Моя новая полиция: новые люди в черном?

Колись у 2009 році автор брав участь в одній демонстрації в Берліні. В певний момент по завершенню "офіційної" частини між спецпідрозділами поліції та войовничо налаштованою молоддю виникла напруга. От-от мали розпочатись невеличкі, але все-таки заворушення.

Не маючи особливого бажання брати участь у цьому, я хотів вийти за межі зібрання, по периметру якого стояли поліцейські. Однак спецназівець, повз якого я мав намір пройти, заборонив мені покидати цю зону. Мої аргументи його не зацікавили.

В цей момент до нас підскочив фотокореспондент і попросив поліцейського повернутись до нього та показати його персональний номер. Спецназівець після секундної паузи одразу пропустив мене, журналіст пішов далі працювати.

Отже, анонімність міліціє породжує її безкарність.

Чисто психологічно працівник міліції, який знає, що його особу просто ідентифікувати, на підсвідомому рівні буде менше схильний до можливого порушення закону. І навпаки – відчуваючи свою анонімність, буде більш схильний до перевищення меж дозволеного.

Чому вкрай складно притягти до відповідальності бійців "Беркуту", які силою розігнали мирний Євромайдан в ніч з 29 на 30 листопада 2013?

Однією з ключових формальних причин є неможливість встановлення конкретних злочинців, оскільки майже весь особовий склад тоді йшов у атаку або в масках, або з опущеними затонованими забралами.

На це натякав навіть тодішній генпрокурор Пшонка, заявивши про необхідність впровадження ідентифікації.

Попередники Авакова демонстрували прагнення запровадити персональні знаки для міліціонерів ще 19 грудня 2013 року під час візиту до України делегації Європейського комітету з попередження тортур.

Тодішній міністр МВС Захарченко повідомив, що Міністерство "поінформувало голову Верховної Ради про опрацювання пропозицій щодо запровадження обов’язкової ідентифікації правоохоронців під час виконання покладених на них завдань".

Нілс Муйжнієкс, Комісар з прав людини Ради Європи під час подій Революції Гідності з 4 по 10 лютого перебував з візитом в Україні. У звіті за результатами цієї поїздки Комісар, серед іншого, зазначив: "правоохоронна діяльність повинна також керуватись чіткими і зрозумілими правилами щодо ідентифікаційних номерів співробітників міліції, які завжди слід носити при виконанні службових обов’язків, інакше дуже важко ідентифікувати працівників міліції, які могли бути причетними до насилля.

У зв’язку з цим слід зазначити, що в Україні існує законодавча прогалина стосовно зобов’язання працівників загонів міліції спеціального призначення носити ідентифікаційні номери під час забезпечення порядку протягом демонстрацій.

…Комісар хотів би закликати владу привести законодавство з цього питання у відповідність до чинних міжнародних стандартів".

Проблемі неможливості ідентифікації працівників органів внутрішніх справ у 2014 і 2015 роках присвячені окремі розділи Щорічної доповіді Уповноваженого ВР з прав людини.

Про проблему анонімності міліціонерів неодноразово говорили і правозахисники. Незадовго до подій Революції Гідності низка правозахисних, експертних та молодіжних громадських об’єднань звернулись до влади з ініціативою проведення відповідної реформи. На жаль, цей заклик було проігноровано.

І от ніби дочекалися серйозної реформи правоохоронних органів – МВС підготувало та активно лобіює проект закону про Національну поліцію. Міністр заявляє, що запропоновані зміни перетворять українську міліцію на службу європейського зразка.

Але що в проекті сказано про запровадження персональної ідентифікації? Лише те, що вона затверджується наказом міністра.

Що заважало міністру за більш ніж за рік видати наказ і зобов’язати усіх правоохоронців у формі носити жетони? Чому через рік після перемоги Революції Гідності – 26 лютого – під Національним банком анонімні силовики знову били учасників протесту?

Очевидно, що спонукати керівництво МВС до введення обов’язкових персональних номерів на формі може лише чітка вказівка в законі, інакше відповідного наказу міністра будемо чекати ще не один рік.

Експерти запевняють, що вирішити проблему можна лише через запровадження єдиної системи індивідуальних ідентифікаційних знаків з унікальним номером та прізвищем для усіх працівників правоохоронних органів.

Для цього необхідно створити єдину базу таких номерів по всій країні, видавати номер працівникові один раз і на всю службу, дублювати номери на усіх видах форми і спецзасобів та в посвідченні, а також зобов’язати міліціонерів не знімали ці номери під час служби.

Це, до прикладу, може бути одна і та сама нашивка на липучці, яку можна кріпити і знімати на різні види форми чи навіть на шоломи.

Відповідні положення щодо ідентифікації необхідно закріпити саме в законі про поліцію, не покладаючись на сумнівну політичну волю керівників відомства.

Важливо, щоб таку ідентифікацію мали не лише патрульні та дільничні інспектори, а усі працівники міліції, які носять форму. Згадайте, чи часто дільничні інспектори б’ють студентів кийками по голові?

Чи часто патрульні виривають камери з рук журналістів? Ні, зазвичай такі порушення відбуваються з боку працівників спецпідрозділів міліції, а значить саме на них треба зосередити особливу увагу.

Оперативники, які працюють під прикриттям і яких так бояться розсекретити чи наразити на небезпеку, ніколи не носять форму, а отже обов’язкова ідентифікація їх не стосуватиметься.

На щастя, внести відповідні правки в законопроект ще є час.

Депутати мають два тижні з 21 травня, коли законопроект № 2822 був проголосований в першому читанні, на подання пропозицій. Після цього парламент розглядатиме законопроект у другому читанні.

Михайло Каменєв, правозахисник, юрист, член робочої групи з реформування органів правопорядку Реанімаційного Пакету Реформ, для УП