Чем грозит Украине антипутинский "заговор" русских генералов

Російський президент Володимир Путін, отримавши червону картку від колег із G7, схоже розпочав пошук виходу із глухого кута, куди він загнав себе і країну.

Версія Андрія Ілларіонова, висловлена у ЗМІ щодо нових тенденцій у вищих кремлівських ешелонах влади, видається не такою вже й фантазійною. Адже іншого мирного виходу Росії з кризи просто немає.

Тим більше після того. як нещодавно лідери G7 фактично оголосили жорстку обструкцію Путіну.

Отже, в Москві – за версією Ілларіонова – серед найвищого істеблішменту нині створюється невелика група російської Фронди. Це – трьох-чотирьохзіркові генерали, не заплямовані в корупційних скандалах, до яких згодом мають приєднатися такі ж "чесні" олігархи.

І одні, й інші хоч нині й знаходяться на перших ролях в російському керівництві, але не входять до близького оточення чинного російського президента.

Орієнтовно кістяк групи – міністр оборони РФ генерал армії Сергій Шойгу, глава ФСБ Росії генерал армії Олександр Бортніков, секретар Ради Безпеки РФ генерал армії Микола Патрушев. І "примкнувший" до них міністр закордонних справ Сергій Лавров.

А очолює цю групу і є її ідейним керівником не хто інший як глава адміністрації президента РФ генерал-полковник Сергій Іванов.

За очевидними ознаками для гарного знавця російських коридорів влади, яким безумовно є Андрій Ілларіонов, в минулому радник президента РФ, простежується достатньо логічна лінія на створення цією групою ніби як таємної Фронди, готової взяти на себе відповідальність за долю країни при відстороненні від влади Володимира Путіна.

Але всі ці "очевидні" ознаки очевидні й помітні лише для вузького кола спеціалістів. Судячи з того, що майже всі "змовники" мають колосальну школу таємної російської спецслужби, але нині ніби як погодилися бути ледь не в опозиції, можемо констатувати, що все це вони роблять з особистого благословення Володимира Путіна.

Інакше б уже всі в Сибіру сніг прибирали. А вони тим часом розкошують у Москві й роблять вигляд, що знаходяться ледь не в опозиції до нинішнього найвищого політичного керівництва.

Очевидно, російський президент, зрозумівши, що його авантюра з українським бліц-кригом провалилася й несподівано наразилася на неочікувану обструкцію Заходу, почав шукати бодай прийнятного, тобто безпечного для себе виходу.

Адже бурхлива російська історія переконує, що коли його царі приводили країну до кризи, то це, як правило, для них трагічно закінчувалося. Чого варте відсторонення від влади останнього російського царя!

А підстав для тривог – доволі. Економіка – на межі краху, рубль – здихає, нафта й газ – незабаром досягнуть ціни проточної води. Всі його фонди так званого розвитку незабаром вичерпаються. То чи не краще зробити крок назад і відійти від справ? Принаймні, на деякий час.

А для цього можна віддати данину традиціям і зімітувати змову генералів, котрі приведуть країну до нового геополітичного вектору. Це, з одного боку, буде керований процес, а з іншого – відносно безпечний.

…Андрій Ілларіонов – сильний аналітик. І його логіка, підтверджена красномовними деталями несподіваної й нетрадиційної поведінки останнім часом цих же "чесних" генералів, має сенс.

Але бажаючи добра найперше своїй заблукалій батьківщині й роблячи блискучий аналіз перебігу подій, пов’язаних із діями Кремля, він у висновках інколи трохи згущує фарби.

Іноді дуже згущує.

Може тому, що добре знає можливості президента Росії та його оточення. Але при тому все ж сам перебуває далеко від Москви й прагне змін у своїй батьківщині.

Одним словом, розумний чоловік висловив свою думку, а нам самим робити для себе висновки.

Визнаємо: дуже схоже, що даний варіант може бути одним із найвірогідніших мирних виходів із кризи. Хоч відхід від влади Володимира Путіна під будь-яким приводом ще не означає його остаточне позбавлення керма управління. Може, на час хвороби та тривалого лікування він передасть це кермо комусь із своїх…

Але для України не то важливо, хто прийде до влади. І на скільки. При будь-якій передачі влади важливо, що це означатиме кардинальну зміну геополітичного вектора Росії. Бо інакше просто ніякого сенсу немає в зміні влади! І ось тут може розпочатися найцікавіше.

Найперше, доведеться повернути в Україну Віктора Януковича, що вже дуже заскучав за рідним краєм. І всю його команду. Разом із чесно заробленими непосильною працею чималими фінансами.

Крім того, доведеться заплатити не тільки за збитий малайзійський літак і компенсувати людям втрату загиблих. Доведеться заплатити і за анексію Криму, і за воєнну операцію на Донбасі. А це десятки й сотні мільярдів доларів.

А ціну на газ опустити до мінімально можливої або прокачувати його Україні десятки років безкоштовно в рахунок репарацій. Як і нафту.

Доведеться повернути із Донбасу до РФ всю свою здичавілу від безконтрольності невелику групу відпускників тисяч на десять.

І, зрештою, повернути Крим. Забравши звідти тих кримчан, хто в російсько-патріотичному угарі позбувся українських паспортів. Або просто зрадив свою батьківщину.

Громадянами України вони вже, очевидно, не стануть.

Доведеться російським керманичам ще чимало чим пожертвувати і віддати з награбованого. І віддадуть. Бо якщо хочуть їздити в Європу чи Америку, чи просто виїжджати в цивілізований світ, де знаходяться і їхні сім’ї, і їхні статки, то доведеться таки віддавати. Інакше навіщо вони обідрали ту нещасну Росію як липку?

Але все це національне російське приниження, яке готує Путін і його команда, не дасть ні Путіну, ні його поплічникам великої вигоди. Росію вони вже ніколи не отримають.

Максимум, на що вони можуть розраховувати, так це на поблажливість Європи, котра дасть їм можливість скористатися деякими ретельно прихованими рахунками.

І це при тому, що їхні наступники виявляться не дуже наполегливими. Тобто дещо схожими на українських.

Врешті, змова "чесних" генералів, яку без сумніву або вигадав, або освятив Володимир Путін, може виявитися таки змовою чесних генералів. Тобто генералів, котрі захочуть реабілітувати своє чесне ім’я.

І тоді все піде не так як передбачав і планував російський президент. Бо тоді в багаття російсько-американсько-європейсьо-українське перезавантаження буде кинуто саме головного ідеолога, організатора й порушника світового спокою Володимира Путіна. З усіма наслідками, що звідси випливають.

Та як би далі не розгорталися події, але Україні просто треба набратися терпіння. Колосс на глиняних ногах може лише сам впасти. За певних обставин, які, схоже, вже наступають.

…І прийде час українцям збирати каміння. Хоча б ті, що в них кинуто. Ці камені можуть виявитися золотими. Але треба ще буде чимало розуму й уміння, щоб ними ефективно скористатися.

Наприклад, традиційно поділити ці золоті каменюки між своїми й розібрати їх по власних хуторах…

Фантастика? Поживемо-побачимо. Одне зрозуміло точно: в Росії зміни вже стукають у двері Кремля. Але не зрозуміло чи готова до них Україна?

Віктор Мороз, для УП