Границы реформ и конституционная революция

Незважаючи на різноманіття громадсько-політичних ініціатив, які сьогодні борються за зміни в Україні, спробуємо узагальнить їх, в залежності від методів роботи. Визначимо межі (limits) різних методів досягнення змін та зазначимо можливості синергії.

1. "Реформатори"
Це люди, які вірять, що за допомогою тиску на посадовців, розробки численних проектів нормативно-правових актів та через власний прихід до органів влади в якості народних обранців або управлінців – можна поступово просувати позитивні, компромісні зміни з усіх питань. Люди цієї групи вірять, що з часом такі розрізнені покращення призведуть до повної зміни системи.

2. "Революціонери"
Вони вважають, що уся політична та олігархічна еліта має бути силою відсторонена від управління країною – натомість революційним шляхом до важелів управління мають прийти нові патріоти, які будуть просувати ключові реформи.

3. "Просвітники"
Ця група створює школи реформ, готує депутатських помічників, проводить тренінги для посадовців та пересічних громадян, популяризує територіальні громади і ОСББ – сподіваючись на те, що підвищення рівня державницької свідомості і управлінської компетентності суспільства з часом призведуть до ротації еліт, децентралізації та підвищення якості держаного управління.

4. "Конституціоналісти"
Вважають головною першопричиною проблем в управлінській системі країни – системні прорахунки в Конституції. Прорахунки, що поширюються на усе законодавство, структуру та функції органів влади. Ці люди різними шляхами намагаються вплинути на зміни в Конституції України.

Типологія борців за владу (інфографіка від автора)

Очевидно, що той чи інший спосіб змін, який обирають люди, залежить від їхнього світогляду та підходу до розуміння системи.

Революціонери та Просвітники вважають, що первинними для змін є конкретні люди. Однак перші ділять суспільство на "пастухів" та "отару", прагнуть приходу "сильної руки", другі – спираються на поняття громади та управлінців-менеджерів, тому й намагаються розвинути суспільство до самоврядного рівня.

Реформатори та Конституціоналісти вважають первинними для змін – інститути, тобто систему законодавства та управлінську модель. Однак перші бачать зміни шляхом вирішення безлічі існуючих в системі проблем, інші спираються на існування ключових параметрів, які тягнуть за собою усі інші інституційні зміни.

Мабуть ніхто не заперечить, що державна система є зв'язною, такою, де кожна складова впливає на безліч інших.

Наприклад: електорат через невігластво та бідність обирає неякісних, нечесних управлінців; управлінці в свою чергу приймають закони та рішення у власних інтересах, "виконують" свої ж закони та рішення на власний розсуд користуючись вадами існуючої адміністративної системи і байдужістю громадян.

У результаті – громадяни залишаються пасивними жебраками, а цикл повторюється.

Наразі в Україні критична маса негативних факторів системи консервує занепад, або, мовою науковців, підтримує існування так званих "екстрактних інститутів" – уклад, де більшість суспільства відсторонена від політичного та економічного життя, правосуддя здійснюється вибірково в інтересах меншості, а основні ресурси країни монополізовані.

Чи можливо розірвати це замкнене коло?.. Бажано, якомога швидше.

1. Обираючи шлях реформ, потрібно розуміти, що в системі існують недоліки, які є основним джерелом збагачення еліт, умовою їх безкарності та збереження влади. На усунення цих проблем правляча верхівка ніколи не піде.

І справа тут не в свідомості еліти, а в питанні самозбереження можновладців в якості заможних вільних людей, чи навіть в якості людей живих. Найгірше те, що необхідні еліті прорахунки системи є причиною безлічі інших проблем, на перший погляд, зовсім не пов'язаних з базовими інтересами можновладців.

Відповідно, ці похідні проблеми також неможливо вирішити.

Наприклад, як може еліта піти на запровадження електронного документообігу, якщо це унеможливлює ручний режим управління у дозвільній сфері або тендерних закупівлях? Як може бути запроваджена незалежна прокуратура, якщо більшість істеблішменту – це дольові злочинці-корупціонери зі стажем?

Таким чином, реформування має свої жорсткі межі.

2. До усвідомлення необхідності революції приходить багато хто з активних людей, стикаючись із непереборними в легальній площині обмеженнями щодо реформування.

Проте революцію не здійсниш "за реформу в ЖКГ" чи "за покращення освіти". Революція потребує мобілізації широких мас, висуває на прапор парадигмальні, актуальні для загалу ідеї та лідерів – носіїв цих революційних ідей, які обіцяють запровадити радикальні зміни.

Вектор революції залежить від рівня свідомості її організаторів, характеру революційних ідей та цільової аудиторії. Революція люмпенів у наш час призводить до руйнування систем.

А от чи можлива революція середнього класу не "проти" чергового Януковича, а, наприклад, "за" запровадження системи електронної демократії – це велике питання.

3. Щодо просвітництва, то потрібно розуміти значну тривалість подібного шляху, а головне, враховувати вплив системи на свідомість людей у повсякденному житті. Вплив, який нівелює та знецінює ті "штучні" зміни в головах окремих громадян, яких такою важкою працею добиваються просвітники.

Уявімо, що підприємець після тренінгу вивів свій бізнес з тіні, а його в результаті знищила податкова. Чи залишиться він вірним "праведним" ідеалам?..

Скільки буде тих, хто вистоїть та залишиться при цьому успішним? Чи можлива взагалі зміна свідомості людей без одночасної зміни умов їхнього існування? Більшість дослідників стверджують, що ні.

Тому ефективне просвітництво потребує створення також і середовища для самореалізації "просвітлених" – спільнот, кооперативів, громад де люди взаємовигідно співпрацювали б за новими спільними правилами, поступово поширюючи свої принципи на іншу частину суспільства.

4. І, нарешті, зміни в Конституції. Шлях, який переплітається з усіма попередніми методами та містить чи не найбільшу варіативність способів реалізації.

По-перше, щоб нова Конституція справді закладала принципово нову інституційну модель, вона має спиратися на системний аналіз існуючих формальних та неформальних інституційних вад. Тобто, має вирішувати ключові проблеми управлінської системи – як з точки зору законодавства, так і з боку фактично існуючих звичаїв та домовленостей між людьми.

Наприклад, якщо у Конституції написано, що депутати усіх рівнів мають працювати в інтересах народу, але ми знаємо, що фактично цього не відбудеться – то у Конституції мають бути додатково встановлені юридичні процедури швидкого, дієвого впливу громадян на обранців.

Те саме із податками, хабарництвом тощо – кожне юридичне правило повинно враховувати реальні мотивації виконавців. Як зазначають нобелівські лауреати Остром і Норт – інститути потрібно будувати з урахуванням усіх ментальних вад, інтересів та звичаїв конкретного суспільства – щоб правила реально працювали, а не лише були записані як "ідеали" у законах.

По-друге, проект нової, справді народної Конституція, невідворотно буде критично суперечити інтересам еліт, тому буде відчайдушно ними нищитися.

Жодні перемовини тут не допоможуть, інакше процес просто виродиться в декорацію змін, у "покращення", яке принципово не змінить стан справ.

Для того, щоб еліти відступили, ціна питання для них має бути неймовірно високою – наприклад, фізичне життя чи втрата усіх статків.

По-третє, нова Конституція повинна мати критичну масу своїх адептів – людей, які готові будуть за нею жити, боротися за її запровадження та виконання. Які будуть розуміти її, а ще краще – будуть її співавторами.

По-четверте, повинні виникнути впізнаванні лідери, які будуть обрані адептами нової Конституції для запровадження необхідних змін.

Які будуть спроможні це зробити та будуть жорстко контрольовані суспільством – як за законом, так і в інший, неформальний або радикальний спосіб.

Таким чином, шлях змін через Конституцію вимагає комплексного підходу:

– розробки якісного проекту Конституції, що вирішує основні інституційні проблеми, спираючись на особливості фактичної поведінки людей;
– залучення широкої громадськості до розробки та обговорення проекту; – створення жорсткого тиску на еліти щодо підтримки проекту та підготовку заходів, які виходять за межі законодавчо визначених процедур, на випадок супротиву системи в стилі Януковича;
– у цьому процесі мають проявитися нові лідери, спроможні будувати систему за новими правилами, і нові громадські структури, спроможні супроводжувати процес трансформації.

Наразі тема змін через Конституцію набуває популярності. Громадські та політичні гравці пропонують різні методи здійснення конституційних змін.

Хтось зі "збитих льотчиків" намагається таким чином повернутися у велику політику, хтось планує вислужитися перед олігархами, хтось відпрацьовує гранти, а хтось реалізує власну манію величі. Мотиви цих людей, у купі з рівнем їхньої компетентності породжують вибір ними відповідних методів.

Нажаль, більшість заявлених в Україні методів є популістським окозамилюванням, або фрагментарними фантазіями міських божевільних.

У наступному матеріалі ми розглянемо популярні на сьогодні в Україні підходи та команди "Конституціоналістів". Оцінимо переваги запропонованих ними методів та ризики.

Олексій Жмеренецький, співзасновник руку "Україна – це Я", Координатор дискусійного Клубу "КОЛО", спеціально для УП