Про титановых "бульфрогов" и государственный Think Tanks

Потужним імпульсом до промислового використання титану в СРСР стали розробки реактивних двигунів для авіації і балістичних ракет в нацистській Німеччині, котрі після перемоги над Гітлером, були використані в США і СССР як фундамент принципово нових галузей промисловості.

Зазначимо, що вартість німецького проекту V, V-1 і V-2 становила 3 мільярди доларів США, що більше ніж в 1,5 рази перевищувала вартість Манхеттенського проекту ціною 1,9 мільярдів.

Влітку 1944 року в аеродинамічному тунелі WVA Wasserbauversuchsanstalt GmbH Kochelsee у баварському місті Кохель-ам-Зее було проведено обдув ракети V-2 потоком повітрям зі швидкістю понад 4 Ма.

Експериментатори з’ясували, що обшивка надзвукового літального апарату, досягнувши швидкості 3,5 Ма, має витримувати температуру понад 550° C. При цьому обшивка повинна залишатися такою ж легкою як алюміній. Цей висновок став чітким дороговказом і стимулом для розвитку технолоґій виробництва титану і похідних матеріалів з нього.

Слід зауважити, що ноу-хау, взірцями й технологічним обладнанням проекту Peenemünde Raketenforschung уповні скористалися США і СССР.

Але найбільшим "скарбом" серед репарацій були депортовані німецькі фахівці. У рамках операції "Осовіахім" їх перевезли до Совєтського Союзу, а після виконання необхідних робіт у 50-х роках минулого століття повернули на батьківщину, впереваж у країну "робітників і селян" – НДР.

Масштаби цієї операції вражають – для перевезення спеціалістів – до 15 тисяч осіб – в СССР було задіяно 92 потяги. Перевозили цілі сім’ї з домашнім крамом. Для збереження мотивованості фахівців, кремлівська влада дозволила собі нечуваний на той час лібералізм: кожен німецький спеціаліст міг укласти з працедавцем контракт з фіксацією розміру достойної зарплати.

Але це так. Між іншим. Ми про титан. 1957 року СССР, завдяки і напрацюванням німецьких фахівців, вивів на орбіту першого штучного супутника Землі, в якому були застосовані ретельно апробовані титанові сплави.

За рік до цієї події, в червні 1956-го, у Запоріжжі було започатковано виробництво українського титану і засновано Державний науково-дослідний і проектний інститут титану – сьогодні ДП "ДНДП Інститут титану", – а в Україні розгорнуто дослідницький комплекс з метою розробки технологій застосування титану в авіаційній, аерокосмічній, суднобудівній та хімічній галузях промисловості.

Для цього були кадрові й ресурсні передумови, а запаси сировини і нині становлять 20% світових.

Важливу роль в цьому процесі відігравали Інститут електрозварювання імені Патона АН УРСР та Маріупольська філія Ленінградського ЦНДІ конструкційних матеріалів "Прометей". Нині маріупольська філія трансформована в Український НДІ конструкційних матеріалів "Прометей".

Алчевський металургійний комбінат започаткував виробництво листового прокату, в Єнакієве випускався спеціальний титановий профіль, Нікопольський Південно-трубний завод освоїв унікальні технолоґії виробництва труб з титану.

Україна після розпаду СССР займала чудові позиції на світовому ринку в секторі титанового прокату. Економічні перспективи були райдужними: ринкова ціна чистого титану в 35 разів перевищує ціни популярних сплавів сталі, а ціна листового прокату з титану приблизно в 5 разів перевищує вартість титанової губки, якою Україна торгує en gros.

Нині Україна мала б бути лідером на ринку титану. А насправді?

З "Новин" на сайті ЗТМК від 2 лютого 2015 року довідуємося, що "ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат", що входить в титановий бізнес Group DF, впродовж 2014 наростило виробництво продукції більш глибокої переробки – титанових зливків – до 207 тонн, це в 3 рази більше, ніж за попередній рік".

Навіть якщо станеться чудо і з цих зливків на Алчевському комбінаті випустять листовий прокат, обсяг української продукції в 2014 році у валютному еквіваленті сягне аж 6 468 750 євро.

Чим не "прогрес"? Невже в країні, один із керівників якої був ракетобудівником, не знали про місце й роль титанової та суміжних галузей серед стратегічних пріоритетів країни?

Від найбільших хімічних концернів Німеччини, в "ракетобудівне" оточення президента постійно надходили запити про поставки титанового прокату. Знали про титанові пріоритети й інші українські керманичі.

Знали й про те, що виробництво титану високого рівня переробки – це надзвичайно привабливий сектор ринку з надвисокою доданою вартістю. Але...

Всі українські керманичі належали/належать до класичної транснаціональної групи, відомої широкому загалові як номенклатура. Впереваж пересічний номенклатурник діє як жаба, що сидить на березі річки і полює на комах.

Жаба не виявляє жодної ініціативи, сидить нерухомо і хапає лише ту комаху, котра потрапляє в її поле зору, в зону досяжності її хапального руху. Це можна перевірити шляхом простенького експерименту: наближаючи до жаб'ячого рота соломинку, її жаба неодмінно схопить, і не відпустить навіть якщо жабу піднімете в повітря – повна аналоґія з номенклатурниками, які також вкрай неохоче залишають те, що хапнули.

Як слушно відзначено в статті Дмитра Старокадомського, бурхлива діяльність можновладців з "реструктуризації", "націоналізації", "корпоратизації" титанової галузі тощо зводилася до тривіального "пєрєдєлу собствєнності".

Дуже часто на користь одного з російських монополістів.

Але вітчизняні жаби-номенклатурники забули, що існує й порода ультрахижих жаб, яку, за аналогією з бульдогом, анґлосакси називають "бульфроґом". Та цього разу йдеться не про мешканців амазонських плавень з підвиду Rhinella, а про кремлівських "бульфроґів".

Їхньому лідерові цього разу захотілося хапнути не просто галузь, хай і найпривабливішу в світі, а всю Україну. Разом з її "жабами". Сьогодні частина цього плану реалізована, і "кремльфроґ" уже контролює Крим і частину Донбасу, а заодно й деяких "менеджерів капіталу" та "повелителів надр".

Маємо дуже делікатну ситуацію, характерну не лише для виробництва титану високого рівня переробки. Так, виробничі й частково дослідницькі об’єкти галузі перебувають в одній, ніби українській приватній структурі, але така важлива складова як "Кримський Титан" територіально залишається під контролем Путіна.

Виробництво, спроможне випускати базовий ринковий продукт – листовий титановий прокат – розташоване в Алчевську, статус якого нині вельми хиткий.

Не менш чутливою є позиція Донецької хіміко-технолоґічної фабрики, розташованої в смт Донському неподалік від Волновахи. Її унікальні печі – важливий компонент виплавки титанових зливків – нині законсервовані.

Виникає питання: як на практиці здійснюватиметься управління цими підприємствами? Адже евентуальні комерційні й технолоґічні секрети, що потраплятимуть до "Кримського Титану" чи на Алчевський металургійний комбінат від сестринських підприємств "материкової" України, вже ні для кого не будуть секретами.

Наголошуємо: Україна має найбільші в Європі поклади титану та володіє п’ятою частиною світових запасів титанових руд. Це вкрай важлива сировина для виробництва аерокосмічної продукції, медичних препаратів, фарб.

Через вступ у зону вільної торгівлі з ЄС Україна дістає унікальну можливість постачати титанову продукцію для високотехнологічних виробництв світу.

У найближчі п’ять років на розвиток титанової галузі в Україні знадобиться, за оцінками економістів, близько двох з половиною мільярдів доларів. А це не що інше, як своєрідний локомотив економіки України.

Але. З 2004 року Іршанський та Вольногорський гірничо-збагачувальні комбінати, які спеціалізуються на видобутку і збагаченні ільменітової титанової руди, перебувають в оренді у Приватного акціонерного товариства "Кримський титан" (Армянськ), пов’язаного з Дмитром Фірташем.

Інформація до роздумів. 26 листопада 2014 року Reuters повідомив, що завдяки підтримці президента Росії Путіна, Фірташ, який зараз перебуває в Австрії, очікуючи на вирок суду про можливу екстрадицію в США, придбав за пільговою ціною понад 20 мільярдів кубометрів газу та отримав кредити – понад $11 мільярдів…

"На початку вересня закінчився термін оренди "Кримським титаном" Іршанського та Вольногорського ГЗКів. Тому Кабмін прийнял ухвалу про повернення у державну власність цілісних майнових комплексів підприємств. Однак виконання цієї ухвали тимчасово зупинено".

Далі можна не продовжувати…

Подальший аналіз ситуації породжує, на жаль, лише запитання:

- За якими стандартами розвиватиметься галузь? За діючими сьогодні ГОСТами чи за ДСТУ – з орієнтацією на DIN EN?

- Яким чином імперативи оборонної доктрини Української держави узгоджуватимуться з відверто недержавною монополізацією цілих промислових галузей України?

- Яку позицію в цьому питанні займає Антимонопольний комітет?

- В який спосіб можна використати креативну енерґію величезного, але розкиданого по Україні колективу фахівців, для виведення галузі на достойне місце на світовому ринку високотехнолоґічної продукції з титану?

Чи могло щось подібне трапитись у Великобританії під час Другої світової війни? Уряд Його Величності Короля Георга VI ще в серпні 1939 року ухвалив акт "Про надзвичайні повноваження" (оборони). Згідно цього документу уряд по суті отримав диктаторські повноваження.

Перед нападом Німеччини на Польщу 1 вересня було ухвалено близько двох десятків підзаконних актів з питань грошового обігу, цін, повноважень судів, про військову службу, про експорт й імпорт тощо.

Це, зокрема, дозволило урядові здійснювати ефективний контроль за будь-яким майном – приватним чи корпоративним, рухомим чи нерухомим, і навіть приймати односторонні рішення про примусовий викуп останнього – разом з оснащенням та відповідною інфраструктурою.

А надто, коли йшлося про німецький капітал. Його англійці конфісковували, не вагаючись. На законних підставах. Бо того вимагала безпека держави. На "бульфроґів" не зважали.

Чи можемо порівняти "індекси" компетентності та відповідальності членів британського уряду часів ІІ Світової війни та сьогоднішніх українських можновладців?

Мусимо визнати – ухвалювати нинішньою Верховною Радою закон на кшталт згадуваного акту "Про надзвичайні повноваження" і наділяти ними людей, компетентність яких більш ніж сумнівна, неприпустимо, навіть злочинно.

Разом з тим, інструмент ефективного управління державою в надзвичайних ситуаціях усе ж існує.

Його яскраво продемонстрував знаменитий київський Майдан. Такий інструмент уже давно використовується керівництвом розвинених країн, насамперед США і Великої Британії, для пошуку оптимального розв’язання стратегічно важливих проблем.

Йдеться про так звані Think Tanks – мозкові центри. По суті такі ж інтелектуальні центри виникли-самоорганізувалися довкруж проблем Майдану, забезпечивши його перемогу. На жаль, політики, котрі перейняли естафету Майдану, цього не зрозуміли чи не усвідомили.

Будь-яка проблема стратегічного характеру, включно з темою цієї статті, може бути розв’язана групою фахівців, які в нашій країні є. Їх лише треба запросити, скажімо, до віртуального "круглого столу", надавши право втілювати в життя результати напрацювань цього Think Tank.

І, як знати, можливо, тоді справдяться слова Мирослава Ірчана, сказані ним ще у 20-ті роки минулого століття: "В народі великої України захована давня верва, розмах. Це – народ колосальної енергії, народ індивідуальностей і контрастів.

Він здоровий, як дуб, і гнилий, як порохно. Твердий, як мур, і гнучкий, як дамасценське залізо. Народ мрійників і романтиків.

Уміє на кожному кроці ризикувати життям і майном. Він має забагато людей ініціативи, і це закопує його. Кожний має свою думку і після неї все робить, бо переконаний, що вона найкраща.

В цьому випадку треба нового генія – колективу, що зберіг би в тому народі непропащу силу енергії і звернув її на належний шлях, дав йому всебічну освіту, а тоді стане він зразковим народом, другою Німеччиною на Сході".

P. S.

За іронією долі, "титановий король" України Фірташ почав хутенько впроваджувати ідею використання "Мозкового центру" в Австрії – ніби з метою "модернізації України".

Олег Романчук, для УП, публіцист, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП