Электрический стул для украинских чиновников

Припинення подачі електроенергії з України до Криму виявилася несподіваним холодним душем для адептів "Кримнашу". Але не меншою проблемою це виявилося і для українського керівництва.

Нині й президент Порошенко, і прем'єр-міністр Яценюк перебувають в глибоких роздумах: як реагувати і як відповісти?

І хоч головні політичні гравці світу, долучені до розв'язання українського конфлікту, нині вголос із цього приводу самостійно не висловилися – та, судячи з реакції прес-секретаря німецького зовнішньо-політичного відомства, енергетичну блокаду Криму Європа може не підтримати.

А кому, як не німцям, бути справжнім, беззаперечним і переконливим моральним цензором?! Вся історія минулого століття працює на німецький моральний авторитет. Але попри безперечний авторитет німців у питаннях гуманізму, поодинокий голос пана Шефера чомусь залишився без активної підтримки навіть європейських колег. Ситуація надто нестандартна.

Тому всі останні, очевидно, вирішили почекати з осудом.

Але якщо мовчанка європейців цілком зрозуміла, то мовчанка як Петра Олексійовича, так і Арсенія Петровича в оцінці й реакції на революційне відключення громадськими активістами цілого півострова від української електроенергії – виглядає уже навіть не дивною.

Спочатку вони укладають із РФ угоду на постачання в Кримський федеральний округ (?) електроенергії – після того, як цей "округ" у них банально поцупили на їх очах, а вони не спромоглися на елементарний захист.

А потім вони ж погодилися надавати цьому "округу" енергозабезпечення. І плату за це попросили ну дуже скромну – майже втричі меншу світових цін. Хоч, здавалося б, у форс-мажорних обставинах плату слід було б підняли втричі більшу за ті ж світові ціни. Це хоч якимось би чином компенсувало українські втрати.

Але традиційно міжнародні угоди з сумнівними партнерами в українських урядовців виходять дуже дешевими. Скептики стверджують, що це комусь вигідно. Ми не маємо цьому підтвердження. Хоч сумніви не спростовані.

Щоправда, прем'єр-міністр Яценюк згодом якось дуже різко висловився і раптом запропонував віддати ледь не до суду ініціаторів і підписантів вражої принизливої угоди про постачання електроенергії Криму.

Але хіба це була не урядова угода? Принаймні, угода, котру уклало одне з його міністерств, якими він безпосередньо керує?

І хіба не його уряд за цей час отримав майже 400 мільйонів доларів за постачання електрики на півострів? Хіба про це він не знав?

Хіба він не знав, що на півострів упродовж усього цього часу масовим потоком іде контрабанда і ніким не обліковані товари поставляються з України не тільки для потреб півострова, а й для материкової Росії?

Звичайно, Арсеній Петрович дуже м'який чоловік, і можна припустити, що його оточення просто дурить. Нахабно дурить. Але якщо він не має кількох джерел об'єктивної інформації – то постає питання про його менеджерські та управлінські здібності.

То чи варто й далі так вперто чіплятися за крісло й тим самим ускладнювати не тільки українські проблеми, а й своє політичне майбутнє? Може, просто не по Сєні шапка прем'єра?

А український президент, який відповідає за дотримання законності в країні. взагалі поводить себе досить дивно.

Власне, це вже не вперше. Зривається міжурядова угода, підриваються лінії електропередач, припиняється подача енергії не тільки до Криму, а й до кількох районів на Херсонщині, в районі конфлікту ледь не поножовщина – а президент мовчить. А шкода, адже цей конфлікт спровокував міністр з його квоти, уклавши ганебну угоду з дуже підозрілою корупційною складовою.

Отже, якщо він досі не осудив дії пана Демчишина, то він має розділити з ним не тільки політичну, а й юридичну відповідальність.

Врешті, гаразд, зроблена помилка. Груба помилка, але в умовах війни й надзвичайного міжнародного тиску. Тоді виправтеся зараз! Дайте цій угоді належну юридичну оцінку, припиніть у зв'язку із цим її дію – і пробуйте пострибати на дуже болючому мозолі Кремля, яким виявився "Кримський федеральний округ".

Поставте захмарну ціну за постачання електроенергії!

Обумовте початок подачі струму з випуском усіх без виключення політв'язнів разом із військовополоненими на Донбасі!

Візьміть письмові зобов'язання дотримання прав кримськотатарського народу з відповідними пільгами!

Примусьте росіян вивести усі їхні війська з важкою технікою і зобов'яжіть припинити провокації на лінії зіткнення в Донбасі!

І найголовніше: усі ці умови треба озвучити таким чином, щоб вони дійшли до найвіддаленіших районів Криму. І не тільки Криму.

Але найперше – щоб це почула вся Україна.

Це абсолютно справедлива постановка питання з позиції самодостатнього й самостійного гравця, який поважає себе й свою країну. І якщо Кремль не прийме й не виконає ці вимоги – то тепер люди знатимуть, хто залишив їх без світла й тепла. І в їхній свідомості це буде не Київ.

До таких простих, зрозумілих і справедливих вимог, які має підтримати навіть найгуманістичніший МЗС Німеччини на чолі з Франком-Вальтером Штайнмаєром, можна додати ще щось.

Але, панове, не сидіть на електричному стільці, на який вас посадили громадські активісти вашої ж країни. Це не зовсім зручно. А, головне, небезпечно. І для вас, і для країни.

…Було б зовсім кепсько, якби турки не збили той клятий мирний російський бомбардувальник, що мирно бомбив собі войовниче налаштованих сирійських опозиціонерів. Турки показали, як треба захищати Батьківщину. Не власний бізнес – а свою велику Батьківщину.

Може, врешті скористаєтеся свіжим досвідом, пане президент? Чи на електричному стільці зручніше?..

Віктор Мороз, спеціально для УП