Конституция: игра в имитацию

Підвищення суспільного авторитету Конституції шляхом максимально відкритої та прозорої конституційної реформи, до якої буде залучено громадянське суспільство, – одне з основних завдань конституційного процесу.

Від забезпечення дієвості Конституції прямо залежить функціонування механізму державної влади, який має відповідати конституційно встановленому порядку.

Фактично результати конституційної реформи впливають на те, чи стане Україна на шлях побудови справедливого правління, чи черговий раз потрапить у замкнене коло безправ’я.

Маніпулювання термінами

Наприкінці минулої сесії Верховної Ради депутати активізувалися у питанні внесення змін до Конституції. Проте активізувалися так, як уміють: у складі 51 народного депутата сформували конституційне подання щодо офіційного тлумачення положення статті 155 Конституції України "на наступній черговій сесії Верховної Ради України".

Простіше кажучи, не отримавши потрібної кількості голосів для прийняття закону щодо внесення змін до Конституції щодо децентралізації, вони вирішили потягнути час.

Сесія завершилася 1 лютого. Спочатку її штучно продовжили, хоча де факто тривали канікули. Треба було терміново приймати закон, адже ця сесія була вже наступною відносно попереднього схвалення 31 серпня. От і замислилися можновладці: а що, як ми невірно розуміємо термін "наступна"?

Фактично, це звичайна маніпуляція. Термін "наступна" не може мати іншого значення, ніж "та, яка наступає слідом". І раніше, за всі попередні часи, подібних проблем не виникало. Чи то депутати мислили логічніше, чи то потреби в зміні очевидних речей не було.

Але парламент пішов далі. "Нерозуміння" конституційної процедури зміни Конституції не завадило 28 січня народним депутатам додати нові норми до Регламенту, які деталізують конституційну процедуру зміни Конституції.

І за день до початку розгляду справи у Конституційному Суді, депутати самі собі розтлумачили у Регламенті ВР, що "наступна чергова сесія парламенту – це через одну сесію".

Сьогодні існує загроза, на думку Юлії Кириченко, керівника інформаційної кампанії "КонституціЯ", експерта РПР та ЦППР, що Конституційний Суд розтлумачить, що "наступна" – це будь-яка: "Фактично, це буде те саме, що й у 2010 році, коли була змінена Конституція. Буде спотворена процедура внесення до неї змін. Треба розуміти, що в КС сидять судді, які ще в 2010 році дозволили змінити Основний Закон в неконституційний спосіб. І зараз вони можуть розтлумачити, виходячи з політичного інтересу".

Ми можемо скільки завгодно маніпулювати поняттями, проте що буде в результаті? В кінцевому варіанті можуть виникнути питання щодо легітимності Основного Закону, при прийнятті якого порушувалася конституційна процедура.

Референдум: самоціль чи інструмент?

Прем’єр Яценюк заявив про те, що для зміни Конституції необхідно провести референдум. Дійсно, конституції дуже часто ухвалюються таким чином. Проте чи маємо ми право говорити про це в українських реаліях, коли діє закон "Про всеукраїнський референдум" 2012 року імені Януковича?

Проте невідомо, звідки візьметься текст нової Конституції. Найгірше, що референдум, про який йдеться, не потребує участі парламенту або спеціального органу установчої влади у підготовці документу.

І, зрештою, не факт, що народ дійсно на референдумі зможе визначитися. А згідно того ж закону про референдум, немає різниці, скільки прийде людей: якщо половина від явки проголосує – матимемо нову Конституцію. Наприклад, 10% українців буде достатньо, щоб змінити текст Основного Закону.

Крім змісту майбутніх конституційних змін, не менш важливе питанням – як проходитиме конституційна реформа.

Якщо черговий раз змінити Конституцію у політико-правовий спосіб, це лише призведе до загострення конституційної кризи, а відтак і до непередбачених негативних наслідків для суспільства.

"Тому текст конституційних змін повинен виходити з суспільного інтересу, а не з тимчасових політичних інтересів. До обговорення конституційних змін потрібно максимально на всіх етапах залучати громадян", – вважає Юлія Кириченко.

Референдум – це вже кінцевий етап. Для того, аби процес був легітимним, йому повинна передувати довга процедура, або парламентська, або спеціального органу установчої влади, який обирається людьми для розробки Конституції.

Хто може напрацьовувати зміни до Конституції? Один із дієвих демократичних шляхів – обрання до спеціального органу установчої влади на національних виборах моральних авторитетів, експертів, а що найголовніше – не діючих політиків.

Члени такого органу установчої влади не можуть іти в політику, бути суддями, прокурорами, в тому числі суддями Конституційного Суду. За рахунок цього досягається об’єктивність, напрацьовується ефективний владний механізм в інтересах людини та суспільства.

Далі, у цьому ж новообраному органі, починається реальна робота щодо напрацювання конституційного тексту. І вже напрацьований проект проходить перше, друге, третє читання, поправки, враховуються результати громадського обговорення.

Це дозволить нам говорити, що Конституція – написана народом, що це договір між громадянами, що це Основний Закон, якого ми всі повинні дотримуватися.

Натомість наразі верховенство права не має такої ваги, як політичний інтерес. "Одні хочуть порушити процедуру зміни Конституції через маніпулятивне тлумачення Основного Закону, інші – збираються використати неконституційний референдум. І перший, і другий шлях підриває державність", – переконана Юлія Кириченко.

В рамках закону

Теоретично можливі два варіанти проведення конституційної реформи: внесення парламентом змін до Конституції у порядку, визначеному у її Розділі XIII, або ухвалення нової Конституції.

Недолік першого варіанту – низька спроможність існуючого політикуму домовитися і провести конституційну реформу в інтересах суспільства та держави, а не своєї політичної сили.

Враховуючи загальну втрату поваги до чинного Основного Закону, привабливим виглядає прийняття нової Конституції. Для цього існує два легітимні способи:

• після внесення парламентом змін до розділу XIII Конституції (з наступним ухваленням на всеукраїнському референдумі) з метою встановлення порядку прийняття нової Конституції органом установчої влади. При цьому головний недолік полягає у малоймовірності того, що політичні сили зможуть домовитися і провести конституційну реформу в інтересах суспільства;

• через законодавче визначення порядку розробки проекту нової Конституції органом установчої влади та затвердження її всеукраїнським референдумом. Йдеться про прийняття парламентом законів "Про порядок прийняття нової Конституції України" та "Про всеукраїнський референдум".

18 січня у Верховній Раді зареєстровано законопроект № 3781 "Про процедуру підготовки проекту нової Конституції України". Цей проект передбачає наступне: якщо народ, а саме – 3 мільйони громадян – ставить питання про те, що потрібно прийняти нову конституцію, тоді проводяться вибори органу установчої влади – так звані "Конституційні Збори".

У законопроекті закладена цілком демократична процедура. Мова йде про 400 народних обранців, прописана процедура загальнонаціональних виборів складу Конституційних Зборів. Вона корегується постійними громадськими консультаціями та обговореннями. І вже як кінцевий варіант – винесення на референдум з метою прийняття нового напрацьованого тексту Конституції.

"Насамперед ідея того, що народ повинен приймати нову Конституцію на всенародному референдумі, не нова. Останнім часом її активно просуває коаліція громадських організацій "Народна Конституція".

Але мені здається, що по суті правильний коментар Яценюка, що нову Конституцію має приймати на всеукраїнському референдумі народ, є не так підтримкою ініціативи громадянського суспільства, що знайшла своє відображення у законопроекті №3781 "Про процедуру підготовки проекту нової Конституції України", а атакою на президентські ініціативи з "клаптикового" реформування чинного Основного Закону, – вважає Геннадій Друзенко, український правник та громадський активіст, член ради ГО "Конституційний конвент".

І продовжує: "З іншого боку, ми спостерігаємо конституційну кризу, оскільки президентські ініціативи очевидно не знаходять 300 голосів в парламенті. В цих умовах пропозиція громадянського суспільства щодо формування спеціального органу установчої влади – Конституційних Зборів, який напрацює проект нової Конституції, – чи не єдиний мирний спосіб вийти з глухого конституційного кута".

Саме люди, а не прем’єр, повинні ставити питання про прийняття нової Конституції, натомість парламент зобов’язаний врегулювати процедуру її підготовки відповідно до демократичних стандартів. А доки триватиме "гра в імітацію" конституційних реформ без урахування інтересів суспільства, будь-які зміни будуть лише ілюзією народовладдя.

Ксенія Дітчук, для УП