Командирам разрешат стрелять в подчиненных?

Верховна Рада прийняла за основу закон, який посилює відповідальність військовослужбовців та надає командирам додаткових прав.

Законопроект, внесений депутатами Тетеруком, Пашинським та Юрієм Березою, на перший погляд, є абсолютно обґрунтованим та необхідним.

Дійсно, на часі запропоноване доповнення Адмінкодексу "військовими адміністративними правопорушеннями". Серед яких – відмова від виконання наказу командира, порушення правил поводження зі зброєю, розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв військовослужбовцями тощо. Зрозумілою є й поява нового виду адміністративного стягнення – арешт з утриманням на гауптвахті.

Також не виходить за межі вітчизняної репресивної кримінально-правової традиції й заплановане посилення відповідальності за злочин "самовільне залишення військової частини або місця служби", що передбачений 407-ю статтею ККУ.

Прохання не плутати з дезертирством. Звертаю увагу, бо деякі ЗМІ поспішно сповістили, що відповідальність посилюватимуть за дезертирство.

Різниця між цими двома злочинами полягає в тому, що "дезертирство" вчиняється з метою ухилитися від військової служби – а "самовільне залишення військової частини або місця служби" такої мети не має, і полягає просто в порушенні встановленого порядку несення військової служби.

Однак серед перелічених актуальних новацій є одна, яка викликає не просто подив, а страх за долю правових та цивілізаційних цінностей.

Відповідно до проголосованого за основу законопроекту, командири будуть мати право особисто застосовувати заходи фізичного впливу, а в бойовій обстановці – навіть зброю до своїх підлеглих. Підставою застосування зброї командиром до підлеглого військовослужбовця є вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного з непокорою, опором чи погрозою начальнику, а також за самовільне залишення бойових позицій.

Ми можемо із глибоким розумінням поставитись до того, що потрібні якісь особливі способи мотивації та впливу на поведінку військовослужбовців у бойовій обстановці, але таке розширення прав командира створює неприпустиму за національним законодавством конструкцію відносин. Тобто, якщо командир вважає, що його підлеглий у бойовій обстановці вчиняє злочин, то з метою припинити злочинне діяння, може застосувати фізичну силу чи зброю.

Звісно, після такого вбивства обов'язково буде проведено розслідування – але загиблий військовослужбовець уже нічого не зможе пояснити.

По-друге, може так статись, що правоохоронні органи не зможуть з об'єктивних причин провести розслідування по місцю вчинення вбивства, тобто можливість встановити істину буде мінімальною. А якщо командир помилився в кваліфікації дій підлеглого?..

Така норма, по суті, легалізує навмисне вбивство. А враховуючи, що командир має право застосувати зброю за непокору чи залишення бойових позицій, норма викликає асоціації із загороджувальними загонами.

Якби депутати читали Кримінальний кодекс України, то таких би законопроектів не було. Адже в кодексі встановлюються допустимі межі застосування фізичної сили та зброї під час затримання особи, що вчинила злочин. Так само встановлені межі необхідної оборони на той випадок, якщо військовослужбовець своїми діями створює загрозу правам інших осіб.

Якщо командир ці межі перевищує, тобто завдає підлеглому військовослужбовцю шкоду, яка явно не відповідає небезпечності посягання – він, командир, повинен нести кримінальну відповідальність. Факт бойової обстановки, воєнного стану, війни, АТО – не повинен звільняти командирів від відповідальності за умисне вбивство. Кримінальний кодекс один для всіх.

Справді, війна допускає вбивства – але вбивства ворога, а не своїх громадян.

Увага громадськості до цього законопроекту мусить зупинити депутатів та спонукати вилучити із закону цю ганебну й небезпечну норму.

Анна Маляр, спеціально для УП