Антикоррупционному форуму посвящается

Скільки існує незалежна Україна, стільки й ведеться боротьба з корупцією. Ця тема постійно актуальна. На її ниві зросло вже не одне покоління українських політиків. Однак, якщо вірити міжнародним рейтингам і місцю України в них, ситуація з корупцією залишається сумною.

Пригадую, як десять років тому деякі грантоїдські організації проводили "дискотеки проти корупції", освоюючи іноземні гроші.

Нині боротьба набула серйозніших форм – 23 грудня активні представники збираються в Києві на Антикорупційний форум. Тепер – за громадські гроші.

І для того, щоб Форум не став черговою масовою "дискотекою", хочеться наголосити на декількох принципових аспектах, які варто усвідомлювати борцям з корупцією.

1. Корупція – не причина, а наслідок

По-перше, наслідок мізерних зарплат, на які нереально прожити.

Тому брати корупційні гроші змушені всі – від лікарів та правоохоронців до міністрів та президента. У свій час, Міхеїлу Саакашвілі на посаді президента Грузії запропонували офіційну зарплату в 40 доларів. Відтак, одним з перших рішень грузинського реформатора на шляху до подолання корупції було збільшення зарплат.

По-друге, корупція є наслідком недосконалого, часто ідіотського законодавства, регуляторних норм і процедур.

Абсурдність законодавства компенсується необов'язковістю його виконання. І за таку можливість доводиться платити. Корупція виступає наче мастилом, яке дозволяє виживати економічним процесам в умовах нормативного та адміністративного безглуздя.

Тому, якщо хочеться подолати корупцію, необхідно дати якомога більше свободи економічним процесам, щоб на шляху вільної та активної людини не було перепон, які доводиться долати корупційними шляхами.

2. Починати треба згори

В уяві багатьох людей, корупція – це ті "хабарі", які доводиться платити лікарям, вчителям чи правоохоронцям… Але все це – крихти, порівняно з тим, що коїться "нагорі".

Із самого проголошення незалежності України домінуючою мотивацією в політичному середовищі було "нацарювати шмат сала і втекти". Саме тому за останні 10 років з України було нелегально виведено понад 116 мільярдів доларів.

І сьогодні, політична діяльність та державна влада є основним і найприбутковішим видом бізнесу в Україні. Відтак, купуючи політичну рекламу на телебаченні по 200 тисяч гривень за хвилину, політики та їхні спонсори точно знають, що ці "інвестиції" відіб'ються сторицею.

Хабарі? Це надто примітивно… Нагорі все інакше.

Просто одні депутати отримують доплату від партії за "правильне" голосування. Інші – відсоток в різних бізнесах за те, що "по дзвінку" вирішують питання. В одному бізнесі – 5%, 10% – в іншому, ще трохи у третьому – і дружина з родичами такого депутата вже стають мільйонерами! Вони пробивають рефінансування для "своїх" банків, вибивають вигідні контракти, виграють в тендерах.

При цьому, це не заважає їм бути палкими борцями з корупцією, адже хабарів вони не беруть!

3. Батіг та пряник

Пряник завжди має поєднуватися з батогом. Але ніколи ці два інструменти боротьби з корупцією не повинні використовуватись поодинці. Мало лише підвищувати зарплатню чиновникам – треба й створювати відчуття невідворотності покарання. Так само, аморально карати "хабарника" доти, доки не створені належні умови для його життя на чесну зарплату.

Поки що, на хвилі антикорупційної боротьби, створюються різноманітні антикорупційні органи, які мають слідкувати, викривати та карати.

Однак, як на мене, в Україні забули про пряник.

Відтак, прокурор, суддя чи депутат і далі не будуть чесно працювати на свою мізерну заробітну платню.

А хабарі завжди стають більшими, коли з корупцією починають боротися лише батогом.

4. Ілюзія перемоги

Особисто мені здавалося, що минулого року ми обирали президентом багатія для того, щоб у нього не було мотивації збагачуватись, а була політична воля розрубати корупційні потоки, змінити країну.

Натомість, тепер вже виявляється, що для боротьби з корупцією нам не вистачає інструментів – різноманітних додаткових органів – НАБК, НАЗК… І їх створення подається як визначна перемога в боротьбі з корупцією!

За такою логікою ми скоро дійдемо і до створення спеціальних "антикорупційних судів".

Насправді ж, як законодавство, так і система держаних органів без усіляких новоутворень дозволяла нанести вражаючого удару по корупції, розпочати арешти, судові провадження. Була б лише політична воля.

Але політичної волі нагорі немає. Країну грабують ще швидше, ніж "папєрєднікі", сподіваючись, що в критичну мить встигнуть доїхати до аеропорту.

То, можливо, треба працювати над тим, щоб така політична воля з'явилася? Інакше, необхідно ставити питання руба – про заміну і відповідальність перших осіб в Україні. 

5. Мрія про велике

Україні не вистачає величної мрії – бачення майбутнього, яке б робило корупцію злочином перед нащадками. На сьогодні в Україні – відсутні смисли. Відтак, єдиний сенс перебування при владі – забезпечити себе і своїх дітей. Байдуже на країну…

Уявіть: ми з вами хотіли побудувати корабель, щоб подивитися світ, щоб під вітрилами зустрічати захід сонця.

Завезли будівельні матеріали, зібралися всі гуртом, розподілили функції та обов'язки. Але, в якусь мить, втратили проект. Забули, що ми будуємо. Розгублені…

За десятиліття безглуздя для нас єдиним сенсом стало витягти зі складу пару дошок, щоб змайструвати собі щось схоже на собачу будку. Майстри, які виявилася найближче до будматеріалів, почали собі зводити багаті й розкішні хороми. А чом би й ні? Адже ми більше не будуємо корабель.

Дехто пропонує заборонити красти будматеріали. Інші – пропонують змінити майстрів на професіоналів. Треті – посадити собаку на цепку.

Все вірно. Але це – ніщо, без великого проекту нашого корабля, який понесе і нас, і наших дітей у безмежні простори майбутнього.

Важливо не перетворювати боротьбу з корупцією в самоціль, а пам'ятати, що це важливий крок на шляху до величної мети.

Інакше, ми маємо ризик отримати ще одну "дискотеку проти корупції".

Олексій Толкачов, спеціально для УП