Партийная узурпация

Черговим проявом того, що в країні на сьогодні принцип верховенства права, захисту та законних інтересів громадян підминається під ситуативні інтереси – є голосування за законопроект №3700, яким внесено зміни до закону "Про вибори народних депутатів України".

Для розуміння цього варто пригадати положення Конституції України про те, що:

– закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі;

– людина має право обирати та бути обраною;

– а її конституційні права та свободи не можуть бути скасовані чи звужені внаслідок прийняття нових законів чи внесення до них змін.

Остаточну крапку з цього питання ще у далекому 1999 році поставило рішення Конституційного суду у справі N 1-7/99, у якому зазначається, що правовий статус політичних партій та громадських організацій гарантують їх діяльність через реалізацію прав та свобод людини і громадянина, а саме – права на свободу віросповідання і світогляду, права на свободу об'єднання.

Тобто, реалізуючи через політичну партію своє конституційне право бути обраним до Верховної Ради, на громадянина поширюються гарантії недопущення зворотної дії у часі нормативного акту.

У вівторок Рада доповнила сьому частину 58-ї статті закону "Про вибори народних депутатів України" положенням про те, що після оголошення результатів виборів кандидати в депутати можуть бути виключені з виборчого списку за рішенням з'їзду партії.

При цьому в перехідних положеннях прийнятого законопроекту закріплено, що "дія цього Закону поширюється на виборчі списки кандидатів у народні депутати України від політичних партій, які були суб'єктами виборчого процесу на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року".

Фактично, прийнятий законопроект суперечить Конституції, звужуючи та обмежуючи обсяг прав, який виник у громадян, включених до партійних списків, які подавались до ЦВК для участі у виборах 2014 року, оскільки аналогічного положення законодавство на час проведення виборів не містило.

Водночас жоден із народних обранців, які були присутні в залі та віддали свій голос "За", не акцентував свою увагу на тому, що:
– цей законопроект потребує висновка Конституційного Суду;
– цей законопроект, створюючи можливість виключення зі списку, не конкретизує підстави для прийняття такого рішення, якими, припустимо, могли б вважатись факти вчинення особою злочинів, провадження досудового розслідування щодо неї;
– натомість причини залишаються на розсуд керівництва партії;
– у підсумку цей законопроект робить кандидатів, включених до списків, маріонетками в руках партійного керівництва.

В обґрунтуванні необхідності прийняття цього законопроекту зазначається:

"Реалії сьогодення та певна політична практика говорить про нестійкість та нестабільність виборчих списків… У випадку виявлення кандидатів, що не відповідають високим вимогам щодо кандидата у народні депутати з огляду на його непрофесійність, безініціативність тощо, партійна організація може за власною ініціативою прийняти рішення про виключення таких кандидатів зі списку для уникнення випадків неналежного здійснення повноважень депутата певною запропонованою особою у майбутньому".

При такій мотивації виникає тільки одне питання:

А яким чином ці люди потрапили в список партії, будучи непрофесійними чи неініціативними?

За великим рахунком, половину народних депутатів, які не відвідують пленарні засідання, засідання фракцій, комітетів, "кнопкодавлять", не вносять законопроекти, тобто фактично не виконують основні свої обов'язки – можна вважати такими, що не відповідають "високим вимогам народного депутата".

Така позиція, теоретично, могла б мати місце в цивілізованій країні, де виборці голосують за ідеологію партії та традиції.

Поряд з цим, в Україні партії будуються не на ідеології чи принципах – а на ситуативних інтересах, об'єднуючи впізнаваних осіб, які давно втратили принциповість, натомість набули те, що називається політичною гнучкістю.

Виборці, за старинкою, голосують за конкретних осіб, які уособлюють політичну силу – а не за принципи політики, яку ця сила сповідує.

Тому, якщо законопроект все ж буде підписаний президентом, може скластись ситуація, за якої Ви як виборець, віддавши свій голос за кандидата, який Вам імпонував та проходив за виборчим списком політичної партії, при тому, що він наступний на проходження в Раду – ризикуєте його в ній не побачити.

Відповідно, вбачається нехтування вже Вашим виборчим правом.

У сухому підсумку – влада голови партії дорівнює владі народу.

Тому дуже не хочеться, щоб цей законопроект став черговим кроком до встановлення в країні партійного авторитаризму.

Начебто цей етап історії ми залишили позаду...

Андрій Вігірінський, юрист, спеціально для УП