Военная поддержка Европы - ключ к победе над Путиным

Питання, чи буде війна, є риторичним, адже вона триває вже багато місяців. Ми не можемо заплющувати на це очі, і не варто переконувати, що війни насправді немає – шкода часу на дискусії про факти.

Ситуація вимагає дій.

Українці потребують сучасної протитанкової зброї, підтримки у сфері командування, оперативної та стратегічної розвідки, зв'язку, послуг військових інструкторів, а також присутності спеціальних сил – хоча б у формі загальновідомих "зелених чоловічків".

Західна військова підтримка або офіційна, або напівофіційна, або зовсім неофіційна істотно не вплине на військову ситуацію – але може виявитися життєво необхідною з політичної точки зору. Вона навіть може виявитися важливішою для країн, що потенційно підтримують Україну, ніж для самої України.

Натівські та польські військові повинні бути присутніми в Україні на тих самих підставах, що й росіяни. Це можна зробити повністю офіційно, що, безсумнівно, було би найкращим рішенням.

Силою Путіна є його мотивація і те, що він грає на власне виживання. Але у цій грі, якщо ми тільки зможемо мобілізувати наші сили та ресурси, він має безумовно гірші карти.

Росія з військової точки зору сильніша ніж Україна. Але повномасштабна агресія матиме для неї більш значні наслідки і закінчиться швидше ніж інтервенція в Афганістані для СРСР. Україна – це велика країна, і кожне місто – це необхідність вести бої на урбанізованій території, що також означає величезні людські та матеріальні втрати. А Україна має багато міст і аеропортів.

Влада Росії не поважає людське життя, але дослідження демонструють, що громадськість, хоч і вірить у "київських фашистів", але війни не хоче. Вже сьогодні діє Комітет солдатських матерів, який ставить усе більше запитань про долі військових, які "зникли", та про кількість "нещасних випадків".

Так, імовірно, Путін зміг би сьогодні гігантським зусиллям зайняти Україну, але він не зміг би її утримати. Чи диспропорція сил між СРСР та Афганістаном не була більшою, ніж між Росією та Україною? "Стінгери" у руках моджахедів змінили правила гри; ті самі шанси сьогодні мають протитанкові ракетні комплекси Spike та Javelin.

Путін – це бандит із підворіття. Він ітиме напролом доти, доки не зустріне рішучого опору. Західні інструктори, супутникова розвідка, тепловізори та протитанкова зброя можуть у багато разів зміцнити такий опір та підвищити російські втрати до суспільно неприйнятного рівня. У поєднанні з найважчими економічними санкціями, такими як:

– подальше зниження цін на нафту;
– відключення Росії від системи SWIFT;
– призупинення оплати за енергоносії;
– конфіскація російських активів на заході, –

– ми отримуємо рецепт швидкого та різкого розвалу економіки найбільшої автозаправки світу. Економіки, яка і так знаходиться у передкризовому стані.

Ми можемо спостерігати повільну агонію скаженого ведмедя, яка може тривати ще місяці або навіть роки, та приносити щоденно нові жертви.

Або ж завдати їй вирішального удару. Удару по диктаторському режиму, який підтримує собі подібних у всьому світі і є найбільшим спонсором тероризму у нашій частині світу. Режим, щодо раціоналізму та передбачуваності якого весь час виникають серйозні сумніви; режим, який створює постійну та зростаючу загрозу для своїх сусідів та для порядку і безпеки у світі. Режим, який найбільшого геостратегічного ворога вбачає в нас, – в ЄС, НАТО, "американських імперіалістах" та їх "польських агентах".

З польської точки зору, Україна – це наш стратегічний партнер та стратегічний інтерес. Це шанс на побудову міцних політичних та економічних стосунків, використання величезного капіталу доброзичливості, симпатії та вдячності, які сьогодні, після Помаранчевої революції та Майдану, українці дарують полякам.

Ми очікуємо на поєднання наших країн такими зв'язками, які з'єднують сьогодні Польщу та Німеччину – сьогодні ми є найбільшим економічними партнерами одне для одного – та створення великого ринку збуту наших товарів, можливостей для інвестицій та міцного стовпа нашої безпеки, завдяки якому ми припинимо бути прифронтовою державою.

Чим більшою буде наша присутність в Україні сьогодні та чим сильніше ми будемо підтримувати як фронт, так і реформи, тим більшими будуть наші впливи та можливості по відношенню як до українського уряду, так і до міжнародної спільноти. Чим більше Україна користуватиметься польською підтримкою, тим менш можливою стане дискусія про її долю, а разом з нею й долю усієї Східної Європи без нашої присутності.

Питання про відсутність Польщі за столом переговорів стане необґрунтованим. Наша участь у поточному конфлікті з Росією значно збільшує не тільки шанси України у цьому протистоянні, але й зміцнює наші позиції в Європі.

Відкрите вторгнення є для Росії примарою другого Афганістану; присутність західних військ в Україні для неї – це ризик конфронтації з НАТО, який залишається найсильнішим військовим союзом світу – навіть якщо у випадку гіпотетичного конфлікту деякі з найбільших держав Європи залишилися б осторонь.

Ризик відкритої військової конфронтації з НАТО та економічної конфронтації з ЄС та США – це війна, у якій Путін приречений на поразку. Адже як військовий, так і економічний потенціал Заходу у порівнянні з Росією оцінюється як 15:1.

Чи готовий Путін ризикнути і вдатися до такої конфронтації?

Якщо ми подамо йому сигнал про те, що ми не застосовуватимемо силу, то російський лідер навіть буде серйозно розглядати такий сценарій.

Якщо ж ми продемонструємо готовність до дій та непоступливість, і на кожен агресивний рух матимемо адекватну відповідь – ми нав'яжемо власні правила гри. Гри, у якій потенціал супротивника вичерпається значно швидше, ніж наш.

Заможний середній клас Москви та Петербургу має що втрачати. Ще більше – відомі олігархи. Вони не будуть бездіяльно дивитися, як втрачають здобутий впродовж останніх років добробут.

І навіть якщо всередині країни вони весь час підтримували би Путіна, це не матиме великого значення на тлі загрози Кремлівського перевороту та російського Майдану на Червоній площі. Адже у Росії є люди, які плекають неоімперіалістичні ідеї. Є також багато таких, для яких уряди Путіна – це час відносного добробуту. Добробуту та стабілізації, які закінчаться. І ми можемо допомогти їм зрозуміти усвідомити причинно-наслідковий зв'язок між зручним життям та авантюрною зарубіжною політикою уряду.

Російське суспільство обдурене пропагандою. Але ми також можемо вести інформаційну війну.

Радіо "Вільна Європа" відіграло неабияку роль за часів комунізму. У сьогоднішньому світі все відбувається швидше, а сучасні технології пропонують можливості, яких не було раніше. І знову ж таки, це ми – Польща, Європа, Захід – ми маємо технологічну перевагу. Єдине, що нам потрібно – це воля та мотивація. Політична воля, підтримка громадської думки.

Українці на Майдані довели, що мають таку волю до найвищих самопожертв.

Чи готові ми пожертвувати хоч на хвилину теплою водою в кранах?

Це фундаментальне питання до нас і до всіх країн Заходу. Сила Путіна – це наше ігнорування, комфорт, декаданс, відсутність волі та віри у власні сили.

Не менш важливе питання слід поставити українській владі – що вона зробила впродовж року, який скоро мине з часу перемоги Майдану?

Що вона зробила, щоб здобути підтримку Заходу?
Щоб продемонструвати послідовне бажання протистояти агресії та здобути довіру світу?
Що було зроблено для розірвання б всіх шкідливих для України і двозначних зв'язків з Росією?
Для проведення системних реформ і виконання умов Угоди про асоціацію з ЄС?
Як сприяють люстрації, як позбуваються чужої агентури у силових відомствах?
Щоб покінчити з корупцією у правосудді?
Де зусилля на відділення політики та державної служби від бізнесу і прагнення ефективно використовувати зарубіжну фінансову допомогу?

Чому досі не було притягнуто до відповідальності Януковича та не було розпочато процес повернення величезних коштів, виведених ними з бюджету держави?

Що було зроблено для забезпечення підтримки учасникам та жертвам збройного конфлікту на сході країни?

Чому не захистили Крим, Іловайськ, донецький аеропорт та Дебальцеве?

Чому не мобілізовано всіх сил і засобів країни та спрямувати їх на трансформацію та перемогу?

Українське суспільство на Майдані, активісти, зосереджені у робочих групах, що опрацьовують проекти реформ, солдати добровольчих батальйонів та волонтери, що їх забезпечують, складали свій громадянський іспит.

Як складає його українська влада?..

Бартош Крамек, голова Ради Фундації "Відкритий Діалог", Польща, спеціально для УП