ОУН и УПА: шаг вперед и два шага назад?

В історії із прийняттям закону про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті є одна цікава деталь.

Після позитивного голосування "за основу", у сесійній залі виникла нетривала дискусія: чи голосувати зараз "в цілому", чи зробити це через два тижні, давши можливість комітетам ВР допрацювати законопроект.

Дискусія завершилася прийняттям закону вже 9 квітня 2015 року.

Думаю, що сьогодні вже мало хто сумнівається, що двохтижнева пауза була б використана так званою опозицією, Росією та окремими її союзниками на заході для дискредитації цього законопроекту, а також тиску на депутатів з метою його не прийняття.

Поява на сайті часопису "Критика" відкритого листа "науковців та експертів", які витягнули з історичної шухляди на світ божий нафталінні аргументи доби Сталіна і Брежнєва проти ОУН і УПА, а також спроба використати Польщу для дискредитації закону засвідчують, що з’явився новий елемент у гібридній війні проти України, а саме намагання ОУН і УПА зробити засобом тиску на українську владу та розхитування внутрішньополітичної ситуації в Україні.

До речі, поява відкритого листа "науковців та експертів", фейкових заяв, що начебто Польща виступає проти згаданого закону, дивним чином співпали із намаганням якихось маргіналів штурмувати офіс ОУН, де зараз перебуває штаб із легалізації підрозділу ОУН у Збройних Силах України.

Що із цим усім робити?

Було не правильно розпочати новий етап суперечок щодо місця і ролі ОУН і УПА в історії національно-визвольних змагань українського народу. І не тому, що у нас бракує аргументів.

Навпаки, Український інститут національної пам’яті надав достатньо історичних і правових доказів на користь визнання ОУН і УПА. А передусім тому, що заздалегідь відомо, що протилежна сторона, маю на увазі "п’яту колону" в Україні та Росію, не мали і не мають намірів їх навіть слухати.

Шабаш, який здійнявся довкола закону про визнання борців за незалежність України у ХХ сторіччі, інших законів, що були проголосовані 9 квітня, має лише одну ціль – за будь-яку ціну і в будь-який спосіб розхитати світоглядні й ідеологічні основи сучасної української державності.

Наголошую, йдеться про елемент гібридної війни, а не дискусію науковців чи експертів.

Українська сторона у подібних ситуаціях практикує два шляхи вирішення проблеми. Перший, робить усе, щоб не було відповідної "картинки" у російських ЗМІ, тобто вдається до усіляких компромісів, а то й підігрує Росії. Як правило, це не дає результатів.

Ідіотизм російської пропаганди зайшов так далеко, що в раціональний спосіб не можна вплинути на їхній контент, який завжди залишатиметься антиукраїнським.

Другий полягає в ігноруванні усіх "аргументів" ворога, без огляду на "картинку в ЗМІ", "опінію науковців", не кажу вже про позицію доморощених зрадників.

При цьому підкреслю, не йдеться про відмову від дискусій, в тому числі в середині країни, щодо історії національно-визвольних змагань у минулому сторіччі. Було б навіть непогано провести міжнародну наукову конференцію з питань ОУН і УПА. Але не має жодного сенсу у дискусіях із тими, хто їх насправді не хоче.

Якщо Україна прагне зберегти історичний, світоглядний та ідеологічний фундамент своєї державності, вона має діяти так, як це роблять, скажімо, поляки чи прибалти.

У Польщі, країнах Балтії не дискутують питань власного минулого із тими, хто принципово не визнає права цих народів на свою державність. Може, саме тому національна свідомість поляків і прибалтів має такий сильний імунітет від руйнівних впливів інших країни, зокрема Росії.

Іншими словами, у питаннях історичної пам’яті, як зрештою політики і економіки, важливо робити крок вперед і не робити два кроки назад.

Богдан Червак, голова ОУН, для УП