Формирование тарифов: коррупция в законе и вне его

Тільки-но у Києві починають на початку літа відключати гарячу воду, суспільство як за відмашкою стає цікавитися тарифоутворенням. Однак за злободенними проблемами та порушеннями громадськість не помітила слона – недоліки системи, які давно стали основою для розвитку корупції.

Одна з базових проблем – стандартний механізм формування тарифів, що за своєю природою створює специфічні умови для деградації та утвердження корупції в енергетичній галузі України.

Роки процвітання популізму плавно підводили українську енергетику до краю прірви. Ця ситуація загрожувала країні глибокою економічною кризою та дефолтом. Так, щоб покрити бюджетну дірку НАК "Нафтогаз", лише у 2014 році в нього влили більше 100 мільярдів гривень.

Скрутне становище змусило владу відкласти популістичні гасла й заговорити про, так звані, "економічно обґрунтовані" тарифи, що включатимуть у себе реальну собівартість енергоресурсів. Однак занижені ціни – лише видима частина айсбергу проблем енергетичної галузі.

За утворення тарифів відповідає НКРЕКП – Національна комісія, що здійснює регулювання ринку електроенергії та комунальних послуг. Зараз ведеться активна, і здебільшого, на жаль, підкилимна боротьба за прийняття закону, що зробить Комісію по-справжньому незалежною.

Але ніхто не говорить про проблеми загальноприйнятої моделі встановлення ціни на енергоресурси.

Так, тарифи формуються за наступною логікою: постачальник надає Комісії суми своїх витрат при виробництві, транспортуванні, постачанні ресурсу тощо. Потім НКРЕКП визначає відсоток від витрат, який складатиме прибуток постачальника. Сама схема складніша, але її основу складає саме такий алгоритм.

По-перше, за такої моделі жоден постачальник не зацікавлений в модернізації свого виробництва. Прибуткова частина тарифу встановлюється у відсотковому співвідношенні від затрат виробництва.

Виходить, чим менші затрати, тим менший прибуток. Таким чином, навіть чесний постачальник, якщо він не схиблений альтруїст, а звичайний здоровий бізнесмен, буде зацікавлений у підтриманні існуючих супутніх втрат на виробництві. Отже, говорити про стимули до модернізації не можна, радше існує заохочення зберігати існуючий порядок речей.

По-друге, такий алгоритм – навіть не вікно, а гаражні ворота для корупції. Якщо постачальник зацікавлений у власних витратах, то створити схему, за якою видатки будуть звичайною фікцією, не проблема.

Наприклад, засновуються так звані фронт- та бек- офіси компанії. Фронт-офіс – абсолютно чисте та незаплямоване махінаціями утворення, що напряму спілкується з регулятором – НКРЕКП.

Бек-офіс займається махінаціями. Так, можуть створюватись фіктивні компанії, які виключно на папері будуть надавати послуги постачальнику за надвисокою ціною.

Виходить, що споживач, сплативши "економічно обґрунтований тариф", сплачуватиме також ціну на фіктивні "затрати виробництва".

Легкою та доступною, за таких умов, стає добре знайома схема відкатів. Постачальник домовляється з певною компанією, що для регулятора вони пишуть ціну за "послуги" в декілька разів вищу, аніж вона є насправді.

Частина "чистого прибутку" від махінації, наприклад 30%, отримує компанія, що надає послугу. Решта – 70% – залишається постачальнику, при цьому ціна за ці витрати включається в тариф для споживача.

Очевидно, що існуюча модель тарифоутворення абсолютно неповноцінна. Вона створює антистимули для розвитку галузі, підводить грунт для процвітання спекуляцій та корупції.

Раніше такі моделі використовували більшість країн світу. Однак в розвинених державах давно зрозуміли збитковість підходу, тому напрацювали інші механізми для утворення тарифів.

Зараз важливо говорити про створення стимулів для модернізації галузі, що зробить постачання ресурсів більш ефективним.

Крім того, затрати при виробництві у будь-якому разі будуть відігравати одну з вирішальних ролей при формуванні ціни, а значить, повинні існувати діючі та максимально прозорі механізми моніторингу формування ціни на затрати при добуванні, виробництві та постачанні енергоресурсів.

Проблема ширша, ніж здається, тому й до її вирішення треба підходити комплексно, регулюючи модель тарифоутворення, механізми нагляду та створюючи прозору систему, в якій легко відстежити махінації.

Віктор Буток, експерт групи по реформі енергетичного сектору Реанімаційного пакету реформ, для УП