Политические киборги не появятся на голубом вертолете

Політичні кіборги і Черчіллі не з’являться у понеділок вранці з космосу на голубому гелікоптері.

Чи переміг би Майдан Гідності, якби взимку 2014-го всі сиділи і очікували політичних кіборгів і українського Черчілля?

Майдан переміг, тому що почав освистувати "лідерів", які лише на словах рухалися вперед.

У лютому фактично Майдан вже не йшов за "вождями", а вів їх за собою.

Де зупинили б Путіна, якби добровольці і волонтери сиділи і чекали появи справжнього лідера?

То чому тепер всі чекають на чудо?

Одна частина українців чекає, що через півтора року влада раптом прозріє і отямиться – і замість саботажу і без того половинчастих реформ МВФ розпочнуться швидкі кардинальні зміни.

Друга частина вірить, що з допомогою тактики штовхання у спину бегемота можна примусити робити необхідні реформи тих, для кого ці реформи означають політичну і соціально-економічну смерть.

У результаті за півтора року чи не єдиним досягненням є поліційна реформа. Та й то тільки тому, що вона не представляє абсолютно ніякої загрози кишені і статусу корумпованої влади.

І навіть ця реформа має всі шанси через півроку-рік "загнутися" з банальної причини – не буде можливості платити достойну зарплату поліцейським.

Ще одна частина "воює" у Фейсбуці і сумує, що український Черчілль все не з’являється і не з’являється…

Якщо тисячу разів говорити про одне і те ж – навіть найсильніші слова перетворюються на рутину і прояв безсилля.

Чи не пора перестати радувати Шокіна, Муженка і їм подібних, перетворюючи потужну енергію і святі теми в фейсбучний "свисток"?.

Критика має велику силу лише тоді, коли вона є прелюдією до конкретних пропозицій і конкретних кроків.

Окрема велика тема – справжній український бізнес (не "сімейні" бізнеси представників влади).

Надпотужна сила, яка у  багатьох країнах довела свою здатність здійснювати прориви у нові епохи, - в Україні ходить з протягнутою рукою і жаліється, що влада не хоче до неї по-справжньому прислухатись.

Не влада утримує бізнес, а бізнес – владу!

Бізнес спостерігає, як на очах тануть його активи, як на очах тане рівень платоспроможності населення, як на очах тануть перспективи відсталої сировинної економіки.

Бізнес має змогу порівняти прогнози влади на 2015 рік по курсу гривні, інфляції, падіння ВВП з реальними показниками.

Бізнес може оцінити прогнози і реалії по інвестиціях в українську економіку і створенню нових робочих місць.

Бізнес сидить і чекає на чудо у 2016-му… Яке, мабуть, розпочнеться після початку повноцінного фінансування Україною "особливих" районів.

Бізнес – великий, середній, малий – вірить, що існує піар, з допомогою якого влада зможе обманути економіку?

Вся країна чекає, що до перемоги законності і демократії її приведе президент, який наділив себе правом обіцяти іншим країнам змінити Конституцію України, та ще й в умовах фактичної війни, та ще й з допомогою відвертих маніпуляцій?

Президент, обличчям реформ якого є Шокін.

Всі розуміють або здогадуються, до яких результатів приведе уся ця бутафорія.

Чи не пора Святославу Вакарчуку, а разом з ним і усім нам, зробити попередження уже не владі з клінічним діагнозом, а перш за все самим собі?

"Хто ж тоді, як не ми, брати?!"

Якщо ми хочемо побачити українське соціально-економічне диво - його потрібно створювати самим.

Ніде таке диво не створювалось під керівництвом МВФ.

Ніде таке диво не створювалось владою, яку постійно потрібно штовхати у спину.

Є ідеї, є люди!

Потрібно тільки все це об’єднати в потужну систему.

Потрібно тільки не ставати масовкою-декорацією для політиків-популістів.

Час нам самим переходити від ефектних слів до ефективних дій.

Почнемо діяти – самі народимо політичних кіборгів і Черчіллів.

Немає сенсу просити Бога допомогти виграти у лотерею, якщо перед цим не купувати білет.

Це не значить, що всі повинні покинути творчість чи бізнес і йти в політику.

Це значить, що всі зацікавлені у справжніх змінах і всі небайдужі повинні підтримати створення політичного механізму, здатного швидко і успішно реформувати Україну.

Механізму, здатного вберегти країну від третьої хвилі революції.

І робити це слід негайно.

"Бо завтра вже може бути пізно".

Геннадій Степанчук, для УП