На чашах президентских весов: политический комфорт или "легкие" деньги?

В Україні стартував новий виток "прем'єріади".

Усі учасники політичного процесу встигли виконати свої ролі: хтось робив гучні заяви і пропозиції, хтось вдало поширював чутки про можливих кандидатів, хтось намагався вгадати ім'я претендента на посаду головного урядовця країни, хтось наводив аргументи і апробував нові варіанти розвитку подій.

А інші просто мовчки за всім спостерігали.

Незважаючи на те, що в Україні парламентсько-президентська форма правління, на тлі пасивності парламентських партій, ініціативу щодо очільника уряду продовжує утримувати Банкова. Очевидно, що кандидатуру нового прем'єра, в теперішніх умовах, може запропонувати ВР лише президент. Адже для нього зараз головне завдання – посадити "свою" людину у прем'єрське крісло, і, бажано, щоб це була політично "слабка" фігура, якою можна буде легко управляти.

На сьогодні, найоптимальнішим прем'єр-міністром для президента міг би стати вірний соратник Порошенка – Володимир Гройсман. Думаю, що й сам Гройсман не проти змінити "паперовий" кабінет під куполом на перше крісло в реальній економіці, і продовжити співпрацю у "звичному вінницькому" тандемі.

Але в цій кадровій комбінації є нюанси. Адже у випадку призначення Володимира Гройсмана прем'єром, гарант Конституції позбудеться лояльного до АП керівника парламенту.

Сьогодні спікер ще контролює політичні процеси в парламенті. Але якщо його просунуть на посаду прем'єра, президенту навряд чи дадуть знайти рівноцінну заміну.

Тим паче, у парламенті є чимало політиків, які в умовах суспільно-політичної кризи можуть розвернути діяльність ВР в антипрезидентський напрямок. При цьому конституційні зміни щодо відміни недоторканості нардепів, які б дали можливість контролювати народних обранців руками генпрокурора, поки "протягнути" не вдалося.

Посада прем'єра – це прямий доступ до фінансових та природніх ресурсів країни. Тому битва за прем'єрське крісло втягує в себе не тільки політиків, але й олігархів, які звикли паразитувати на державі. А посада глави уряду – це найпростіший доступ до державних грошей. Не даремно, за деякою інформацією, до "торгів" приєднався і Коломойський.

Поки що консультації продовжуються.

Що вибере гарант Конституціі: надійний контроль за фінансовими і природними ресурсами чи контроль за парламентом – покаже час.

Але бажання президента контролювати і уряд, і парламент – у нинішніх умовах нездійсненне.

А тому на посаду прем'єра шукають слухняного, без політичних амбіцій і стабільної парламентської підтримки "слабкого" прем'єра, який би, до того, ж зміг домовлятися із Заходом. Якби діючий прем'єр Арсеній Яценюк погодився стати слухняним, позбавитись своїх фінансових і політичних амбіцій – він би міг, як не дивно, стати саме такою фігурою і залишитись найкращим прем'єром для Порошенка.

Також президента може задовольнити інший, так званий технократичний уряд, глава якого не матиме президентських амбіцій, сталої парламентської підтримки – але задовольнятиме міжнародних кредиторів.

Проте й тут є проблема: легкий доступ до державних фінансів та природних ресурсів у Банкової може бути обмеженим.

Є в президента ще один варіант: прем'єр-міністр технократ, проте віце-прем'єри, Генпрокуратура і силовий блок контролюються АП.

У цьому випадку Банкова зберігає у ВР Гройсмана і через віце-прем'єрів "примушує до миру" прем'єра з АП. І це дорога до повної узурпації української влади Петром Порошенком.

На цьому тлі новина про те, що у "прем'єрських перегонах" активізувалась Наталія Яресько і вперше заявила, що готова очолити технократичний уряд – уже не виглядає несподіванкою.

І нарешті варіант, який найближчий українському народу – це незалежний від олігархів, компетентний, відповідальний і підконтрольний народу уряд, який здатний витягнути Україну з економічної ями, ефективний парламент і відданий Конституції Президент.

І тоді ім'я нового прем'єр-міністра не буде важливо.

Насправді, це найкращий варіант і для парламентських партій, і для діючого президента. Адже ефективна робота уряду підніме рівень довіри й авторитет депутатського корпусу, а президент керуватиме не відсталою країною із знедоленим населенням, а цілком самодостатньою Державою з заможними громадянами. Нажаль, варіант утопічний.

Право вибору було навіть в Едемському саду.

Тепер і президент Порошенко, і українські парламентарі теж мають зробити вибір. Яким він буде, скоро дізнаємось.

Ігор Курус, спеціально для УП