Осиная фабрика, или Почему в Украине не сработает кабинет технократов

Під Арсенієм Яценюком і його кабінетом усе стрімкіше ходять ходором крісла. Давно назріле в суспільстві питання відставки уряду – через корупцію, відсутність реформ, погіршення якості життя – все шукає своєї реалізації.

Ідеєю-фікс експертного співтовариства, як і українського сегмента фейсбук, є кабінет технократів, збори міністрів-професіоналів, позбавлених політичного впливу. Але й ця світла думка, сама по собі, навіть будучи втіленою – навряд чи спрацює.

І ось чому.

Перш за все, не варто забувати про те, що кабмін, як і вся вертикаль виконавчої влади – це не стільки формальні норми, а скоріше неформальні правила, які наповнюють букву закону сенсом.

В Україні, на жаль, цей зміст віддає пострадянським душком. Відповідно, щоб доповнити закони вчасною та корисною реалізацією – у першу чергу, потрібно міняти ці самі неформальні інститути: кумівство, зв'язок між патронами і клієнтами, негласний вплив бізнесу, кругову поруку тощо. Далі й самі можете продовжити.

І ось на перше місце цього осиного королівства приходить мураха – хороший, працьовитий, чесний професіонал, якому потрібно навчити ос жити по-мурашиному.

А жовто-смугастих чиновників – сотні. І це не тільки апарати міністерств, а й регіональні управлінці на низовому рівні, а там тисячі людей з десятками років стажу на держслужбі. І всім їм потрібно зламати звичний образ мислення, перевести їх із вигідного і комфортного шляху дрібної корупції – на провідні західні рейки відповідальності і прозорості.

Звучить, очевидно, фантастично.

До того ж, в ідеального міністра-технократа, крім реформ і наведення порядку в підзвітній сфері, буде щонайменше ще дві надцілі. Обидві пов'язані з інституціональною пам'яттю – грубо кажучи, тим, як бюрократична система сама себе відтворює, навчаючи "місцевих" правилам і звичкам нових людей.

Перше – це стерти стару пам'ять. Відформатувати чиновницький жорсткий диск, перевстановити їм операційну систему. Теоретично це вирішується "глибокою люстрацією" і переатестацію. Ну й, скороченням половини штату.

Друге завдання за складністю своєю ще менш реальніше за перше. Після "перезавантаження" всієї вертикалі, коли чиновник і в маленькому районному відомстві на Львівщині, і в харківській податковій не зможе блокувати реформи, однак буде достатньо компетентний, щоб їх впроваджувати – міністру-технократу доведеться будувати нову інституційну пам'ять.

Це потрібно для того, щоб вибудувана ним система роботи міністерства та підпорядкованих йому сфер не зламалася після приходу на його місце чергового популіста.

І тут ми повертаємося до важливості поділу політичних і управлінських посад в уряді. Так, теоретично ця ідея жива у сучасній українській владі. На практиці їй не вистачає втілення й успішного досвіду.

"Сферичний тандем у вакуумі" – міністр-політик і держсекретар-технократ – працюють таким чином:

Технократ займається управлінською стороною питань і організацією роботи вертикалі заради мети, яку закладає міністр-політик. Держсекретар курує розробку горезвісних реформ, тоді як їх пояснення широкій і не дуже громадськості, парламентське лобіювання – справа рук міністра-політика.

Такі собі Бетмен і його дворецький в корупційному Готемі.

Звичне поєднання в Україні в особі одного міністра двох "втілень" – і політика, і управлінця – призводить до спотворення масової свідомості. В очах суспільства винна в результаті всього одна людина, неважливо, мураха, жук або ж оса на чолі осиного королівства.

Українці звикли або, скоріше, за 25 років усе не відвикнуть ставити начальника на чільне місце. У світі вітчизняної бюрократії все інакше: начальники тимчасові, тоді як "дурні" – вічні. І сотні трутнів у вулику залишаються на місці, продовжуючи поглинати громадський мед.

Тому особливо важливою є публічність призначень і планів.

Ми звикли, що про склад майбутнього кабміну, як правило, дізнаємося на новинних сайтах за пару годин або днів до голосування, коли хтось "зливає" підготовлений в кулуарних боях список.

Ви коли-небудь бачили дебати кандидатів на пост міністра щодо пропонованої державної політики?

Презентації програм роботи в міністерства до призначення на посаду?

Адекватні обіцянки і конкурс кандидатів в залежності від професіоналізму, а не від лояльності політсилі?

Отож...

Отже, коротко, що країні потрібно для ефективної роботи уряду технократів.

Перше – потужна і всеосяжна реформа держслужби, аж до масштабних скорочень.

Друге – новий закон про Кабмін, який би розвів політичні та адміністративні посади.

Третє – відкритість дискусії про кандидатів на пост міністра і можливого держсекретаря. І як підсумок, скорочення контактів людини з державою і чиновником.

У поєднанні з активною просвітницькою роботою щодо прав громадянина, особливо в адміністративній сфері, це запустить перезавантаження виконавчої влади.

Просто розумниками-міністрами – на жаль, не обійтися.

Леся Шевченко, спеціально для УП