Несудимы будете. Как изменить судебную систему?

Судячи з інформації, яка постійно лунає у вітчизняних ЗМІ, головним бар'єром на шляху боротьби з корупцією стала судова система.

Здається, судова корупція незнищенна. Суди не піддаються люстрації й чинять їй ефективний опір. Суди вперто намагаються не засуджувати суддів за жодних обставин і за жодні злочини. Прокуратура, СБУ та МВС нібито й арештовують високопоставлених корупціонерів та злочинців – а суди їх відпускають на волю під будь-яким приводом.

Отже, у громадській думці образ головного гальма зміни системи вже створено. Це, у першу чергу, наша "найгуманніша" судова гілка влади.

Чи так це є насправді – важко сказати.

Особливого бажання з боку президента, нардепів та урядовців змінити цю ситуацію – на жаль, також не помітно.

Законів, які б кардинально вирішували проблему, навіть не зареєстровано. А вже ухвалені закони відчутного ефекту не приносять.

Суддівський інстинкт самозбереження не дозволяє суддям самостійно очиститись від корупціонерів та злочинців, адже злочинною є вся система. Вони не здатні переатестувати один одного, адже тих, хто хотів би змінити систему – мізерна меншість. Виявити таких – надскладне завдання, яке забере чимало часу, якого ми не маємо.

Другою проблемою є те, що ми не маємо достатнього резерву умовно чесних юристів або юристів із західним мисленням, з яких би можна було створити нові суди. У суддівській корупції задіяні практично всі юридично освічені громадяни: і адвокати, і виконавці, і прокурори...

Не додають оптимізму навіть викладачі та студенти наскрізь корумпованих юридичних ВНЗ, у яких молоде покоління програмують на подальшу підтримку існуючої системи. У результаті ми отримуємо молодих за віком, проте старих за мисленням суддів.

Як же тоді змінити судову систему?

Звільнити всіх суддів. Усіх без виключення. І голів судів, і рядових суддів, і їх помічників, і членів вищої ради юстиції – усіх.

Хто ж тоді судитиме, запитаєте ви?

Присяжні – добропорядні громадяни із правом голосу без судимостей та підозр про вчинення злочинів. Це цілком конституційний інструмент судової влади. Їхнім завданням має бути визначення не юридичних нюансів справи, а принципових речей: винен – не винен, правий – не правий.

Участь у судових засіданнях має стати обов'язковою повинністю громадян із виплатою фіксованого гонорару. Для зменшення ролі юридичних "зачіпок", варто ввести в Україні прецедентне право. Це дозволить значно звузити "фантазію" і спростити роботу для присяжних без юридичної освіти.

І розподіл справ, і призначення присяжних має відбуватись випадково з наявної бази даних, щоб уникнути ймовірності впливу на присяжних. Для цього необхідне відповідне програмне забезпечення. Роль судових адміністрацій має бути зведеною до обслуговування таких програм і адміністрування судових порталів із базами даних, а також до роботи із присяжними-засідателями.

Зрозуміло, що для присяжних необхідно проводити інструктажі, відфільтровувати на предмет особистої упередженості в справі, забезпечувати їм безпеку.

Рішення таких судів мають обов'язково ухвалюватися консенсусом. Це стимулюватиме присяжних до дискусій, аналізу, дебатів, що, зрештою, покращуватиме якість і обґрунтованість ухваленого рішення.

Переконаний, передача судової влади в руки присяжних – це реалізація принципів Майдану, це кардинальна зміна діючої системи.

Але чи зважаться народні обранці передати судову владу в руки народу?..

Дмитро Сінченко, спеціально для УП