Парламентский серпентарий "друзей" декларирования

В Україні повно чиновників. Різного рівня, калібру і життєвих цінностей. Вони "перевіряють", "судять", "надають" і часто "забирають".

Ці люди здійснюють функції держави і місцевого самоврядування. Їх близько 400 тисяч.

А є ще прирівняні до них особи: переважно, на відповідальних посадах та за бюджетний кошт. На тих посадах, де розпоряджаються народними грошима і часто на мільйони. 

Ця практично мільйонна армія посадовців уже багато років ніби звітується перед суспільством за власні статки й окремі витрати.

Роблять вони це в щорічних майнових деклараціях, процес заповнення яких традиційно триває у першому кварталі року, що йде за звітнім (наприклад, за 2015 рік чиновник звітує до 1 квітня 2016).

Зазвичай посадовці заповнюють паперові форми, заносять їх за місцем роботи і спокійно забувають про них. Винятком є хіба що окрема частка високопосадовців з нардепами, декларації яких додатково оприлюднюються на сайтах установ, де ті працюють, чи в профільних медіа. 

В деклараціях часто можна побачити багато "цікавого". Про це свідчать непоодинокі журналістські розслідування, які виявляють десятки незадекларованих дорогих маєтків, машин та предметів розкоші. Декларації часто ховають. З тих самих причин. 

А ще, за брехню в деклараціях тривалий час фактично не карали. До 2014 року існував лише символічний штраф аж до 425 гривень за неподання, чи невчасну подачу декларації за місцем роботи. Зрозуміло, що, фактично, відсутність покарання сприяла загальній безвідповідальності декларантів. 

Тим не менш, в жовтні 2014 все почало мінятись.

Парламент на валізах під тиском громадськості та міжнародників ухвалив пакет антикорупційних законів, одним з яких прямо передбачив введення з 2016 року електронного декларування майна і видатків посадовців. Причому за досить деталізованою формою, точний вигляд якої мало затвердити спеціально утворюване Національне агентство з питань запобігання корупції (далі – НАЗК).

Це ж агентство отримувало право детальної перевірки задекларованих відомостей та стилю життя посадовців країни. 

За брехню у вже нових деклараціях запроваджувалась кримінальна відповідальність у вигляді до 2 років позбавлення волі, включно із забороною обіймати посади на строк до 3 років.

Таким чином, корупціонери мали б шанс отримати ексклюзивне право вдягати єдину форму одягу для засуджених, відправляти листи, бандеролі, читати книжки, займатись фізичною культурою та навіть користуватись глобальною мережею

Інтернет, щоправда, лише в компанії однодумців і на чітко обмеженій території.

При цьому, кримінальна відповідальність не звільняла корупціонерів від необхідності оприлюднити правдиву декларацію всього свого майна і видатків. А відповідно, не виключалася б можливість доведення фактів і інших корупційних злочинів, що суттєво погіршувало б становище засуджених. Усе це щастя мало почати діяти з січня 2016 року. 

Проте, на жаль, у рік вогняної мавпи із електронним декларуванням статків виник ряд скандалів. Це сталось з ініціативи старих і нових топ-скандалістів разом.

Спочатку виявилось, що система електронного декларування на практиці ще рік не буде використовуватись.

За це у бюджетну ніч проголосувала більшість напівсонних депутатів з подачі екс-регіоналів Мисика та Деркача. Ті нахабно та без особливих пояснень проштовхнули поправку в закон про державний бюджет на поточний рік прямо на засіданні бюджетного комітету Ради. 

Громадськість та депутати підняли гучний скандал.

Тож президенту, спікеру та прем'єр-міністру (вустами міністра юстиції) не залишалось нічого іншого, як оголосити рішучі дії по скасуванню сумнозвісної поправки. Для цього всі троє пообіцяли невідкладно внести в парламент власні законопроекти з тим, аби депутати одразу проголосували за відновлення справедливості та безумовне запровадження електронного декларування вже. 

Топ-посадовці урочисто пообіцяли і ... забули про це. В січні законодавчі пропозиції по декларуванню від уряду, президента чи голови Ради так і не з'явились. Зареєстрованим був лише технічно недосконалий законопроект авторства нардепа Вадима Денисенка, який так і не був підтриманий парламентарями. Про це трохи згодом. 

У січні стало відомо про груповий напад 48 нардепів з Опозиційного блоку (читай - регіоналів) на Конституційний суд.

"Опозиціонери" просять суд визнати неконституційною норму закону про декларування близькими особами посадовців власних майна та статків. Мовляв, родичі державі нічого не винні, на службі не перебувають і обов'язку звітуватись перед суспільством не мають. 

А вже під кінець січня країну здивувала президентська фракція в Раді.

Її лідер Юрій Луценко не тільки зробив вигляд, що не почув обіцянки президента невідкладно скасувати поправку про відтермінування електронної системи, а й розпочав розкидатись питаннями до журналістів, чи не забагато декларують українські чиновники і чи дійсно за це стояв Майдан. 

Все це відбувалось на фоні провального голосування парламенту за повернення статус-кво. Навіть кількох спроб спікера не вистачило на те, аби домогтись від нардепів позитивного рішення про невідкладний розгляд законопроекту депутата Денисенка, за яким електронне декларування мало би діяти вже. Законопроекту далеко не ідеального, та все ж. 

Апофеозом абсурду в битві за електронне декларування стало блискавичне і дуже сумнівне з точки зору закону рішення регламентного комітету Ради звільнити з лав депутатів Віктора Чумака. Мовляв, того вибрала комісія та призначив Кабмін співкерівником НАЗК, а суміщення посад нардепам заборонене.

І нічого, що керівництво НАЗК ще не дообране, НАЗК не діє як юридична особа, а саме рішення Уряду про призначення Чумака та ще двох співкерівників Агентства наразі оспорюється в судовому порядку. 

Логіка стратників Віктора Чумака по фракції виявилась доволі проста – позбавити нардепа повноважень, через суд скасувати його призначення в НАЗК, а там може і справу яку кримінальну порушити. Незгодний з такою ситуацію Чумак публічно гримнув дверима з президентської фракції та завчасно відмовився від посади співкерівника НАЗК, мовляв, працювати там все одно не дадуть. 

А поки тривають розбірки поміж учасниками "політичного серпентарію", українські чиновники як ніколи спритно подають паперові декларації за місцем роботи.

За свідченнями багатьох кадровиків України, цього року чиновники як ніколи охоче і швидко приходять із деклараціями. І причина тут зовсім не у сумлінні бюрократів чи надмірній любові до вимог закону.

Просто на декларації, подані по старому, не діє вимога про кримінальну відповідальність за брехню.

Плюс, паперові декларації зовсім не обов'язково розміщувати онлайн. Відомості з них можна оприлюднити в якомусь малопомітному корпоративному виданні з обмеженим накладом. А потім дуже зручно публічно посилатись на це саме фантомне видання.

Таким чином, створюється чудова можливість зневолювати перевірку відповідності задекларованого майна фактично наявному у чиновника. 

Електронна система декларування цю проблему знімала б автоматично. Ідеологія технічного рішення виписана таким чином, що посадовець на робочому чи будь-якому комп'ютерізованому місці заповнює деталізовану онлайн-форму, відомості з якої автоматично потрапляють в єдину базу даних та стають публічно доступними (за виключенням персональних даних особи).

Система сама з'єднується з тематичними держреєстрами та базами даних та порівнює задеклароване із фактично наявним. У разі невідповідності, посадовця попросять уточнити розбіжності. В разі відмови чи факту наведення недостовірних відомостей, компетентні органи починають кримінальне провадження. 

У випадку, якщо депутати таки проголосують законопроект Денисенка, він зовсім не знімає проблеми строків: за діючим сьогодні законом подання чиновниками декларацій триває з 1 січня по 1 квітня. Відповідно, може виявитись так, що на момент введення електронної системи декларацій, усі спритні бюрократи вже прозвітуються паперово. 

Як відомо, закон зворотньої дії не має, а значить просто примусити чиновників повторно подати декларацію у вже електронному вигляді, за діючим законодавством НАЗК не зможе.

Саме тому групою депутатів у партнерстві з Реанімаційним Пакетом Реформ було підготовлено та зареєстровано більш комплексний законопроект №3787 з метою врегулювання питань в цьогорічному декларуванні. Законопроект був підтриманий профільним парламентським комітетом та передбачає:

1. Право НАЗК надавати роз’яснення з питань застосування законодавства щодо фінансового контролю.

2. Право декларанта подати виправлену декларацію одноразово за власною ініціативою упродовж семи днів після подання декларації, а також обов'язок подати виправлену декларацію у випадку притягнення до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей.

3. Тимчасово, у 2016-2017 роках, обов’язок держорганів перевірити факт подання  працюючими в них посадовців декларацій за новою формою.

4. Зміну положень щодо перевірки декларацій, а саме:

1) розширення переліку можливих видів перевірки декларацій, включно з проведенням часткової перевірки на підставі інформації, отриманої від осіб, з медіа та інших відкритих джерел, про можливі недостовірні відомості в деклараціях;

2) зміну строків повної перевірки до 90 днів з дня початку перевірки декларації та з можливістю продовження строку не більше ніж на 60 днів;

3) право НАЗК визначити своїм рішенням додаткові категорії декларацій, щодо яких проводиться обов’язкова повна перевірка;

4) право НАЗК визначати графік проведення обов’язкової повної перевірки декларацій, що дозволить агентству ефективно використовувати наявні в нього ресурси;

5) звуження кола посадовців, декларації яких проходять обов’язкову повну перевірку, виключивши з переліку слідчих та державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, які займають посади, віднесені до третьої категорії посад.

5. Право НАЗК визначати своїм рішенням:

1) початок роботи системи електронного декларування для різних категорій службовців (що дозволить ввести систему поетапно для різних категорій посадовців);

2) початок здійснення НАЗК повної чи часткової перевірки декларацій осіб.

6. Продовження в 2016 році строку подання щорічних декларацій згідно з новим Законом. Замість кінцевого строку 1 квітня пропонується встановити, що суб’єкти декларування повинні подати декларацію за новою формою упродовж 90 днів з дня початку роботи системи (такий початок буде визначено рішенням НАЗК). Всі топ-посадовці, які подали паперову декларацію, будуть зобов'язані  подати також декларацію за новою електронною формою.

Але чи збере він голоси в залі? Так, якщо зазначені норми будуть підтримані Президентом чи бодай Прем'єр-міністром. До речі, Президент України має право законодавчої ініціативи та подання законопроектів зі статусом невідкладних.

Петро Порошенко пообіцяв скористатись цими правами аби невідкладно врегулювати ситуацію з електронним декларуванням.

Чи він це зробить та чи стоятиме на нормальному запроваджені електронного декларування? Побачимо вже зовсім скоро.

Олексій Хмара, Transparency International Україна, для УП