"Посадить трех друзей..."

Мені не раз доводилося чути найрізноманітніші оцінки діяльності президента України. Порошенко багато критикували, і часто цілком обґрунтовано, багато за що: Мінські домовленості, призначення генпрокурором Шокіна, роботу його креатури Гонтаревої на посаді голови Нацбанку, невиконання обіцянок розлучитися з бізнес-активами і контрольованими ЗМІ і так далі.

Сам Порошенко і його команда значною мірою є носіями тих уявлень і того стилю поведінки у владі, які так ускладнюють просування України на шляху демократичних реформ.

Старі, у сенсі політичного стажу, політики, навіть найзаслуженіші – дуже добре знають, що таке влада і скільки вона коштує, чим вона цінна для хорошого бізнесу, як працює система і почому котируються принципи. І дуже часто минулі зв'язки, у тому числі й із нинішніми опонентами, виявляються вагомішими, ніж нові задекларовані цілі, які стоять перед країною.

Але, дивна річ: у команді президента є й політики нового покоління, які сповідують інші принципи і не мають кайданів перебування в минулій владі, як-от, Саакашвілі, Лещенко, Найєм та інші.

Мало того, що це нове покоління практично оголосило непримиренну війну деяким старим і випробуваним кадрам президентської команди – а й, судячи з усього, дії цих "нових людей" сьогодні негласно підтримуються.

У контексті сказаного, слід також згадати про ініціативу президента залучення в українську владу реформаторів, фахівців із зарубіжжя.

Я, мабуть, жодного разу від пересічного громадянина не чув критики з приводу цього приводу. І зрозуміло чому: українців не лякають прийшлі – їх нудить від своїх, які через одного замішані в різного роду сумнівних схемах і без сорому залазять всією п'ятірнею в державну скарбницю.

Найбільш помітний серед залучених реформаторів – той же Міхеіл Саакашвілі і команда грузинських фахівців. Сильна команда, в якій я б особливо відзначив Давида Сакварелідзе. Мені, як людині, яка багато років прожила в Грузії, це особливо приємно. Дуже схоже, що цій команді відводитися спеціальна роль. І вона пов'язана з тим, що сьогодні найбільше заважає президенту в його роботі.

Я досить добре знаю Петра Олексійовича, і на основі цього знання ставлення в мене до нього непросте. У нього є чому повчитися більшості українських політиків. Деякі його кроки можуть бути незрозумілі лише тому, що розраховані на перспективу. Йому практично немає рівних як переговірнику, що дозволяє домагатися серйозних успіхів у зовнішній політиці. З іншого боку, його політичний досвід говорить про здатність завжди знаходити компроміси, уникати крайніх сценаріїв, навіть перебуваючи в опозиції.

Як один з патріархів української політики, Порошенко перебував у самих різних політичних силах і, безумовно, мав найширше коло партнерства й спілкування.

На етапі політичного виживання це працювало в позитив.

Однак коли він став президентом, ці зв'язки із засобу виживання перетворилися на гирі, що не дозволяють проводити всі ті реформи, яких потребувала країна.

Можна легко розібратися з політичним опонентом, корумпованим до мозку кісток. Але, тільки-но на перший план вийшли питання реальної боротьби з корупцією та очищення влади – що робити, якщо це твій вчорашній бізнес-партнер або побратим, з яким ти стояв на обох Майданах? І чи не накриє цей картковий будиночок тебе самого, якщо його штовхнути?

У травні цього року відбувається призначення Саакашвілі губернатором Одеської області. І цей "грузинський бульдозер" починає реально зносити "підгнилу надбудову", яку не міг знести сам президент.

"Лаври борця", якщо можна так сказати в цьому випадку, отримує Саакашвілі. І далеко не всі розуміють, хто за цим стоїть.

На будь-які звернення друзів-товаришів – а я можу уявити, скільки було таких звернень, мовляв, "зніми його" – можна послатися на негативну реакцію США або щось в цьому роді. А поки президент спостерігає і якого-небудь невдоволення не висловлює.

Майже як в анекдоті: всі губернатори як губернатори, тільки Міхеіл як прокурор.

І в тому ж дусі діють всі "нові люди" в команді президента.

Хід гарний. Практично єдино можливий, щоб зрушити з мертвої точки і при цьому уникнути з'ясування стосунків між учорашніми партнерами. І потрібно віддати належне Порошенко, якщо він все це задумав і поетапно реалізує.

Міхеіл Саакашвілі підходить для цієї ролі як ніхто інший. Досвід роботи на вищому державному посту в умовах жорстких внутрішніх конфліктів і зовнішньої агресії багато чого коштує.

Досить показовий момент: за президентства Саакашвілі Грузію полишили кримінальні авторитети, а тепер вони повернулися. Мені це здається навіть більш важливим, ніж, скажімо, стан доріг або якісь інші соціально-економічні орієнтири. І, думаю, багато хто зі мною погодиться.

При цьому жодних "хвостів" у вигляді розкрадання бюджетних коштів, кумівства тощо – за Міхеілом не тягнеться. Хіба можна бажати кращої кандидатури для боротьби з корупцією і розкраданням держави?

Фактично, надавши Саакашвілі українське громадянство і ввівши його у велику політику, Порошенко не побоявся зіпсувати відносини з офіційним Тбілісі та роздратувати Москву.

І, чесно кажучи, не буду здивований, якщо виявиться, що різного роду викривальний матеріал з'являється не без допомоги Порошенка.

Володимир Шкляр, народний депутат України 4 і 5 скликань, спеціально для УП