Михеил и его команда

Призначення громадянки РФ і антипутінської опозиціонерки Марії Гайдар, яка є правнучкою радянського письменника Аркадія Гайдара і дочкою російського політичного діяча Єгора Гайдара, викликало жваві обговорення у соцмережах.

Питання зробилося ще більш дискусійним після коментарів Євгена Глібовицького, у яких він вжив поняття "Україна-колонія" та "Грузія-мініатюрна метрополія" стосовно кореляції з Росією як великою метрополією. Міркування Євгена видаються слушними, проте потребують деякого уточнення.

"Український погляд на Росію – це погляд колонії на метрополію, з усіма віктимними дискурсами, які з цього випливають. Тому для українців є болючими нагадування росіян про "братерськість" чи "близькість", оскільки в перекладі українською вони означають "кривду" чи "загрозу". Тобто імперство як таке викликає страх або відразу.

 Грузинський погляд на Росію – це погляд мініатюрної метрополії, яка намагається вибудувати рівні відносини з метрополією великою",  – зазначив Глібовицький.

Призначення, яке зробив Саакашвілі, безперечно, погодивши його із Банковою, є призначенням не лише адміністративним, а й політичним.

Цього разу на керівну посаду Одещини – заступника голови Облдержадміністрації – прикликано людину з російським громадянством, яка довгий час перебувала на офіційних посадах, працюючи в інфраструктурі РФ і прагнучи зробити усе заради своєї Батьківщини – Росії.

Її колишній керівник, губернатор Кіровської області Нікіта Бєлих, розкритикував це призначення. Ця реакція – промовисте свідчення імперських амбіцій сучасної Росії, яка вже давно функціонує як неоімперія.

Не дивно, що призначення Марії викликало різні реакції в нашому суспільстві: для українців Росія – це подразник, який викликає біль і шок, зокрема сьогодні. А Марія – це людина саме з цього "подразника".

Як будь-якій нормальній людині, яка мислить цивілізаційними категоріями і любить свою країну, Марія розуміла приреченість того шляху, який узяв Путін і який оспівується в російських медіа.

Гайдар – патріот і інакодумець. Вона не приймає політики пропаганди і брехні, прагне реформувати кіровську соціальну сферу, прагне запровадити нові соціальні стандарти, які б покращували життя її співгромадян.

Особливе місце на мапі України посідала і, певен, посідатиме Одеса й Одещина загалом – територіально найбільша область, яка має значний економічний потенціал та людський ресурс.

І водночас це один із найскладніших регіонів, за який протягом усіх років незалежності України провадилась боротьба з боку "великої імперії". Росія прагнула втручатися у справи Одеси, вважаючи, що це місто — ключовий топос на ідеологічній мапі "російського світу".

Кремлівський проект полягав у насадженні ідеї, що Одеса – це не українське місто, а найперше – Південна Пальміра, яка мусить бути в одній площині з Пальмірою Північною – Санкт-Петербургом.

Часи україноненависницького мерства Боделана-Костусєва – це період масової русифікації Одеси. Це поняття тут має культурологічний характер і позначає прагнення штучно вписати історію, культуру, політику, економіку Одеси у російський світ.

Призначення Порошенка-Саакашвілі є інноваційним і дискусійним водночас – як для України, так і для самої Марії. Її призначення – це задача, яка може мати кілька розв’язок і в кількох вимірах.

На рівні геополітичному та історичному: важливим українським регіоном керуватиме людина, яка має російське громадянство. Це відбувається в період загальної мобілізації та АТО, яке виникло через російську підтримку ДНР-ЛНР.

Отже, цей момент потрібно пояснити громадянам і убезпечити саму з Марію від можливих провокацій з Мордора.

Із культурологічної площини таке призначення можна трактувати як спробу змінити "колоніально-імперський наратив". Відомо ж, як було в Російській імперії: найкращі й найрозумніші їхали до столиці – Пітера чи Москви в СРСР – і пробували знайти собі місце під сонцем у серці метрополії.

Тепер історію колишньої метрополії, а сьогодні модерної європейської країни, яка пройшла через фундаментальні трансформації та виборола своє майбутнє кров’ю Героїв Небесної Сотні, пишуть найкращі люди Росії – країни-імперії.

І це фундаментальна відмінність. Юрій Андрухович написав "Московіаду" як текст про імперський центр – Москву, написаний представником "колонії".

І коли така оптика змінюється, коли колонізатор зазнає на собі іронію колонізованого, який у цей момент здобуває свободу, тоді відбувається перехід від антиколоніальної позиції до постколоніальної.

Цей момент є важливим для формування справді модерної країни, яка здатна зробити адекватну історичну ревізію і не боїться минулого, прагнучи будь-що заховати те, що має подвійне дно.

Призначення Марії, як і призначення самого голови ООДА Саакашвілі, визначає досить непросте запитання для України: наскільки можна створити нову модерну державу, використовуючи найкращий людський адміністративний, технократичний потенціал інших країн – Грузії, Росії, США, країн Балтії тощо?

Україна, яка пережила Революцію Гідності, і яка йде до європейських перспектив, не є країною без історії, мови і традицій. Розумію, що найбільша біда сьогоднішньої України – це корупція, тотальне кумівство і "фришування", яке функціонує на різних рівнях.

Проте поряд зі знищенням цих пострадянських вивертів важливо формувати політику утвердження української ідентичності та самої України.

Ламаючи, потрібно будувати, руйнуючи одну систему, потрібно одразу пропонувати нову.

Проте чи доцільно пропонувати абстрактну систему Х, яка буде побудована на найкращих елементах, узятих від Європи, США, Грузії та Росії?

Політика, яку сьогодні проводить президент України, може передбачати залучення найкращих у світі спеціалістів з економіки, фінансів, соціальної царини, права, проте водночас ніхто не повинен забувати про тисячі тих, хто протягом століть жили з ідею України і хто віддали своє життя заради України.

Творення модерної європейської держави не означає національного забуття.

Нині ми всі прекрасно розуміємо, що наша країна опинилася в умовах фінансових дір та економічного колапсу.

Міністр Яресько говорила про ймовірність технічного дефолту – де-факто, ми вже два десятиліття живемо з дефолтами та страшенними інфляціями.

І так само зрозуміло, що уряд країни прагне робити все, щоб залучитися підтримкою МВФ і тих партнерів, які сьогодні не дають українській економіці зазнати ще страшнішої кризи та які підтримують Україну на міжнародній арені в боротьбі з Кремлем.

Якийсь період домінуватиме політика поступу і балансу, проте лише якийсь час.

Усі, хто з Грузії чи Росії приїздять в Україну і обіймають важливі посади держслужбовців, незалежно від їхньої позиції та успіху в своїй країні, повинні підпорядковувати свою роботу українській ідеї.

Винищуючи корупцію, вибудовуючи нову соціальну інфраструктуру, ми будуємо Україну, а не примарну країну N, яка постала на мапі без минулого.

Україна має величезний історичний досвід і культурне надбання. Те, що все це оповиває корупція, не нівелює людського потенціалу, закарбованого в історії та культурі.

Українська ідентичність повинна консолідуватися, а для, цього знову ж таки, усі, хто приїздять в країну, повинні вивчати українську мову, як це не банально звучить, бо український державний чиновник, який не говорить державною мовою, є або окупантом, або туристом, а такі "категорії" навряд чи прислужаться в розбудові України.

Отже, призначення Марії Гайдар аж ніяк не повинно бути реставрацією старого романтичного, але, по суті, доволі радянського гайдарівського світу чи сучасної модерної російської опозиційної політики й системи цінностей.

Це призначення має сприяти одному: виведенню Одеси і Одещини з-під впливу ідеології "російського світу", яка в цій області укорінилася надзвичайно потужно – на рівні чиновників, церкви, бізнесменів, політичних діячів…

Південна Пальміра мусить стати українською перлиною біля моря, вписаною в ментальну, історичну, культурну мапу України і не дистанційованою від усієї країни.

Дмитро Дроздовський, для УП