Об источниках коррупции в парламенте и законопроекте 2343а

Прийняття законопроекту 2343а може стати справжньою "тихою революцією" у сфері запобігання корупції серед високопосадовців.

Українська політика не є нормальною по своїй суті. Дев’яносто відсотків українських політиків і чиновників конкурують за доступ до ресурсу з дуже простою метою – привласнити його частину, конвертувавши її у фінансову форму.

Вся так звана "політична конкуренція", по суті, такою не є. Йде жорстоке змагання за доступ до ресурсів та бюджетів.

Ця констатація банальна і зрозуміла. Зрозуміло також, що не розірвавши цей ланцюг, ми не подолаємо вищу політичну корупцію. Незрозуміло лише, чому ми нічого з цим не робимо. Або чому ми імітуємо цю боротьбу, замінюючи реальні механізми пустопорожніми, але палкими заявами.

Чим більше я працюю у парламенті, тим більше розумію, що рамок, які регулюють поведінку політиків у країнах розвиненої демократії, для наших політиків недостатньо. Бізнесмени у політиці, які не покинули свого бізнесу – це одне з основних джерел систематичної корупції.

Але чомусь ми, як законодавці, воліємо цього не помічати.

Ці люди живуть своїм бізнесом і працюють на розвиток свого бізнесу. Вони були б взірцевими громадянами і платниками податків, якби залишались працювати у бізнесі.

Але вони сидять у парламенті, працюють у профільного для свого бізнесу комітетах, приймають рішення, вигідні для себе, і блокують рішення, які їм не вигідні.

Вони живуть на дохід від свого бізнесу, зарплату депутата вони зарплатою не вважають. Вони постійно функціонують у стані очевидного конфлікту інтересів, але це їх не обходить.

А суспільство не бажає цього бачити. Саме з їх прихованих доходів формується тіньова зарплата в органах виконавчої влади та парламенті.

Як фіговим листком, ми прикрили цю проблему нормою про те, що депутатам забороняється суміщати свою посаду з іншою, і закриваємо очі на реальність. Яка полягає в тому, що ефективно діючої інфраструктури і практики передачі активів у довірче управління у нас не існує, і що всі "колишні" бізнесмени у владі і надалі самостійно здійснюють стратегічне управління своїми активами.

Формально, з відділенням бізнесу від влади у нас все як у європах та америках, насправді – як у Росії чи у Африці.

Одинадцять народних депутатів України запропонували підхід для вирішення цієї проблеми. Ще влітку ми зареєстрували законопроект 2343а, який ставить простий, але досить ефективний заслін перед бізнесменами-політиками.

Ми пропонуємо заборонити особам, що займають політичні посади, а це президент, члени КМУ та народні депутати України, отримувати доходи, які не є їхньою зарплатою, і якими насправді у декларації прикривають  надходження від управління бізнесом: роялті, доходи від реалізації прав інтелектуальної власності, дивіденди від підконтрольних юридичних осіб, тощо.

Ми пропонуємо встановити їм гідну, гарантовану законом оплату праці як політикам, але вони не зможуть легально отримувати доходи від свого бізнесу.

Компанії, які контролюються політиками або членами їхніх сімей, не зможуть брати участь у державних закупівлях.

Невиконання цих обмежень буде мати наслідком санкції, в тому числі, включаючи кримінальну відповідальність за незаконне збагачення. Контроль за їх дотриманням – вато покласти на Національне антикорупційне бюро та Агентство з запобігання корупції.

Мета цих обмежень – змусити бізнесменів нарешті піти з політики, дати можливість потрапити у парламент людям, які відповідають за свої дії перед партією і виборцем, а не перед власною.

Якщо ти лобіюєш інтереси своєї фірми, але одночасно не можеш розпоряджатися її доходами, може депутатство вже і не буде таким привабливим?

А якщо твоя фірма при цьому не може брати участь у державних тендерах – може ти два рази подумаєш, перш ніж іти у парламент? Тим більше, що спроби обійти ці обмеження – караються позбавленням волі.

Віктор Чумак, народний депутат України, для УП