Изменение параметров порядка Системы: от реформ "всего" – до шоковых "переключателей"

Чи не основна проблема українських "ура-реформаторів" – закони фізики, зокрема, закон збереження енергії. Ця проблема є спільною для усіх діячів: від щирих активістів Майдану до популістів старої гвардії, від заряджених MBA діаспорян до регіональних гречкосіїв.

"Реформатори" вперто ігнорують взаємний вплив численних складових людського буття – фінансів, цінностей, знань, фізичних ресурсів, психічних законів, людських інтересів тощо.

На кожному кроці чутно слова: "Потрібно міняти Систему!"

Але що ж воно таке – "Система"?

Очевидно, що усі ці люди під "системою" розуміють те саме, що економісти називають сукупністю "інститутів".

Нобелівський лауреат Елеонор Остром визначає інститут як сукупність діючих правил, на основі яких встановлюється: хто має право приймати рішення у відповідних галузях, які дії там дозволені або обмежені, який виграш або покарання отримають індивіди залежно від своїх дій. Це правила, які насправді використовуються, за дотриманням яких здійснюється нагляд, які захищені відповідними фізичними механізмами.

Для розуміння необхідних змін розглянемо "Систему" в двох площинах – формальній та неформальній.

Формальна частина "Системи"

Грубо кажучи, це, з одного боку, сукупність нормативно-правових актів, з іншого – армія чиновників, які працюють за цими актами, змушуючи до їх виконання усіх інших суб'єктів країни.

Для оцінки масштабу "системи" нагадаємо, що в базі даних ВР міститься 500 тисяч документів – законів, постанов, нормативно-правових актів різних органів державної влади, не рахуючи місцевих. Між документами встановлено більше 1 мільйона зв'язків.

За даними Нацдержслужби, станом на січень 2015 року в Україні налічується 380.257 державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

Натисніть для збільшення

Законодавство України переповнене колізіями та не однозначно врегульованими питаннями. Інтерпретація спірних питань покладена на чиновників. Останні, у зв'язку з цим, можуть керувати вибірково, так би мовити, в "ручному режимі" – наприклад, забезпечувати "своїм" компаніям переваги, прибирати конкурентів тощо.

Водночас типовий чиновник в Україні – це людина з мізерною офіційною зарплатнею, за даними Нацдержслужби – в середньому 3,7 тисячі гривень.

Одні чиновники, за посадами, не впливають на матеріальні та фінансові процеси держави – ці люди животіють від зарплати до зарплати.

Інша частина чиновників пов'язана з адмініструванням "хлібних" процесів країни. Ці чиновники в Україні діють або в якості вертикальної системи корупційних доручень, тобто збирають "данину" з бізнесу і населення, для передачі коштів "на гору" за певний відсоток – або ці чиновники працюють за принципом франшизи, тобто роблять те, що хочуть на своїй ділянці, "заробляють" гроші та сплачують лише фіксовану ренту покровителям. У корупції задіяні десятки тисяч чиновників.

Чиновники організовані у систему центральних органів влади, описану нормативно-правовими актами. У різні роки існувало від 47 до 90 таких органів.

Органи влади мають сотні представництв у регіонах. Там же працюють тисячі органів місцевого самоврядування – обласні, районні, селищні ради та їхні виконавчі комітети. Структура та функції органів влади часто змінюються, зазвичай під конкретних політичних осіб.

Чиновники впливають на дійсність через свої контролюючі функції, яких станом на травень-2015 існувало аж 1032 із порядку 7-9 тисяч інших функцій.

Особливо абсурдно виглядає відсутність в Україні єдиного реєстру функцій органів влади – тобто, навіть найвище керівництво держави достеменно не знає "начиння" управлінської машини. Спроби функціонального аналізу органів влади показують численне дублювання функцій та їх несистемність.

Органи влади переплетені не лише формальними відносинами, але й корупційними зв'язками. Будь-який корумпований чиновник співпрацює з корумпованим чиновником іншого органу – наприклад з прокурором, який, у свою чергу, працює з корумпованим суддею під прикриттям, наприклад людей в СБУ, профільних міністерствах або АП. І так далі, на усіх рівнях. В Україні завжди про усе можна "домовитися".

Отже, "система" не є технічним механізмом, що працює лише за формальними нормами.

"Система" включає людей, які за можливості та виходячи зі своїх ментальних якостей відхиляються від формального задуму – наприклад, у бік тієї ж корупції.

Неформальна складова "системи"

Так звані "неформальні інститути" – це звички, традиції і соціальні умовності людей, що складають частину повсякденної поведінки.

Одні вчені, такі як Хофстеде (Hofstede), вивчаючи неформальну складову, роблять акцент на особливостях поведінки людей. Інші, такі як Інглхарт (Inglehart) – на цінностях.

У випадку з "гнилою системою" і те, і інше виражається у конкретних деструктивних моделях поведінки громадян, наприклад:
– зневага до законів та їх порушення;
– "кумівство" на всіх рівнях;
– споживацьке ставлення до громади та держави – вузька зона особистої відповідальності людей та використання Системи, як головного джерела наживи за рахунок інших;
– фобія "стукача" – замовчування людьми відомих їм фактів злочинних дій, відмова від співпраці з державними органами – недовіра державним інституціям;
– поширена в Україні практика несплати податків, позитивне до цього ставлення населення, втеча від зобов'язань, психологія "халявщика";
– як наслідок – електоральна продажність, тіньова економіка, панування популізму, нанесення великих прямих та опосередкованих збитків людьми одне одному, сповільнений розвиток суспільства та бізнесу, неефективність і занепад спільного майна.

Натисніть для збільшення

Цей, далеко не вичерпний перелік вироджених характеристик українського суспільства доповнює недоліки формальних інститутів та утворює цілісну вироджену "систему" взаємопов'язаних вад.

Що ж реформувати?

У цілому "Система" є дуже масштабною та складною. З одного боку – сотні тисяч чинних нормативно-правових актів, сотні тисяч чиновників, тисячі функцій сотень органів влади, з іншого – численні, сформовані десятиліттями ціннісні установки та звички населення.

До того ж, на відміну від інших країн, "Система" в Україні має значно більший відсоток "зіпсованих" елементів. Для реформування одразу усіх цих незадовільно працюючих елементів в країні недостатньо ресурсів, кадрів, часу та розуміння того, "як усе має бути" по кожному з цих сотень тисяч параметрів.

Реформування окремих елементів "Системи" не має змісту.

Адже зацікавлені у виродженості "Системи" люди – її очільники, дуже швидко перебудовують свої схеми. На місці перешкод виникає альтернативна схема, через інший закон або орган, через інші функції та інших чиновників, яких у "системі" через край. Зміни нівелюються.

Наприклад, до проведення "реформи" – хабар платили митнику на кордоні, після "реформи" – чиновнику міністерства у Києві, або навпаки.

Деякі реформатори "йдуть" далі – пропонують "всеосяжні реформи".

Але чи бачив хтось із нас "всеосяжний", забезпечений ресурсами та кадрами план дій цих "реформаторів"? План, який містив би послідовну або одночасну зміну тисяч функцій, сотень тисяч чиновників та корекцію цілого букету ментально-психологічних особливостей населення? План, що враховував би взаємний вплив цих формальних та неформальних параметрів, їх мутацію в процесі втручання?

Риторичне запитання…

Як же здійснити фундаментальні зміни?

Історична необхідність людства у прогнозуванні поведінки складних систем, призвела до глибшого наукового розуміння природи змін.

Міждисциплінарна галузь науки "Синергетика", від грецької "Sinergeia", спільна дія, – широко використовуються сьогодні у прогнозуванні фінансових та фондових ринків (Chaos theory), фізичних та соціальних процесів, у геополітичних військових операціях (Influence operations) та інформаційних війнах.

Синергетика є вченням про взаємодію, а точніше вченням про самоорганізацію, що ґрунтується на трьох найважливіших поняттях: параметри порядку, принцип підпорядкування, циклічна причинність.

Доведено, що хоча система може складатися з величезної кількості елементів, її поведінка може бути описана невеликою кількістю параметрів – так званих "параметрів порядку" (order parameters), які мають небагато ступенів свободи. Параметри порядку визначають поведінку усіх інших елементів системи, які в свою чергу, зворотно впливають на параметри порядку і визначають їх.

У результаті збурень і конкуренції параметрів порядку, в системі встановлюються колективні зразки поведінки.

Наприклад, у тваринному світі засновник синергетики Хакен називає "параметрами порядку" чотири первинних інстинкти: харчову поведінку, страх, репродуктивну поведінку, агресію. У мові "параметрами порядку" виступають стандартизовані, окостенілі мовні форми – аспекти семантики, граматики тощо.

Таким чином, замість реформування "усього", так само, як і замість реформування "аби-чого", з усього того, що в країні не працює, в умовах тотального супротиву "системи" та обмежених ресурсів, – перш за все необхідно визначити "параметри порядку" системи.

Такі параметри є і в культурі, і в сфері державного управління, тобто у формальних та неформальних інститутах. Далі піде мова про зміни в інститутах формальних.

Справа в тім, що стійкі зміни параметрів порядку в культурі можливі лише через фізичні зміни умов повсякденного життя людей. Централізована пропаганда, масове волонтерське просвітництво, тренінгові та ігрові механіки, хоча й можуть тимчасово змінити мотивацію людей – проте тиск "старої системи" швидко повертає людей у початковий стан. Тим паче, що масштабний вплив на культуру вимагає залучення величезних ресурсів та специфічних управлінських рішень, що знаходяться у площині формальної системи.

Негативний приклад "відкату" культури після зміни умов існування ми самі наочно бачили в 90-х роках у пострадянських країнах.

Параметри порядку

Наведемо деякі приклади подібних параметрів для нашої "Системи". Усі вони мають спільні риси: вплив одночасно на значну кількість процесів, ефект ланцюгової саморегуляції, незалежність від людей, технологічна прозорість, автоматичність та невідворотність спрацьовування, максимальна персоналізація, математичний баланс санкцій та позитивної мотивації.

1. Перехід до автоматичного режиму звільнення чиновників, як виборних так і призначених. Втрата чиновником посади в залежності від математичних показників його роботи без рішення та підпису будь-якого іншого чиновника чи колегіального органу.
Наприклад, автоматичний розпуск кабміну із забороною його членам займати посади на певний термін, у випадку відставання сукупного показника розвитку країни від встановленого мінімального значення (відштовхуючись від аналогічного середньозваженого показника декількох індикативних країн).
Або звільнення прокурора, за певного відсотку відкритих ним кримінальних справ, які не дійшли до розгляду суду (як засіб запобігання шантажу з боку прокуратури) тощо.

2. Наділення суспільства повноваженнями та технічними можливостями негайного звільнення посадовців через колективе волевиявлення громадян в системі електронної демократії.

3. Встановлення абсолютної технічної прозорості фінансів держави, чиновників, а у майбутньому й усіх громадян.
Наприклад, через запровадження єдиної державної криптовалюти (Cryptocurrency), що за своєю технічною природою унеможливлює приховання будь-яких операцій.

4. Запровадження єдиної системи кросрегіонального випадкового розподілу судових справ, причому випадковість розподілу повинна забезпечуватися не закритим програмним забезпеченням, а прозорою формулою, прив'язаною до незалежних природних процесів. А усі операції розподілу повинні фіксуватися публічно, так само як фіксуються операції у базі транзакцій криптовалют – блокчейні (Blockchain).

5. Запровадження єдиної державної системи електронного документообігу, у якому програмно закладено сценарії проходження усіх типів документів, встановлено таймери термінів їх опрацювання. А всі етапи та статуси – терміни, затримки, відповідальні тощо – проходження документів знаходяться у публічному доступі та не можуть бути сфальшовані, за аналогією з тим самим блокчейном. Такі системи давно працюють у розвинених країнах.

6. Динамічна система винагороди державних службовців, коли їхня заробітна плата автоматично прив'язана до середньої зарплатні громадян по країні, помножена на коефіцієнт зростання економіки, в якості бонусів за успішну економічну політику управлінців.

7. Система прозорого кваліфікаційного тестування службовців за світовими стандартами, наприклад GMAT у спеціальних кабінетах з онлайн-трансляцією та публічністю результатів. Для високопосадовців – додаткова публічна перевірка на детекторі брехні.

8. Наділення громадян статусом акціонера держави, тобто надання невідчужуваних акцій в обсязі рівних часток громадян від усього державного і, відповідного місцю проживання, комунального майна. Автоматичні регулярні виплати із держбюджету дивідендів громадянам за спеціальною, "незахищеною" статтею витрат, як певного відсотку від доходів бюджету.
Це дасть громадянам наглядне розуміння ефективності топ-менеджменту держави та регіону (за сумою грошей на власному рахунку). У випадку дефіциту бюджету – дивіденди взагалі не будуть виплачені. Навіть у випадку скорочення владою життєвонеобхідних видатків країни, з метою популістичної виплати дивідендів за "незахищеною" статтею, їх розмір буде обмежений розміром доходів бюджету, який неможливо підробити.

9. Запровадження єдиної електронної карти громадянина з монетизацією усіх пільг та консолідацією усіх соціальних виплат.
Це дає можливість запровадження у кризовий період "маркірованих" соціальних грошей, коли людина може витрачати соціальні гроші лише на передбачені законами цілі. Тобто, може купувати соціальні товари та послуги лише з визначеного законом життєвонеобхідного набору категорій і лише в акредитованих місцях продажу, що упереджує шахрайство та вимивання державних коштів.

Очевидно, що настільки принципові зміни повинні бути надійно вбудовані у систему законодавства країни та бути захищеними від свавілля чиновників.

Зважаючи на маріонетковість або узурпованість усіх гілок влади, єдиний шлях убезпечення змін – це їх безпосереднє внесення у Конституцію України.

Очевидно, що "система" пручатиметься. Ані парламент, ані президент, ані кабмін не зацікавлені у подібних змінах, вони топитимуть їх, що є сили.

Тому лише громадянське суспільство здатне нарешті добити "Систему", своїми прямими діями продавити необхідні зміни так, як воно вже робило не раз за останнє десятиліття. Тільки цього разу, нарешті свідомо та цілеспрямовано.

(Далі буде…)

Олексій Жмеренецький, співзасновник руху "Україна – це Я", спеціально для УП