За кулисами НАЗК: "#победа" гражданского общества

Кількамісячна епопея з призначення членів Національного агентства запобігання корупції (НАЗК) завершилася. Настав час підвести підсумки затятої боротьби за крісла двох членів НАЗК.

За лаштунками тотальної #перемога у фейсбуці й торжества "громадянського суспільства" – інтриги, боротьба за державницькі позиції та страх відмовитися від амбіцій заради євроінтеграції.

Цей допис – моє свідоцтво як людини, яка також була членом конкурсної комісії.

Коротко: все не так добре, як могло б бути.

НАЗК могло б отримати двох незалежних борців з корупцією – будь-яку пару з трійці Хавронюк-Тищенко-Купрій. А натомість є факти, з яких може випливати, що вони обидва є ставлениками президента.

Вибори до НАЗК могли пройти за демократичною процедурою. Натомість тривало під ультимативним шантажем трьох членів конкурсної комісії заради однієї фігури – Руслана Рябошапки.

На мою думку, "громадянське суспільство" в Україні тепер варто брати у лапки. Ми звикли сприймати громадських активістів та знаних експертів як умовну третю силу, захисників інтересів правової держави. Насправді, політика проникла і сюди. І виявляється, що саме незалежність і неупередженість нещодавно поклали на вівтар політичної боротьби.

Дообрання двох членів НАЗК довго блокувалося.

По суті, група від РПР – Віктор Таран, Андрій Марусов та Володимир Сущенко – шантажували комісію, відмовляючись розглядати інших кандидатів. Хоча визнавали раніше, що "нарешті вже є з, кого обирати".

Насправді всі "інші кандидати з громадського сектору" – стали ширмою "множинного вибору", що був затьмарений професійним досвідом та вольовою постаттю незалежного експерта Рябошапки.

16 березня Руслан Рябошапка отримав крісло члена НАЗК. Зазначу, що окрім нього, у фінал голосування вийшло ще п’ятеро громадських лідерів за реальним балом підсумкового оцінювання: Микола Хавронюк з ЦППР, Володимир Купрій з ТЦК, Юлія Тищенко з УНЦПД, і міг би потенційно бути Олексій Кошовий з КВУ (останній зняв свою кандидатуру з конкурсу).

Я підтримувала усіх цих фінальних претендентів на членство в НАЗК у всіх голосуваннях протягом другого туру виборів.

Завершили призначення членів НАЗК за день до дедлайну – звіту до ЄС щодо виконання плану візової лібералізації.

Чи варте було настільки агресивне лобіювання кандидатури Рябошапки з боку РПР ризику зриву угод з ЄС?

Чи може це бути показником державницької позиції "громадських лідерів"?

У цьому процесі я виступала проти кандидатури Рябошапки. У мене до нього виключно професійні претензії.

Отже: Рябошапка, за версією Тарана-Марусова-Сущенка, є визнаний експерт міжнародного рівня в сфері антикорупції. За такої умови він мав би знайти підтримку в усіх групах інтересів. Але розглянемо, до якої групи належить він.

З 2011 по 2013 рік Рябошапка працював у Секретаріаті кабміну на посаді заступника керівника юридичного департаменту. Тобто, експерт-антикорупціонер, який так вболівав за антикорупційну стратегію, – по суті, працював три роки у юридичній машині режиму Януковича. І не просто працював – візував всі постанови уряду Азарова-Януковича.

Тобто – погоджувався з корупційними ризиками, закладеними в документах на користь інтересів приватного бізнесу чи певних груп інтересів.

Для наочності: як вели себе тоді експерти міжнародного рівня?

Наприклад, Дмитро Котляр, який був помічений в амбітності, яка спирається на рівень його професіоналізму, і працював свого часу з Головатим в Мін'юсті – та все ж, в епоху ВФЯ ні ногою до влади.

Тетяна Ковтун, визнаний міжнародною спільнотою експерт, у лютому 2010 року поклала заяву на звільнення, тільки-но до влади прийшли люди Януковича.

Кандидат цього конкурсу Юлія Тищенко, маючи 3-й ранг держслужбовця – одразу ж написала заяву про звільнення з президентського Інституту стратегічних досліджень і пішла працювати в громадський сектор.

Рябошапка залишився на три роки.

Його ставлення до документів тієї епохи – як професійне, так і особисте – залишимо для здогадів.

Продовжуємо.

1) експерт-антикорупціонер Рябошапка працював в уряді Азарова та пішов після приходу нового голови Мінюсту.
2) представник президента Олександр Данилюк, який в адміністрації президента Януковича керував центром координації реформ, постійно і наполегливо заступався за Рябошапку.
3) Таран-Марусов-Сущенко періодично поряд з лобіюванням колеги по РПР протягом ультимативної гри, дають голос и за Радецького, якому Данилюк ставить найвищий бал (один раз це стало помітно по баловій шкалі переваг, один раз з голосу).
4) коли обрання НАЗК блокується, втручається Порошенко і просить всіх взятися за розум.

Іміджевий виграш президента, і … знаходиться компроміс – у вигляді креатури Данилюка в особі Руслана Радецького.

Перед новим перетасуванням карт вкажу: переважна частина засновників РПР стала нардепами від БПП. Чи міг би тут бути зв’язок з Банковою? Висновки за вами.

Щодо професійності Рябошапки. Мені закидали несприйняття його кандидатури особистими мотивами. Але така особиста позиція має неособисті причини:

Приблизно у листопаді-грудні 2014 року я дізнаюся, що екс-співробітник Transparency International Ukraine Руслан Рябошапка отримав від ПРООН та свого екс-підлеглого Роберта Сіверса замовлення на розробку Державної антикорупційної програми. Його колишній шеф Олексій Хмара порушив домовленість про експертний супровід цього питання групою РПР-Антикорупція за участі експертів Фундації "Відкрите суспільство", яку я представляю.

У підсумку, інших фахівців по факту відсунули від розробки програми боротьби з корупцією – мовляв, коментуйте, але не заважайте.

Численні пропозиції по вдосконаленню документа від нашої організації як на етапі проектування, так і на етапі громадського обговорення наштовхнулися на категоричне несприйняття. Без контраргументів.

У газеті Дзеркало тижня, під час нашого брифінгу та на відкритих обговореннях Програми ми детально описали вади програми і наслідки її прийняття. І вже потім, у Секретаріаті уряду після схвалення програми громадськими антикорупційниками – протягом квітня Антикорупційна програма все ж була суттєво доопрацьована, у тому числі на базі численних – більше 40! – зауважень з боку наших та інших експертів.

Тому я оцінюю експерта Рябошапку не тільки з точки зору його юридичних талантів, але й способів ведення публічної політики, що руйнують підвалини демократичного суспільства.

Залишаюся при своєму переконанні, що нерозуміння ключових методологічних та інституційних основ вироблення державної політики, небажання слухати думку опонентів відіб’ється на роботі НАЗК.

Залишаюся при своєму переконанні, що метод шантажу та тиску членів комісії не сприяє демократичним процесам змін в нашій державі.

Переконана, що ознаки змови громадських учасників виборного процесу не додадуть довіри новоствореному органу. А практика тиску громадськості на вибір переможця ще раз вказує на прірву, яку слід ще подолати усім, хто вважає саме себе лідерами громадського руху

Більше того, свідомо чи несвідомо, більша частина експертної громадської спільноти вірять мантрі: ось, прийде правильна вольова людина – і орган запрацює по-новому, по-чесному.

Ставка ж на таку політику означатиме, що державна політика повинна спиратися на думку однієї людини. Буде хороша людина – буде у нас все добре. Але результати цієї логіки ми вже спостерігали за часів Ющенка, коли державна політика стала в ступор, – коли хороші "хлопці скурилися".

Насправді сьогодні проблема не в лідерстві – а в усвідомленні серйозних структурних змін. І тільки "правильними" законами, які писав Рябошапка ще у 2010 році, не обійтися. А образ "професіонала-спасителя" незабаром ризикує розлетітися на друзки, як і чергова спроба мати уряд професіоналів-технократів.

Я вважаю, що на сьогодні член НАЗК Рябошапка є заангажованою людиною. При такому конкурсі-призначенні він де-факто є залежним від тих, хто його "призначив".

По-друге, якщо в НАЗК є експерт, який має досвід та превалюючу професійну позицію, що підтверджена практикою, як під час прийняття Державної антикорупційної програми – то це означає, що від нього слід очікувати тільки упередженого ставлення та позиції, яка не завжди буде зважена позицією інших.

Як наслідок, така особиста нечутливість до альтернатив і може перетворитися на загрозу виваженій антикорупційній політиці.

Але залишаюся з надією на краще – і продовжуватиму працювати над виробленням державної політики для подолання корупції в країні.

Леся Шевченко, спеціально для УП