Спасти нерядового камикадзе. И страну, в которую он целится

Рік нової влади підтверджує нездоланий український парадокс: ефективна опозиція традиційно стає поганою владою. Чому на цей раз не стали успішними державними менеджерами вчорашні лідери Євромайдану?

Результати річної роботи дуже невтішні: країна – банкрут. Рейтинги перших осіб опустилися за непристойну межу. Так, для цього є об'єктивні причини – війна, важкий фінансовий спадок, байдужість сусідів і друзів.

Але не варто лукавити: неуспіх і втрата популярності криється все ж у власних діях. Найшвидше – у бездіяльності.

Не можна сказати, що за цей час нічого не зроблено. Вже тільки одне те, що стати камікадзе і взяли штурвал корабля, котрий уже падав, погодилися досить обізнані й авторитетні люди, учасники Євромайдану – це вже робить їм велику честь.

Але честь – це така тонка штука, що її постійно потрібно чимось підтверджувати. Хоча б дотриманням слова й виконанням даних обіцянок.

А якщо складаються обставини, що не вдається зробити ні першого, ні другого – то, принаймні, вичерпно й чесно пояснити, чому не вдалося дотримати слова чи виконати дану обіцянку.

На жаль, все пішло не так. І нашим лідерам не вдалося ні дотримати свого слова, ні виконати власних обіцянок. Але що найгірше – вони навіть чесно й відверто не пояснили, чому це в них раптом не вийшло.

Чому не вдалося АТО провести за лічені дні, як обіцяли?
Чому економіка на межі краху?
Чому не покарані винні в розстрілах на Майдані?
Чому в країні досі процвітає корупція і мародерство?
Чому практично знищена гривня й ніхто за це не відповів?

На всі ці запитання жодної чесної й вичерпної відповіді. А це, природно, викликає катастрофу довіри. І все зроблене "з'їдає" не зроблене.

…Президентом країни, охопленої всенародним патріотичним підйомом, став один із найуспішніших підприємців країни, власник системного бізнесу – Петро Порошенко. На відміну від інших багатіїв країни, він представляє успішного й ефективного національного виробника, який має свою торгову марку, і продукція якого відома далеко за межами України.

За плечима Петра Олексійовича й досвід державного управління – секретар РНБО, міністр закордонних справ, міністр економічного розвитку, депутат ВР кількох скликань. Один із "двигунів" обох українських майданів, світоглядна спрямованість якого ні в кого не може викликати бодай запитань – європейські налаштований демократ.

Але він одразу спіткнувся об кадрову проблему, яка, врешті, потягла на дно всю його бурхливу дипломатичну діяльність.

Виявилося, що всі його ключові кадрові призначення виявилися вкрай непрофесійними і враз завалили всю роботу. Чому так трапилося в досвідченого чоловіка, власника суперуспішного бізнесу – окреме питання. Важливий сам доконаний факт: хибна державна кадрова політика сприяла загостренню кризи в країні.

Не менш був спрямований у світле європейське майбутнє і молодий, але вже досвідчений у державних справах, Арсеній Яценюк.

Його переконлива риторика настільки вплинула на спраглий на добре слово й добрі наміри український люд, що його "збірна пляжу", гучно названа Народним Фронтом, обійшла всі інші політичні сили на минулих парламентських виборах і здобула перше місце.

Але ж треба було так старатися в бездіяльності впродовж року, щоб за рік не здійснити жодної суттєвої реформи і профукати геть всю довіру, латаючи дірки в бюджеті за рахунок мізерних пенсій простого люду, обідраного й так супернеуспішною діяльністю НБ, котрий втричі девальвував гривню!

Олігархи при цьому лишилися практично незайманими. І як раніше грабували країну і її бюджет – так і донині продовжують це робити.

Отож, країна нині фактично стала банкрутом і перейшла під зовнішнє управління. А якщо банкрутує якась фірма чи підприємство, що в таких випадках найперше робиться? Правильно! Змінюється менеджмент. Радикально.

Тому, якщо чесно і без сентиментів, то і президент країни Петро Порошенко, і прем'єр-міністр Арсеній Яценюк наробили стільки помилок, що годилося б їм піти. Не вийшло в них. Поки не вийшло. Хоча б мало вийти.

Нині у них залишається геть невеликий проміжок часу, щоб встигнути бодай щось позитивне зробити. Кілька сміливих, рішучих і помітних кроків, спрямованих назустріч своєму народу.

Наприклад: виграти війну й продиктувати свої умови російсько-сепаратистському Сходу, котрий нині вже зібрався писати Україні нову принизливу Конституцію. А відтак дати акцентовану відсіч Москві.

Обідрати олігархів-мільярдерів, котрих неміряне завелося в країні, і зробити з них нещасних мільйонерів.

Провести ревізію статків колишніх і нинішніх державних службовців 1-2 рангів, очільників міліції, суду, прокуратури, включно до районного рівня, і конфіскувати непідтверджене заробітками майно й банківські рахунки.

Звільнити всіх керівників міністерств і відомств, котрі досі не провели реформ у своїх галузях і не мають чіткого плану дій їхнього оздоровлення...

І всі ці заходи, як і багато інших корисних справ, у спромозі українських керівників. Залишається лише загадкою: чому вони досі цього не зробили? Якась дивовижна гра з долею. І досвід Кучми – Ющенка –Януковича нікого нічому не навчив.

Одна з найголовніших причин плачевного стану, в котрому опинилися перші керівники держави, – у тому, що за ними не стоїть здорова політична сила, котра здатна контролювати свого лідера, генерувати нові ідеї і бути відповідальною за їхню реалізацію.

Те, що мають і Порошенко, і Яценюк – партіями не назвеш. І це навіть не політичні сили. Справді, якісь пляжні збірні, що сформували виборчі списки невідомо за яким принципом. Ці партії не мають ні справжніх програм, ні ідеологій. Зібрання вождистського типу. А вождь не підзвітний своєму оточенню. Він робить все, що хоче. А партія має все це схвалювати і всемірно підтримувати.

І це не тільки в партіях Порошенка і Яценюка. Чи в Тимошенко і Ляшка краще? Про Партію регіонів і Компартію промовчимо.

Одним словом, щоб не будували, а виходить таки – КПРС. І поки іншому не навчилися.

А пора. Інакше черговий раз спостерігатимемо гучне приземлення камікадзе у свою країну.

І боляче буде всім.

Віктор Мороз, спеціально для УП