Почему суд "отпускает" подозреваемого?

Останнім часом стрічки новин рясніють заголовками "Суддя відпустив злочинця з під варти під заставу", "Суддя не посадив злочинця, а випустив його під домашній арешт", "Суд дозволив мажору, який вбив на машині жінку, вийти під заставу".

Використовуючи судове рішення як привід, автори публічно висловлюють обурення з такого нечуваної несправедливості і закликають суспільство до радикальних кроків аж до зупинення роботи судів!

У необізнаного у праві читача цілеспрямовано формується уява про корумпованого суддю, який дозволив злочинцю відкупитися від відповідальності символічною заставою.

Звісно, не всі розуміють порядок та мету обрання запобіжного заходу, але коли подібні заяви роблять перші особи правоохоронних органів, це викликає жаль.

Тому що не може міністр не знати закону. А якщо не знає, не може бути міністром. І це очевидно!

Але не в Україні.

Що таке презумпція невинуватості?

В Україні діє Конституція, стаття 62 якої передбачає наступне: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто інший, окрім суду, не може стверджувати, що особа винна у вчиненні злочину. Це називається "презумпцією невинуватості".

У статті 17 Кримінального процесуального кодексу (КПК) чітко зазначено, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Ім’я підозрюваного у скоєнні злочину може бути обнародуване тільки у разі набрання законної сили вироком суду щодо нього – це стаття 296 Цивільного кодексу. Робити по іншому – це грубо порушувати закон.

Послухавши українських чиновників найвищих рангів, складається враження, що про "презумпцію невинуватості" вони не чули. Або Конституція для них ніщо.

Затримати злочинця – це тільки початок справи. Після цього слідчим органам необхідно якісно працювати, щоб зібрати докази і довести вину підозрюваного (обвинуваченого) в суді.

Набагато простіше затримати особу, підозрювану у скоєнні злочину, на всю країну оголосити її злочинцем, а потім свою нездатність, невміння чи небажання збирати докази виправдовувати тим, що такий-сякий суд не хоче злочинця відправити до в’язниці, недвозначно натякаючи, мов, суди в нас корумповані і їх треба розігнати.

Візьмемо для прикладу трагічну дорожньо-транспортну пригоду, що сталася минулого тижня, внаслідок якої загинула жінка. Відкрите кримінальне провадження за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу ". Тривають слідчі дії.

Ще не відомі причини ДТП, не проведені необхідні експертизи. Як офіційна посадова особа може без суду і слідства на всю країну звинуватити людину у злочині?

Це очевидне, грубе порушення Конституції щодо презумпції невинуватості, і, фактично, привласнення функції суду.

Що таке запобіжні заходи?

Люди не розуміють, що таке запобіжні заходи, для кого та в яких випадках вони встановлюються. Тому ними так легко маніпулювати.

Відповідно до ст. 176 КПК запобіжними заходами є: особисте зобов’язання; особиста порука;       застава; домашній арешт; тримання під вартою.

Крім того, тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи.

Перш за все, застосування запобіжного заходу – це не покарання особи за вчинений злочин. Особа спочатку тільки підозрюється та потім обвинувачується у вчиненні злочину. Винною у злочині вона є тільки після набрання вироком законної чинності.

Запобіжний захід повинен застосовуватись, якщо є докази того, що підозрюваний не буде виконувати покладені на нього процесуальні обов’язки, та буде намагатись:

1)  переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2)  знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3)  незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4)  перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5)  чинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (стаття 177 КПК).

Сам факт вчинення особою злочину, навіть особливого тяжкого, не є підставою застосування запобіжного заходу.

Для того, щоб його застосувати, сторона обвинувачення повинна доказати, що особа намагається вчинити, або вже вчинила одну із дій перелічених вище, наприклад, змінила місце проживання, перестала з’являтися на допити, придбала квитка на літак в іншу країну тощо.

Правоохоронці ж при зверненні до суду з клопотаннями про обрання запобіжного заходу зазвичай не обтяжують себе такими "дрібницями" і не надають доказів.

Якщо суд не арештує підозрюваного через відсутність доказів, то піднімається хвиля гніву з боку обвинувачення. За цим галасом ховається небажання та невміння працювати та доводити перед судом свої вимоги та надавати докази. Звичайна непрофесійність і некомпетентність.

Чому правоохоронцям потрібно тримати підозрюваного під вартою?

Тому, що це найбільш вигідний для силових структур запобіжний захід. Адже особа, яка підозрюється у скоєнні злочину, постійно знаходиться "під рукою", не потрібно докладати зусиль для її виклику, її явки для проведення слідчих дій.

Підозрюваний, перебуваючи під вартою, дуже обмежується у виборі адвоката та у часі спілкування з ним.

Підозрюваний позбавляється можливості самостійно збирати докази своєї невинуватості. А ще вільно спілкуватися з пресою.

До того ж сам час перебування у слідчому ізоляторі викликає у людини, особливо раніше не судимої, та такої, що не перебувала в місцях позбавлення волі, психологічний шок чи принаймні дискомфорт.

Правоохоронці мають можливість тиснути на підозрюваного з неправомірними вимогами визнання провини, або проводити у камері з ним якісь оперативні заходи.

Таким чином, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою сторона обвинувачення одразу займає значно вигідніші позиції від сторони захисту, якщо про змагальність кримінального процесу взагалі хтось пам'ятає.

Крім того, взяття під варту створює у масовій свідомості уявлення про те, що особа вже покарана, що місія правоохоронців закінчилась: спіймали та посадили. Але ж це зовсім не так! Справжня робота слідства тільки починається.

Коли ж суддя обирає підозрюваному запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою, це викликає роздратування, оскільки вони позбавляються усіх вище перерахованих можливостей і фактично потрапляють у майже рівне становище зі стороною захисту.

Коли суд застосовує тримання під вартою?

Тримання під вартою є винятковим, найсуворішим запобіжним заходом. Заборони для обрання такого запобіжного заходу викладені у частині 2 статті 183 КПК і знехтувати ними суддя не вправі.

Для того, щоб суд обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, прокурор повинен довести низку обставин.

По-перше, що є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення?

За визначенням Європейського суду з прав людини, "обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 § 1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин".

Тобто потрібно переконати суддю, суд, що саме особа, яка підозрюється, скоїла злочин.

По-друге, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК. Тобто не можна обмежуватись однією фразою, що неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, а потрібно довести це, тобто надати відповідні докази.

По-третє, що існує хоча б один із ризиків, які дають достатні підстави судді вважати, що підозрюваний може:

- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

- знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

- незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Взяття під варту – це істотне обмеження конституційних прав людини. Суд здійснює контроль за тим, щоб такі обмеження були законні.

Саме прокурор повинен надати судді беззаперечні докази наявності хоча б одного ризику, а не просто заявити гіпотетично, що особа, наприклад, має намір переховуватись від слідства, знищити докази, вплинути на свідка тощо.

Якщо прокурор цього не довів, суддя не має підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Чому суд при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту встановлює заставу?

Частина 3 статті 183 КПК зобов'язує суддю при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених КПК, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Тобто суд, застосовуючи до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, просто зобов'язаний визначити розмір застави.

При цьому розміри застави для злочинів різної ступені тяжкості чітко визначені частиною 5 статті 182 КПК: для злочинів невеликої або середньої тяжкості – від 1 до 20 розмірів мінімальної заробітної плати (МЗП); для тяжкого злочину – від 20 до 80; для особливо тяжкого злочину – від 80 до 300 МЗП.

І тільки у виключних випадках, якщо суддя встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 80 чи 300 МЗП відповідно.

Що можна вважати виключним випадком?

На думку високопосадовців, матеріальне становище підозрюваного або його батьків – це суттєва ознака виключного випадку. Але як тоді бути з конституційним принципом рівності громадян та неможливості обмежень за майновою ознакою (стаття 21 Конституції)?

Так, суд повинен врахувати матеріальний стан підозрюваного при встановленні розміру застави, але враховувати статки його батьків чи родичів – ні.

З огляду на вказані норми закону, не зрозумілі нападки на суддю, який, наприклад, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою встановив підозрюваному у скоєнні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України (тяжкий злочин – застава від 20 до 80 МЗП), заставу у розмірі 200 МЗП. Адже це у 2,5 рази більше ніж встановлено частиною 5 статті 182 КПК.

Далі, аналізуючи частину 4 статті 183 КПК, бачимо, що суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні тільки у трьох випадках:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Наголос зроблено на те, що суддя має право не визначати заставу у цих випадках, хоча не зобов’язаний цього робити.

Тобто, в усіх інших випадках суддя зобов’язаний визначити розмір застави. При цьому розмір застави повинен бути розумним і справедливим, таким, щоб підозрюваний мав можливість його внести, але при цьому ризик втратити гроші повинен його спонукати до виконання покладених на нього процесуальних обов’язків та застерігати його від спроб створити перешкоди нормальному ходу кримінального процесу.

Прокурор же, в свою чергу, повинен довести судді, чому доцільно встановити той чи інший розмір застави.

З огляду на чинний закон, не зрозуміло, що в діях судді викликало обурення міністра Авакова? Чи він не знайомий з нормами КПК, чи не розуміє їх зміст?

А може правда в тому, що сторона обвинувачення просто зацікавлена, щоб підозрюваний одразу ж опинився за гратами? Без слідства і суду.

Чому тиснуть на суд?

Суддя Перевальського районного суду у відставці Клавдія Височина з понад 30-річним стажем роботи суддею, заслужений юрист України, на моє запитання, чи тиснули на неї в період СРСР партійні посадовці, щодо ухвалених судових рішень, розповіла таке.

В радянські часи вона слухала кримінальну справу відносно особи, яку звинувачували у хуліганстві. Під час слухання справи її викликав секретар райкому партії і "поставив завдання" винести суворий вирок злочинцю.

І вказав, що потрібно вироком суду позбавити злочинця волі строком саме на 5 років.

Вона про вказану розмову доповіла голові суду, голова суду – керівництву обласного суду, керівництво обласного суду поскаржилось в обласний комітет партії. Незабаром секретар райкому партії отримав такого прочухана, що телефон суду і дорогу до нього забув назавжди.

Мимоволі замислюєшся, чому за часів так і недобудованого комунізму партійний діяч міг отримати "на горіхи" за тиск на суддю, а в демократичній Україні тиснути на суд стало нормою? Тільки лінивий ще не плюнув у бік суду.

Звісно, судова система дискредитована. Але, якщо є судді-хабарники чи злочинці, чому досі не чути про десятки кримінальних проваджень відносно суддів за отримання хабара чи за винесення неправосудного рішення?

Чому піар-боротьба з конкретним суддею починається у розпал розгляду якоїсь конкретної справи? Чому у більшості випадків цей галас закінчується образами у ЗМІ і дуже швидко стихає по мірі того, як завершується провадження по справі?

Чи боротьба з цим потенційним корупціонером, з людиною, яка постановляє неправосудні рішення частіше, ніж дихає, цікава виключно як інструмент для досягнення якихось цілей, не пов’язаних із реальною зміною системи?

Неспроможність силових структур в державі виконувати свої безпосередні обов’язки по виявленню суддів-негідників, які отримують хабарі, виносять неправосудні рішення, спонукають їх до абсолютно популістських закликів звільнити усіх суддів.

Можна, звісно, говорити про те, що злочини і злочинці бувають різні. Але хто це оцінює? Хто може провести межу між категоріями людей, для яких правосуддя має бути неупередженим, а для яких правосуддя взагалі бути не повинно і їх долю має вирішити міністр або натовп?

Андрій Іванов, суддя місцевого суду Перевальського району Луганської області, слідчий суддя