Смерть Савченко и разрыв дипломатических отношений с Россией

"Не принижуйте Савченко своєю жалістю! Ми не торгуємо її життям. Ми ВИМАГАЄМО звільнити її", – цей блог Микити Соловйова у соціальних мережах містить справедливий заклик до світової громадськості і тисяч протестантів категорично змінити риторику.

Не умовляти злочинців, а поставити перед ними ультиматум, попередити про наслідки і без коливань виконувати свої обіцянки.

Мало вимагати звільнення Савченко. Зрештою, це сприймають просто як абстрактну загрозу. Така загроза не спрацює, оскільки в разі вбивства Надії відповідальність за наслідки буде змушена брати на себе Україна, а не весь світ.

Спочатку кремлівські покидьки почнуть свою гру по мінімізації хворобливих для себе наслідків, під загальним гаслом, що, мовляв, сталося непоправне, навіщо вже махати кулаками. І будь-яка дія України за цих умов буде сприйматися як штучне нагнітання напруженості, як форма неосудності.

Чи – повториться ситуація з Кримом, коли загальна фразеологія дотримуватися міжнародного права нікого не зупинила.

Вимоги повинні бути дієвими, тобто такими, які містять в собі сформульовані загрози і попередження про конкретні наслідки тих чи інших дій.

І сама Савченко це прекрасно продемонструвала. Вона не просто вимагала припинити затягування так званого "судового процесу", але прямо оголосила про сухе голодування і неминучі наслідки такого затягування. Саме цей ультиматум перекладає тепер відповідальність за наслідки на "суддів". Робить їх і тих, хто ними керує, вбивцями.

Так і Україна повинна негайно і публічно проголосити, які наслідки очікують на Росію і на весь світ в разі, якщо російська каральна машина вб'є Надію Савченко.

Зазвичай для цього викликають послів і вручають їм відповідні ультиматуми.

Що ж до змісту цього ультиматуму, тут вибір широкий – від перекриття поставок газу до Криму, до виходу з переговорного процесу в Мінську, введення візового режиму та розриву відносин з Росією.

А ще – арешт всієї російської власності на території України, перекриття транзиту російського газу в Європу і запиту в міжнародні інстанції на арешт будь-яких суден, які пройшли керченською протокою без офіційного дозволу української влади.

(У останньому питанні, думаю, Туреччина нас з ентузіазмом підтримає, особливо враховуючи, що більшість цих суден так чи інакше змушені проходити через Босфор).

Це треба не тільки пообіцяти, найголовніше – виконати. Світ не тільки зрозуміє Україну, а й поважатиме її вибір.

Костянтин Малєєв, філософ, соціолог Інституту філософії НАН України, для УП