Безнаказанность преступников как ключевой фактор коррупции

Боротьба з корупцією при використанні сучасних правових можливостей мобілізує правоохоронні та судові органи до вживання ефективних заходів у цій галузі.

Необхідно ввести політику "нульової терпимості".

Відповідно до чинного законодавства України, корупція є кримінальним злочином. Громадяни повинні сповіщати правоохоронні органи про кожен підтверджений випадок корупції або про підозри в корупції – а правоохоронні органи повинні зареєструвати звернення та належним чином опрацювати його відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України.

Проте, враховуючи політизування цих державних інститутів і тотальну корупцію в їх рядах, такі сповіщення й розслідування рідко мають місце на практиці. Це призводить до масштабної деморалізації, коли винні в скоєнні корупційних злочинів залишаються непокараними.

Деморалізація стає загальним станом, що впливає на все суспільство. Громадяни бачать неможливість домогтися справедливості на основі чинного законодавства в установах, спеціально створених для того, щоб забезпечувати дотримання законів – та самі починають ігнорувати ці закони. По суті, їх справедливо розглядають як частину грандіозної корупційної системи.

Але це не триватиме вічно. Як відзначив Олівер Булло з газети The Guardian, проблема корупції в українській державі спровокувала дві революції за десятиріччя. Але нині ніхто, вочевидь, не має ані можливості, ані бажання що-небудь із цим робити.

Відставка Януковича внаслідок Революції Гідності призвела до деяких кадрових перестановок, замін деяких чиновників. Але непрацездатна та патологічна система залишається майже незмінною. Але ця ситуація не триватиме вічно.

Корупція в Україні – не проблема якоїсь певної партії або уряду. Це питання зміни всієї системи в цілому. Можливо, західні партнери вважають, що досить було скинути уряд Януковича, як після цього автоматично почнуться зміни на краще.

Це не так.

Корупція залишається й залишатиметься проблемою України доти, доки не зміниться менталітет представників державної влади, і в першу чергу правоохоронних і судових органів.

В якості ілюстрації досить продемонструвати недавню доповідь про чинну корупційну схему на держпідприємствах.

Відсторонений голова Держфінінспекції Микола Гордієнко звернувся до групи депутатів Верховної Ради і повідомив їх про масштабну корупційну схему, що призводить до величезних втрат у фінансовій системі держави. За його словами, нинішній прем'єр-міністр не проявляє політичної волі для розслідування корупційних злочинів часів Азарова, а також закриває очі на повідомлення про значні порушення в ході приватизації "Укртелекому".

Наразі, як заявив генпрокурор Віктор Шокін в інтерв'ю телеканалу "Інтер", Генпрокуратура України відкрила кримінальне провадження за фактом зловживань чиновниками уряду, прем'єр-міністр Арсеній Яценюк готовий дати свідчення. Ми будемо слідкувати, як розвиватимуться події далі.

В українському парламенті все ще є люди зі старої структури управління, що дискредитувала себе – передусім, у фракції "Опозиційний блок", спадкоємиці Партії регіонів, але й не лише в ній: такі люди є й у лавах інших партій. Їх депутатський статус і недоторканість, надана всім депутатам Верховної Ради за законом, гарантує безкарність злочинів.

Не порушуються ні кримінальні справи проти депутатів, ні судові розгляди, пов'язані з позбавленням депутатської недоторканості.

Таким чином, ми маємо справу із ситуацією, у якій Україну у міжнародних організаціях іноді представляють такі люди, як Сергій Ківалов, Голова Вищої ради юстиції. Пан Ківалов, один із політичних друзів колишнього президента Януковича, є також представником України у Венеціанській комісії, яка виносить висновки щодо запланованої конституційної реформи в Україні. В якості голови Центральної виборчої комісії він несе відповідальність за масові фальсифікування результатів президентських виборів у 2004 році, які безпосередньо призвели до Помаранчевої революції.

Іншими прикладами таких корумпованих осіб можуть бути Сергій Клюєв та Віктор Бойко, також пов'язані з колишнім президентом Януковичем.

Таким чином, на додаток до реформ усієї системи в цілому, існує необхідність боротьби з корупцією на більш "індивідуальному" рівні – серед державних чиновників вищого рангу.

Кожна система та пов’язані з нею системні проблеми мають своїх представників, часто присутніх у колективній свідомості як уособлення безкарності. Безкарність політиків і чиновників вищого рангу призводить до зміцнення системи, що ґрунтується на отриманні особистої вигоди від здійснення державних функцій. Вона деморалізує нових керівників та підштовхує їх слідувати шляхом своїх попередників, призводячи до незадоволення й небезпечних настроїв у суспільстві.

Отже, разом з усуненням правових норм, на основі яких створюються корупційні моделі, важливо, щоб відповідальність осіб, винних у корупції, не закінчувалася звільненням із посади. Ніхто не може бути вищим за закон. Повинна застосовуватися цивільно-правова відповідальність, у тому числі й кримінальна, послідовно й без винятків.

Не можна досягти цього й без зміни менталітету правоохоронних і судових органів. Вони також потребують реформ, у тому числі перевірки суддів, чому вони досі намагалися чинити опір усіма доступними засобами.

Але це не означає, що потрібно сидіти, склавши руки, і чекати. Необхідно доводити до відома прокуратури будь-яку інформацію, що викликає обґрунтовані підозри в тому, що було скоєно злочин. Одні лише скандали в ЗМІ – недостатній засіб захисту.

В українських реаліях, наповнених війною та нескінченними скандалами, щодня з'являються величезні об'єми інформації, і новини дуже швидко застарівають, поступаючись місцем новим, ще скандальнішим публікаціям. Розкішний спосіб життя й демонстрація багатства, що не відповідає офіційному доходу, не повинні розглядатися як певна неприємна повсякденність, побачивши яку, громада лише безпорадно розводить руками.

Таким чином, винні можуть сподіватися на те, що їм удасться уникнути правосуддя. Але це теж свідчить про непрацездатність системи.

Прокуратура, що недостатньо охоче розслідує випадки корупції, і суди, зобов'язані проводити розгляди – мають перебувати під тиском із боку засобів масової інформації, українського суспільства та міжнародної спільноти.

Тиск – давайте не боятимемося цього слова.

Практика показує, що спостерігачі від неурядових організацій і громадських рухів, присутні в залі суду, чинять вкрай мобілізуючу дію на роботу українських державних інститутів.

Міжнародні спостерігачі, представники офіційних установ і навіть волонтери відіграють у цьому відношенні важливу роль. В їхній присутності важче ігнорувати об'єктивні факти й чинне законодавство. Представники українського уряду почуваються особливо незатишно, коли вони стикаються з необхідністю пояснювати західним партнерам не лише абстрактні проблеми, але й конкретні випадки, що демонструють їх реальне існування.

Існує також категорія "основних" державних посадових злочинів.

Державні посадовці повинні нести серйозну відповідальність за халатність, перевищення влади або службових повноважень чи поширення конфіденційної інформації з метою особистої вигоди. Це має бути й дисциплінарна відповідальність державного службовця перед безпосереднім керівником, але також і кримінальна відповідальність. І застосування цієї відповідальності має бути послідовним, вона має використовуватися кожного разу, коли відповідні державні органи не виконують своїх обов'язків.

Саме так ми можемо й повинні змусити державних службовців працювати чесно й діяти відповідно до вимог закону, а не політичних замовлень та корупційних стимулів.

Кожен суддя й кожен прокурор мають знати, що його робота оцінюється та перебуває під громадським контролем – і розуміти, що, "прикривши" когось іншого, він може накликати неприємності на себе. Це простий психологічний прийом.

При цьому первинне значення мають систематичність заходів та постійний контроль. Відповідні правові документи існують, але вони мають бути реалізовані на практиці, у повсякденному житті.

Крім того, вирішальну роль відіграють парламентарі, оскільки вони можуть і повинні брати участь у цьому процесі шляхом подання офіційних запитів та ініціювання розслідувань за повідомленнями про злочини.

Тільки таким чином – через політику "нульової терпимості" відносно виявлених порушень – Україна зможе стати державою, що базується на верховенстві закону.

Саме тому в останні місяці ми підготували доповідь за результатами роботи Управління ГПУ і колишнього генпрокурора Віталія Яреми. Виявлені упущення й випадки зловживання настільки серйозні, що Ярема має бути притягнутий до відповідальності.

Недостатньо лише створити черговий орган для боротьби з корупцією.

Бартош Крамек, спеціально для УП