Экономика - это есть сама жизнь!

Відгук Блаженнішого Любомира Гузара на статтю "Андрей Шептицький як дороговказ реформ" спонукає мене до продовження міркувань з піднятої проблематики. Допоки в суспільстві не виникне суспільна дискусія в сутнісних категоріях, тим більше з залученням науковців, про належний, притаманний йому спосіб організації буття – побудови суспільних відносин та системи влади, – будуть брати гору емоції.

На жаль, вони відбиратимуть енергію суспільної організації і можуть привести до критичного ослаблення суспільства та його дезінтеграції.

Українське суспільство сьогодні, дійсно, переживає глибоку соціальну та економічну кризу. І вона пов’язана з домінуванням пережитків "радянщини" не так у громадській свідомості та способі буття суспільства, як у державному регулюванні суспільних і економічних процесів.

Проте, "суспільство міняють ідеї. Ідеї є головною рушійною силою – не пролетаріат, не там якісь інші соціальні феномени, – а ідея як концепція нового буття. Якщо суспільство може породити цю ідею, воно породить політиків, які будуть її реалізовувати", – писав Мирослав Маринович.

То ж вирішення проблем українського суспільства є справою ідеологічною. Тобто, завдання оздоровлення суспільства та забезпечення його подальшого розвитку не може бути вирішене на безідеологічній основі, як також і на основі тих суспільних ідей і практик, які призвели до проблем.

Від часу набуття незалежності, в Україні не працювали над тим, що, власне, являє собою саме українське суспільство, яка його будова, які соціалізуючи чинники в ньому діють і з якою силою кожен з них впливає на його організацію, функціонування та розвиток.

Вважалося (і вважається), що цими питаннями цілком вичерпно займається уряд і Верховна Рада, і що для успіху достатньо запозичити певні суспільні рішення в інших, сьогодні успішних держав.

У результаті відбулося неусвідомлене нагромадження фрагментованих і непослідовних рішень на практично успадковані та не реформовані ще з часів СРСР суспільні відносини. А вони, як відомо, будуються на засадах соціалізму.

Крім того, не секрет, що сьогодні суспільства цілого ряду розвинених держав перебувають під впливом лібералізму, який переслідує мету атомізувати особу і позбавити її впливу обмежуючих чинників, які накладає на неї сама її участь у суспільній побудові та у процесах суспільного буття.

Ці обмежуючі чинники на інституційному рівні складають своєрідну "ідентифікаційну матрицю" українського суспільства. Відтак, їх руйнування веде до руйнування і самого суспільства.

В той же час ряд науковців світового рівня, в тому числі лауреат Нобелівської премії з економіки 1993 року, доктор економіки Дуглас Норт, переконливо доводять, що для розвитку економіки та управління суспільством дуже важливо враховувати суспільні інститути, які склалися в даному конкретному суспільстві історично, та їх взаємодію.

На жаль, робота з їх визначення в Україні не проводилася і її результати не враховувалися для побудови моделі суспільного та економічного розвитку.

Саме відсутність такої роботи і призвела до того, що побудова системи управління суспільством та його розвитком диктується державою, окремими учасниками процесу прийняття рішень, відірвано від суспільства, а відтак – дуже суб'єктивно. А суспільство не в стані сформулювати запит на зміни суспільних відносин.

Якось доктор економіки, професор багатьох європейських університетів, Іво Полулях висловив таку думку: "Економіка – то є саме життя. Економісти її комплікують і тим вони ускладнюють життя".

Відтак, про економіку і податки треба міркувати в тій самій сутнісній парадигмі, в якій людина сприймає своє життя. І не лише своє, а і своєї сім'ї та родини.

Саме ці суспільні одиниці є найдавнішими, значно давнішими, ніж громада і держава, саме вони продукують потреби, які складають спільне благо і задовольняються через функції, визначені для інститутів громади та держави, і саме вони фінансують ці функції.

Ця парадигма встановлена Соціальною доктриною Церкви та працями Митрополита Андрея Шептицького в соціальному питанні.

Вивчення навіть перших документів Християнського суспільного вчення – Енциклік Святого престолу "Rerum novarum" (1891), "Quadragesimo anno" (1931), Пастирського Послання Митрополита Андрея "О квестії соціальній" (1904) – приводить до висновків, що основним в суспільстві та економіці є сімейний бюджет, який наповняється результатами реалізованої праці і фінансує функції, які разом складають основи притаманного суспільству устрою, а також те, що праця є більш вагомим чинником, ніж навіть капітал.

Вона є джерелом утворення приватної власності сім’ї та родини, а відтак – суспільного багатства. З неї ж фінансується і спільне благо, але не на шкоду тому, що Митрополит Андрей назвав "властю вітцівською".

Ідеї ж соціалізму та лібералізму руйнують основи суспільно-економічного устрою, притаманного українському суспільству, і тим несуть загрозу його цілісності, економічній силі та здатності збудувати власну державу.

Тобто, існує певна межа для вилучення та відособлення праці як основного джерела наповнення сімейного бюджету, переступити яку держава "не сміє".

Визначити цю межу і встановити належні правила перерозподілу праці як джерела утворення суспільного багатства – це надважливе завдання для кожного народу. Бо правильно встановлені правила у цій сфері взаємно підсилюють спрямування суспільних процесів, сприяють утворенню синергетичного ефекту, збільшують силу народу і могутність держави.

І це не просто економічна наука. Це завдання міждисциплінарної взаємодії багатьох наук, які описують українське суспільство, як систему. Хоч дуже складну і малозрозумілу, та все ж систему.

Тобто, суспільство можна і потрібно описати в категоріях систем як з точки зору побудови, так і функціонування та управління.

Міркуючи про українське суспільство у своїй праці "Синергетична концепція культури", доктор фізико-математичних наук професор Анатолій Свідзинський також приходить до висновку про утопічність та шкідливість лівої ідеї і задається питанням, чи не можемо ми намалювати спрощену, але виразну картину дерева буття народу?

Для цього він пропонує застосувати "знайомий з точних наук метод моделювання складних явищ. Модель бідніша за реальний процес в усій його повноті, але якщо вона… схоплює головні риси цього процесу, вона має перевагу над реальністю в тому відношенні, що може бути досліджена докладніше і на ній вдасться виявити важливі риси, які можуть відповідати реальності.

Фактично дослідники в галузі футурології обирають саме такий підхід, намагаючись до того ж надати моделюванню не лише якісний, а й кількісний характер, тобто складають математичну модель".

Таке завдання під силу вирішити лише спільними зусиллями представників різних наук – від богословських до точних – у тісній та дбайливій співпраці.

Метою цієї роботи має стати визначення у якості елементів математичної моделі суспільства його основних (базових) інститутів: особи, сім'ї, родини, громади; праці та приватної власності, їх зв'язків між собою та з державою, а також – ролі у процесах побудови, функціонування та розвитку суспільства.

Важливою частиною цієї роботи повинно стати привернення уваги суспільства до надмірного перерозподілу податками та "солідарними" внесками найманої праці, яка реалізовується в економіці України.

В диспропорції цього перерозподілу полягає причина суспільної та економічної кризи, оскільки праця є не лише економічним ресурсом, а й чи не найголовнішим соціалізуючим чинником, і має свої функції в сім'ї та родині, а зокрема – фінансувати потребу у створенні їх приватної власності.

Вона є їх природним приватним інвестиційним ресурсом! Тому від її належного і повноцінного функціонування залежить практично все в суспільстві та економіці. Проблема полягає лише в тому, що бачення цієї "належності" у суспільства своє, а в держави – своє. І треба знайти відповідність.

Володимир Щербина, Львів, Товариство "Мале Коло", Суспільствознавча школа економіки, для УП