Простыми словами о гемодиализе: примите закон и не убивайте больных!

На сьогоднішній день закупівля витратних матеріалів для гемодіалізу – це проблема державного масштабу. Ціна цієї проблеми – люди із нирковою недостатністю, яким життєво необхідно у строк отримувати якісне лікування.

Закупівля витратних матеріалів для гемодіалізу закладами охорони здоров'я здійснюється на підставі закону "Про здійснення державних закупівель", а з 1 квітня 2016 року – здійснюватиметься за законом "Про публічні закупівлі".

Відповідальним за складання документації конкурсних торгів є замовник. У даному випадку – це регіональні заклади охорони здоров'я, тому що закупівля витратних матеріалів для гемодіалізу не є централізованою, а отже, не здійснюється Міністерством охорони здоров'я.

Уповноваженим органом виконавчої влади, що здійснює регулювання та координацію у сфері державних закупівель, а також надає роз'яснення щодо предмету закупівлі, – є Міністерство економічного розвитку та торгівлі України.

Антимонопольний комітет України визначений як орган оскарження.

При складанні документації конкурсних торгів, заклади охорони здоров'я, які відповідальні за закупівлю витратних матеріалів для гемодіалізу, виходять з тієї нормативно-правової бази, яка існує – а вона недолуга, і в цьому треба відверто зізнаватись та змінювати це.

Держава не витрачає кошти для закупівлю обладнання для гемодіалізу – тому, так вже історично склалось, виробники забезпечують лікарні або безкоштовним обладнанням, або передають його в оренду (лізинг). Це фактично ставить такі заклади в умови, коли необхідно закуповувати витратні матеріали, які підходитимуть саме до цього обладнання. Принаймні, так говорять нам інструкції з користування таким обладнанням. І тільки в такому випадку забезпечується якість лікування, якість та безпека, адже ми говоримо про життя людей.

Але що відбувається насправді?

Насправді, окрім інструкцій, немає інших документів або роз'яснень, які б встановили правила використання витратних матеріалів для гемодіалізу.

Чи замінний один витратний матеріал на інший?

Чи може використання витратних матеріалів одного виробника на обладнанні іншого призвести до загрози життя людини або погіршити стан його здоров'я?

Також немає відповідей на запитання: а як, урешті решт, закуповувати витратні матеріали закладам охорони здоров'я?

З одного боку, вони виходять із наявного в лікарнях обладнання, а з іншого – з потреби проводити відкриті торги, на яких має бути забезпечена конкуренція.

Але чи може вона бути забезпечена, коли існує обладнання тільки одного виробника? Чи можна застосовувати переговорну процедуру?

Згідно із першою частиною39-ї статті закону "Про здійснення державних закупівель", переговорна процедура закупівлі – це процедура, яка використовується замовником як виняток, і відповідно до якої замовник укладає договір про закупівлю з учасником після проведення переговорів з одним або кількома учасниками.

Обґрунтування застосування переговорної процедури закупівлі повинно містити:
– умови застосування процедури закупівлі;
– посилання на експертні, нормативні, технічні та інші документи, що підтверджують наявність умов застосування процедури закупівлі.

Законом передбачена умова: "відсутність конкуренції". Але насправді конкуренція на цьому ринку вбачається, і на сьогодні ринок досить чітко розділений по областях якраз у залежності від виробника, хоча і представлений, переважно двома-трьома виробниками. І є спроби появи нових гравців на ринку.

Питання поведінки цих гравців ринку, питання чесної конкуренції між ними – наразі предмет для вивчення Комітету.

Антимонопольний комітет України, як орган оскарження, постійно стикається із скаргами на процедури закупівлі витратних матеріалів для гемодіалізу, і на сьогоднішній день немає чіткого визначення як правильно вирішувати це питання.

Заклади охорони здоров'я проводять відкриті торги – але по суті, таки торги в кінцевому рахунку, мають ознаки переговорної процедури, яка, до речі, може бути проведена із кількома учасниками. Урешті закуповуються витратні матеріали одного виробника, а конкурують (і це ще питання?) його представники. Але ж, в такому випадку, виробник здатен диктувати умови і мати ринкову владу.

У нас є протоколи лікування, затверджені МОЗ, але у нас немає чітких інструкцій закладам охорони здоров'я, як проводити закупівлі в таких умовах та як забезпечувати якість надання лікування.

Пацієнти є заручниками викривленої системи.

Вирішити це питання можна виключно єдиним способом – прийняттям закону, який передбачить поняття "медичної послуги".

Саме закупівлю медичної послуги по гемодіалізу потрібно запроваджувати задля того, щоб пацієнт міг вибирати, яке лікування він хоче отримування, на яких апаратах, якого виробника. І тоді ми зможемо забезпечити і якість лікування, і цільове використання державних коштів для закупівлі послуги, і конкуренцію, яка однозначно призведе до зменшення вартості таких послуг при збереженні їх якості.

Тільки-но Комітет, і я, як державний уповноважений по фармацевтиці, почав дослідження ринку гемодіалізу – одразу залунали заклики боротьби із "мафією".

Я дуже щаслива від того, що депутатам не байдужа тема гемодіалізу, оскільки ринок у вартісному виразі складає 1 мільярд гривень, і економія, бодай 10% від цього – це вже суттєво для місцевих бюджетів. А забезпечення якісного лікування хворих – це врятовані життя і досягнення, за яке не соромно.

Я закликаю всіх небайдужих депутатів: будь ласка, прийміть Закон!

Я також оголошую про створення робочої групи при АМКУ по гемодіалізу, до якої пропоную залучитись відповідальних людей МОЗу, Мінеку, Комітету ВР по охороні здоров'я, пацієнтські організації, виробників та інших учасників ринку, заклади охорони здоров'я, профільні інститути.

Лише разом ми зможемо вплинути та прийняте те, що дозволить людям жити.

Світлана Панаіотіді, Державний Уповноважений Антимонопольного комітету України, спеціально для УП