Хамство и глупость еще никогда и нигде ни одного государства не построили

"Першопричина трагедії нашого суспільства — криза моральна".

Олесь Гончар

Тетяна Даниленко, ведуча програми "Час: підсумки дня" на "5 каналі" у коментарі щодо промови Святослава Вакарчука під час вручення йому ордену Свободи, в якій співак, композитор і громадський наголосив, що країні "потрібні герої — герої в українській політиці і владі", що "нам потрібні кіборги в політиці", у своєму Facebook написала: "Можете не сумніватися, що головним кіборгом в країні Порошенко вважає себе".

Це іронія, сарказм? Чи журналістка й справді щиро переконана, що президент України вважає себе "головним кіборгом" у країні?

У цьому контексті пригадалось інтерв’ю Петра Порошенка швейцарській газеті Neue Zürcher Zeitung від 20 січня 2015 року, в якому український президент повідомив, що "з серпня до січня я збудував дуже сильну армію".

Так і написано: "Von August bis Januar habe ich eine sehr starke Armee aufgebaut". Помовчимо?..

Пригадалась геніальна сентенція Еммануїла Канта: "Я можу уявити політика, котрий керується тільки моральними принципами. Але не можу уявити моральної людини, яка керується тільки політичними міркуваннями".

Але ми, зрештою, не про це. 12 жовтня 2015 року священик УГКЦ Михайло Нискогуз звернувся до президента та його соратників з відкритим листом, в якому порадив гарантові Конституції застосувати "ефективні засоби зміни свідомості влади, допоки свої стимули не застосував народ".

Духовний пастир з Червонограда (Кристинополя), що на Львівщині, розмірковує: "Співкамерник мого приятеля Івана Геля, лікар-психіатр, політв’язень Семен Глузман намалював колективний портрет української влади, яка орієнтована на свої власні інтереси, яка виконує замовлення злочинних кланів, дбає про свою родину, коханок і цинічно сміється з народу, який її терпить. Головне, що у мізках тих "діячів" відсутні нейрони, що відповідають за мораль".

Що ж таке мораль? Для усвідомлюючої системи (людина, суспільство) мораль є зведенням правил, які забезпечують внутрішню сумісність і виживання цієї системи.

Мораль закріплюється у звичаях, законах. Звичаї і закони змінюються разом із зміною моралі, але можуть й відставати і, як правило, відстають від неї.

Що виступає сьогодні сутністю нашого буття: суспільна мораль, менталітет суспільства? Чи недосконале законодавство, яке уможливило появу в Україні класу скоробагатьків-олігархів?

До речі, про клас.

Не можна плутати поняття класу і стану. Станова держава виникла на ґрунті військової аристократії і досягла завершальної фази в середньовіччі. Перед тим чіткого поділу населення на стани не було. Часто траплялось, що плебей очолював державу й перетворювався на деспота, солдати ставали імператорами.

Клас — це не щось заклякле. Селянин може розбагатіти і перетворитися у найжорстокішого експлуататора. Наївно думати, що пролетар, який піднявся на вершину влади, збереже пролетарську мораль.

А нинішня українська олігархія? Хіба її представники свій родовід ведуть з аристократичних родин? "…герої нашого часу виростають з брехливих комсомольців... Наші мільйонери виростають з хитреньких комуністів... Їхні капітали не шахрайство, а "законом" оформлені", – писав Євген Сверстюк.

1921 року В'ячеслав Липинський зрезюмував: "Владу українську треба допіру сотворити. А творити владу можуть тільки люди моральні, то єсть люди, які глибоко всіми фібрами своєї душі вірять, що те, що вони творять, єсть правда, єсть добро.

… Чи маємо ми свою мораль? Чи маємо ми своє творче поняття про добро і зло?...Коли у нас єсть віра в правоту свого діла, коли у нас єсть мораль, справи бюджетові вирішаються просто.

… Коли ж у нас віри і моралі нема, ми перетворюємось знов-таки в аморальну сучасну політичну партію, тобто в політичне акційне товариство, оперте на надії виграти на одній спільній політичній спекуляції.

… Без жертв не можна збудувати ніякої влади, ніякої держави а тим більше держави української. Але для жертви, крім моралі, необхідний порив діла, з цієї моралі випливаючи".

Чи треба щось додавати?

Ніщо так не зміцнює правовий стан суспільства, як почуття власної гідності громадян. Саме воно є основою тієї риси, яку називаємо порядністю, моральністю.

Йдеться про чесність, обов' язковість, дотримання даного слова, відповідального ставлення до праці, повага до гідності інших, відраза до шахрайства і всього того, що називаємо брудними вчинками.

Порядність є основою духовності. Але почуття власної гідності з'являється в суспільстві тільки тоді, коли людина знає і бачить, що сама бере участь в його розбудові, і від її голосу залежить стан цього суспільства, коли людина розуміє, що доля її та її близьких залежить тільки від власної праці й тих законів, до ухвалення яких вона причетна.

Якщо ж її доля залежить від сваволі й самодурства чиновників, то ні про яку гідність і порядність не може йти мова.

Свобода суспільства та його моральність перебувають у синергетичному зв'язку. Без свободи і виховання почуття власної гідності не може бути моральності, як і без виховання почуття гідності не може бути й свободи.

Недарма доктор медичних наук Володимир Войтенко наголошує: "Поняття гідності є засадничим при трактуванні любові (й безлюбності), совісті (й безсовісності), розуму (й безголів'я), права (й безправності), закону (й беззаконня), зрештою – державності й бездержав'я".

Людина з почуттям власної гідності ніколи не сяде на голову іншому, але й не дозволить сісти на голову собі.

Тобто самоповага до себе — це одночасно повага до інших людей і повага до законів.

Свободи для хама не існує. Хам може принижувати інших і сам готовий принижуватися. Хами беруть хабарі, запускають руки в державну скарбницю, брешуть, не додержують слова.

Доки люди не зрозуміють, що гідність і порядність — це не просто абстрактні поняття, а головні умови виживання суспільства, доти хами братимуть гору над народом і рано чи пізно доведуть суспільство до краху.

Безумовно, скептик поцікавиться, скільки держав у світі постало за рецептами ідеаліста-мораліста Липинського.

Чи відповідали його критеріям Хмельницький і Кромвель, Вашингтон і Лінкольн, Черчилль і Рузвельт, Наполеон і Де Голль, Скоропадський і Петлюра, Пілсудський і Валенса?

У чомусь скептик матиме рацію. Але. Згадані політики чудово знали, що "хамство і глупота ще ніколи і ніде ні одної держави не збудували". Це засадниче твердження В’ячеслава Липинського донині не втратило актуальності.

Підтверджень кризи моральності в Україні — сила-силенна.

Отець Михайло Нискогуз чудово розуміє виняткове значення дотримання усіма без винятку громадянами Української держави принципів моралі у повсякденному житті: "Відберуть у Вас, Петре Олексійовичу, цукеркову фабрику і не тільки в Липецьку…

Ця фабрика та інші підприємства на теренах, що контролюються державою-окупантом, на думку багатьох, є загрозою національної безпеки України.

Подивіться на береги Дніпра та Дністра, на мальовничі схили Карпат, гляньте на "царські села" провладних мафіозі і Ви побачите сотні і тисячі межигір’їв депутатів, бюрократів, суддів, прокурорів, митників, податківців і всіх інших, даруйте, "коритників", палаци яких не снилися навіть колумбійським наркобаронам.

… Скиньте цей тягар земного багатства, котрий заважає Вам краще служити народу. Меркель, Оланд, Обама та інші державні очільники успішно обходяться без такого тягаря. Ви ж обіцяли перед виборами... Тоді легше буде розмовляти з вітчизняними олігархами. Народ стане поруч з Вами. І ми будемо непереможні".

Так отож. "Ніщо так не потребує моральності, як політика. Особливо тоді, коли людство дичавіє" – Фазіль Іскандер.

Олег Романчук, для УП