Соло премьера

Після епопеї з відставкою/не-відставкою низки урядовців, прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк виступив з декількома дуже знаковими заявами.

Звернувся до парламенту з пафосним закликом: "Урядовцям потрібна ваша беззаперечна підтримка: "Допоможіть їм – і ви допоможете країні".

І висунув "п'ять принципів", які ультимативно подав як вимогу продовження перебування на посаді. Невідомо лише – кому він ці умови висунув, але про то згодом.

Першим "принципом" для Арсенія Петровича є "відсутність політичного тиску і політичної корупції". Друга частина вимоги внесена у фразу для того, щоб у критиків не було бажання її заперечувати. Але вся сутність у першій частині.

"Відсутність політичного тиску" для прем'єра є, очевидно, тим пристрасним бажанням, яке в ідеалі має унеможливити будь-яку критику як діяльності уряду в цілому, так і окремих міністрів.

Водночас, Яценюк намагається приховати це бажання за четвертим "принципом": "Конституційний обов'язок прем'єра та міністрів Уряду – прозоро і чесно звітувати перед українським Парламентом за ту роботу, на яку нас наймали. Уряд сформований парламентською коаліцією. Діяльність Уряду визначена коаліційною угодою та програмою діяльності КМУ, яка підтримана членами українського Парламенту".

Навіщо доводити, що імперативні положення Основного закону необхідно виконувати? Щоб розділити поняття "політичний тиск" і "політична відповідальність"? Проте, хто і за якими критеріями буде це робити?

При цьому, очільник кабміну скромно визнає: справді, не все у його роботі гаразд. "Відверто повинен визнати, що ми зробили багато помилок, що часто-густо ми не встигали за виром подій і за тим, що треба швидше і швидше проводити реформи", – зізнається Яценюк.

А де гарантії, що за рік чинний голова уряду не скаже дослівно те ж саме? А за два роки? До кінця каденції Верховної Ради?

Прем'єр завершує свій коментар реченням, яке, на його думку, має спонукати до консолідації: "Це єдиний рецепт, яким чином в майбутньому Україна досягне сильних економічних, соціальних і політичних результатів, яким чином Україна стане частиною Європейського Союзу і великого європейського простору".

Виходячи з цих слів, можна сказати наступне:

1) Прем'єр або не розуміє, або розуміє, але намагається приховати за термінологічною казуїстикою ключовий принцип демократії в Україні: коаліційний уряд, сформований внаслідок узгодження парламентськими партіями, обраними внаслідок виборів – несе повну відповідальність перед Верховною Радою, яка має право і критикувати, і висувати певні кадрові вимоги.

Ховатися від цієї відповідальності під гаслом: "Дайте працювати!" – суперечить самій філософії парламентської демократії.

2) Внутрішнє переконання Арсенія Яценюка, якщо воно у нього справді є, про успіхи реформ і вимоги від парламенту – "не критикуйте, а дайте завершити реформи" – свідчить про певну неадекватність керівництва уряду. Реформ обіцялося дуже багато: достатньо освіжити в пам'яті програму "Народного Фронту", раніше – "Об'єднаної опозиції", "Фронту Змін" і власне Яценюка у якості кандидата у президенти на виборах 2010 року.

У реальності, перераховуючи досягнення уряду, Яценюк сформулював лише наступне: "Я прийняв рішення про зміну тарифів, про зміну соціальної політики і системи".

Навряд чи можна усі реформи звести до підвищення тарифів на комунальні послуги та скорочення соціальних видатків бюджету. Оцінка цим "реформам" – рейтинги керівництва уряду та "Народного Фронту" у межах статистичної похибки.

3) Заявами, що "під час агресії слід затягнути пояси", можна було виправдовувати скорочення соціальних видатків у часи російського наступу влітку 2014-го року – де, до речі, "Стіна"? Різке погіршення економічних показників і обвал гривні – важким спадком старого режиму. Корупційні скандали – круговою порукою олігархів та судової системи.

Однак два роки – строк більш ніж достатній:
– і для проведення реформи у судовій системі;
– і для вироблення стратегічної програми діяльності уряду, яку сьогодні лише анонсовано;
– і для вироблення чітких механізмів "прозорості", про які ледь не щодня заявляють міністри з чинного кабміну.

Спічрайтери Арсенія Яценюка не зрозуміли головного: сьогодні пафос, яким насичені заяви керівництва уряду, сприймається в суспільстві не у якості стимулюючих слів – а лише як привід для скептичних коментарів. Причому – пройдіться по базарах і послухайте, що кажуть у громадському транспорті – у тій самій тональності, яка була притаманна останнім місяцям режиму "покращення".

У своїх заявах прем'єр звертається до вищих кіл української політики – президента, Верховної Ради, лобістів ФПГ, столичного істеблішменту зрештою. Саме цим колам і було висунуто у якості вимог "принципи". Тут він ще може знайти підтримку.

А ось ліміт довіри до уряду Яценюка з боку суспільства фактично вичерпано.

І хочуть українські політики, чи ні – але, щоб не втратити остаточно рейтингові позиції, вони змушені будуть реагувати на запити суспільства.

А тому – ставити питання про відповідальність уряду.

Микола Філонов, спеціально для УП