Как командование ВСУ помогает россиянам победить нашу армию
Надзвичайно важливу роль для розгортання наступальних операцій у будь-якій віні відіграють транспортні комунікації. Можливість вчасно та в потрібному обсязі передислокувати сили й засоби в той чи інший сектор ведення бойових дій здатний забезпечити успіх та зменшити втрати.
Не дарма в древньому Римі будівництву доріг відводити таку важливу роль, а відповідні роботи виконувалися під керівництвом військових.
Особливості сітки доріг забезпечили значну перевагу крихітній армії Фінляндії в "Зимовій війні" 1939-40 років проти мільйонної орди Кремля. Червона Армія змушена була великими скупченням рухатися по нечисленних вузьких дорогах та проїздах, що дозволило фінам вести прицільний вогонь, завдаючи непоправних втрат, а також блискавично брати в оточення, знищувати або доводити до втрати боєготовності цілі дивізії.
Російське бездоріжжя осені 1941 року, як трясовина, затягло армію нацистської Німеччини та зіграло свою значну роль у провалах або коригуванні подальших наступальних планів Вермахту, затягнувши запланований "бліцкриг".
Сьогодні Україна вже більше року втягнута у війну. І роль транспортної інфраструктури складно переоцінити в цьому конфлікті, як для українських ЗС, так і для росіян та сил сепаратистів.
Безумовно, повна картина комплексного використання переваг транспортної інфраструктури України нашим військовим командуванням не підлягає розголошенню для широкого загалу зі зрозумілих причин. Проте, щоб розуміти основні моменти, не обов'язково бути військовим експертом – а просто потрібно, як зазначав колись один відомий журналіст, мати голову на плечах.
Судячи з наявних повідомлень, росіяни здійснюють зосередження сил і засобів для здійснення нових наступальних операцій вглиб України. Їх цілі, можливі терміни початку, шанси на спіх тощо – окрема тема.
Для супротивника надважливу роль грає можливість швидкого перекидання сил та засобів з однієї ділянки фронту на іншу. Адже, якщо наступ не матиме одного-двох напрямків, а здійснюватиметься по всій лінії – то, судячи з тієї ж лінії розмежування, просто муситиме мати характер постійного розгортання. А це спричинить розтягування комунікацій.
Нещодавно в мережі з'явилося відео, на якому зафіксовано теперішній стан Донецького аеропорту. Більшість його будівель і справді зруйновані – але злітна смуга майже ціла.
Для того щоб мати можливість здійснювати наступальні операції за допомогою ВПС та здійснювати постачання з повітря, що швидше, ніж "гумконвої" та залізничні ешелони, потрібно мати в розпорядженні злітно-посадкові смуги.
Неозброєним оком видно, що смугу ДАПу може бути відновлено дуже швидко, пошкодження на ній незначні. Тоді вона зможе приймати ворожі літаки. А збудувати ангари – це не будувати новий термінал. Це також не складе особливих складнощів для росіян.
У січні спікер РНБО Андрій Лисенко заявив, що ДАП непридатний до оборони, а злітно-посадкова смуга виведена з ладу. Відповідно, якщо ЗСУ більше не могли його захищати, Україна не повинна була лишати ворогові смугу. Її потрібно було знищити!
Чи це не було зроблено умисно, чи просто ніхто про це не подбав, автор може лише здогадуватися.
Проте, є невтішний збіг, який може слугувати підтвердженням негативних висновків.
У березні, той же Андрій Лисенко заявив, що бойовики відновили роботу залізничного вузла у Дебальцевому, а в квітні, народний депутат Дмитро Тимчук повідомив, що повним ходом працює залізничний вузол у Іловайську. Той же Тимчук повідомив про те, що начальник Генштабу уникає питань про відхід із Дебальцевського плацдарму.
Чому ці вузли не були знищені при відступі?!..
Питання до головнокомандувача, МО, Генштабу, РНБО. Адже, якщо їх не можливо було втримати під контролем, – то лишати на благо ворогові це практично злочин. Через це збільшується маневреність ворожих збройних формувань, налагоджується їх постачання.
А прямим наслідком того є збільшення кількості загиблих українських військових, добровольців та правоохоронців, а також мирних жителів.
Автор писав про необхідність бути готовими евакуйовувати підприємства оборонної галузі, адже значна частина з них, опинившись у руках росіян, може допомогти їм налагодити закритий цикл виробництва деякого озброєння. Хоча, українська "оборонка" із незрозумілих причин так і не зупинила співпрацю з росіянами після початку війни.
Гадаю, потрібно подумати й про евакуацію всіх підприємств, які можливо вивезти із прифронтової зони, щоб вони не дісталися кремлівським мародерам.
Відкритим залишається питання про те, чому українське командування здає ворогові життєво важливі транспортні комунікації, які будуть використані проти наших Збройних сил? Адже так воно допомагає ворогові перемогти нашу армію.
Якими б не були відповіді на ці питання, стан речей потрібно змінювати.
Якщо нашим військам доведеться знов відступати, вони повинні зробити все, щоб ворогові дісталися просто шматки землі.
Нехай Путін сам будує дороги, аеродроми, залізничні шляхи. Тоді він витратить більше, і тоді він швидше подавиться Донбасом.
Олександр Солонько, спеціально для УП
УП 100. Поза межами можливого
"Украинская правда" представит свой второй в истории рейтинг лидеров - сотню украинцев, которые делают наибольший вклад в независимость и будущее Украины.