Для чего нужно Государственное бюро расследований?

12 лютого 2015 року у Верховній Раді України зареєстровано проект закону "Про Державне бюро розслідувань", ДБР. Питання про те, навіщо нам ще один правоохоронний орган, не обумовлюється простою цікавістю – держава не в тому фінансовому стані, щоб дозволити собі надмірності.

Спробуємо пояснити необхідність цих витрат.

За збігом обставин, якраз 12 лютого 2015 року парламент прийняв закон, яким ліквідовано УБОЗи – управління органів внутрішніх справ по боротьбі з організованою злочинністю.

Ліквідовано їх, звісно, не тому що організована злочинність подолана або зникла сама по собі. Ні, вона модифікувалась, набула якісно інших властивостей і по суті із озброєних груп вимагачів перетворилась у корпорації зовні благообразних осіб. Насправді ж останні являють собою мафію – злочинну організацію, яка через втручання у державні справи впливає на прийняття вигідних для себе політичних й економічних рішень.

Суттєва особливість сучасної української мафії, порівняно з такими відомими у світі її різновидами, полягає у тому, що:

– її члени не протиставляють себе державі чи місцевому самоврядуванню – а, як правило, є частиною апарату держави і органів місцевого самоврядування;
– її основним джерелом збагачення є бюджетні кошти, а не наркотичні трафіки чи торгівля людьми;
– методами її діяльності переважно є службове шахрайство і зловживання, а не залякування і рекет.

Українські мафіозі більш-менш чемно домовились про зони впливу на території і сектори економіки, і ще донедавна прямо на очах у народу ділили квоти на призначення у владу своїх міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади і голів парламентських комітетів, членів Ради Нацбанку, ЦВК і Вищої ради юстиції, суддів, прокурорів і начальників міліції, глав адміністрацій, голів облрад і мерів міст, визначали свої фракції і групи у парламенті, своїх начальників на митниці, у податкової інспекції і в Службі безпеки, в усіх без винятку інших "хлібних" місцях...

Цим наші Орихуели та Ескабари відрізняються від своїх колумбійських колег, що масово знищують поліцейських і суддів, котрі їм заважають.

Участь у приватизації державних підприємств, посади розпорядників бюджетних коштів, можливість безкарно здійснювати контрабанду й інші господарські злочини під прикриттям членів мафії, "відряджених" у владу, зробили колишніх бойовиків у штанях "Адідас" та найнятих ними "бухгалтерів" багатіями. У сферу їхнього впливу потрапили не лише фінансові ринки, нерухомість, індустрія розваг тощо, а й професійний спорт і ЗМІ.

Чи змінилось щось у 2014–2015 роках? – Небагато.

Свідченням цього є існування окремих мафіозних структур у тих же формах, що і два роки тому – читайте, для прикладу, лист Інни Богословської.

Коли ж організована злочинність стає "білокомірцевою", то і викривати та розслідувати її діяльність мають висококваліфіковані фахівці, які працюють в державних органах, сторонній вплив на які – з боку мерів великих міст, глав обласних адміністрацій, міністрів, депутатів тощо – практично є неможливим.

Саме тому на зміну УБОЗам сьогодні мають прийти Національне антикорупційне бюро, НАБ, і ДБР – органи, цілком незалежні від МВС, СБУ та інших органів виконавчої влади, працівники яких здатні приймати сміливі рішення.

НАБ опікуватиметься виключно корупційними злочинами високопосадовців, а на ДБР буде покладено повноваження виявляти, розкривати і розслідувати факти тяжких злочинів з застосуванням насилля, створення та діяльності злочинних організацій загалом.

Треба також мати на увазі, що сучасна організована злочинність, бандитизм і тероризм – це явища одного кореня: їх об'єднує груповий і зухвалий характер діяльності, тяжкість злочинних наслідків, озброєність, законспірованість і скоординованість.

Дуже рідко зустрічаються терористи-одинаки, як-от норвезький Брейвік. Фактично тероризм є видом організованої злочинності. Лише спрямованість у нього часто не стільки економічна, скільки політико-ідеологічна. Але методологія розслідування цих груп злочинності схожа і потребує схожих знань і навичок, тісних зв'язків з колегами-правоохоронцями за кордоном.

Саме тому на ДБР покладається розкриття і розслідування злочинів терористичного характеру.

Відповідно, проектом закону про ДБР передбачені: жорсткі кваліфікаційні вимоги до кандидатів; прозорий конкурсний відбір на посади – просіювання через фільтр конкурсної комісії, що складатиметься із незалежних фахівців; щорічна перепідготовка чи підвищення кваліфікації працівників, у тому числі в кращих закордонних академіях; жорсткий контроль з боку підрозділу внутрішнього контролю і Громадської ради; первинна і потім щорічна перевірка працівників на детекторі брехні; постійне звітування про власну діяльність тощо.

Вміння розкривати злочини завдяки високій інтелектуальній здатності та вміння застосовувати сучасні досягнення криміналістичної науки має зробити слідчих ДБР стійкими до можливого використання незаконних методів розслідування, таких як тортури. Природно, що слідчі ДБР будуть несхвально ставитися до фактів застосування катування, інших жорстоких і нелюдських видів поводження і покарання під час розслідування злочинів.

Тому саме слідчим ДБР – незалежного державного органу – доцільно доручити виконання функції розслідування випадків катування підслідних слідчими органів внутрішніх справ, Служби безпеки, НАБ, а також прокурорами – тобто крайніх проявів посягання на справедливість правосуддя.

Якщо ми не матимемо спеціалізований орган для розслідування таких випадків, то матимемо ще не одну українську "Врадіївку".

За допомогою ДБР слід вирішити також проблему підслідності корупційних злочинів, які, не виключено, можуть бути вчинені слідчими НАБ і прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП).

Як показав досвід попередніх 20 років боротьби з корупцією, надто спокусливим для слідчих і прокурорів є їхнє спілкування з "грошовими мішками". Тому ми не маємо права повністю довіритись лише якомусь одному з правоохоронних органів – повинен існувати "ланцюг контролю": корупційні злочини слідчих НАБ будуть розслідувати слідчі ДБР, а щоб не було взаємної ворожнечі і помсти між ними, справи про корупційні злочини останніх будуть розслідувати слідчі Служби безпеки; у свою чергу корупційними злочинами останніх опікуватимуться слідчі поліції.

Нарешті, саме ДБР має розслідувати військові злочини.

До сьогодні ними опікуються слідчі військової прокуратури. Проте, згідно із законом функція досудового розслідування має бути передана прокуратурою до ДБР. Логічно, що разом з функцією до ДБР може перейти частина слідчих військової прокуратури, які навчені розслідувати специфічні військові злочини, добре знають військові статути та інше військове законодавство, знайомі зі стратегією і тактикою військових дій, видами озброєння і техніки тощо – а тому мають свою професійну цінність, яка не повинна бути втрачена.

З метою забезпечити справжню незалежність ДБР, законопроект передбачає, зокрема:

– конкурсний порядок добору, призначення та звільнення директора ДБР та його заступників і вичерпний перелік підстав для припинення їхніх повноважень;
– порядок здійснення повноважень ДБР та його працівниками та їхню самостійність при прийнятті рішень;
– гідну оплату праці працівників ДБР і забезпечення їхньої особистої безпеки.

Слід особливо підкреслити: у демократичній державі необхідно поступово переходити від жорстко адміністративних систем керівництва, крайніми проявами яких є радянські "я начальник, ти дурак" – до уможливлення колективного вирішенням певних питань, як-от заохочення підлеглих, призначення на певні посади і звільнення з них, прийняття рішень про розподіл бюджетних коштів і затвердження відповідних звітів.

Так само дисциплінарні процедури мають стати прозорими для громадськості, а для розгляду питань застосування дисциплінарних стягнень до працівників ДБР утворено Дисциплінарну комісію за участі осіб, визначених Радою громадського контролю при ДБР.

Директора ДБР, його першого заступника і заступника за проектом призначає на посаду кабмін за поданням прем'єра відповідно до подання Конкурсної комісії. При цьому Конкурсна комісія з добору директора ДБР та його заступників за проектом складається, з моральних авторитетів суспільства і повинна здійснити остаточний вибір – справа уряду лише формально закріпити його.

Після призначення на посаду Директор ДБР зобов'язаний підготувати стратегічну програму діяльності ДБР на чотири роки.

Звісно, це не означає план із піймання злочинців. Програма повинна містити: завдання, обсяг і послідовність їх реалізації; пріоритети роботи; заходи співпраці з громадськістю; критерії виконання/невиконання завдань і пріоритетів. Щорічно Директор ДБР готує звіт про діяльність ДБР, який включатиме статистичні дані про результати діяльності; штат ДБР, кваліфікацію і досвід його працівників; кількість повідомлень про вчинення ними правопорушень; бюджет ДБР і його виконання тощо.

Систему ДБР складатимуть: центральний апарат; територіальні органи з центрами у містах Львів, Хмельницький, Миколаїв, Мелітополь, Полтава, Краматорськ і Київ, спеціальні підрозділи – зокрема, підрозділ фізичного захисту, навчальні та науково-дослідні заклади.

При розподілі юрисдикції за територіальним принципом взято до уваги такі критерії: приблизно однакова кількість населення, а також районів та/або міст і селищ; наявність зручного автомобільного і залізничного сполучення і відносна незначна відстань між обласними центрами цих регіонів. Слід виключити будь-яку залежність директорів територіальних органів ДБР від керівників обласного рівня.

Чим більше повноважень надається тому чи іншому правоохоронному органу, тим більш надійною має бути система контролю за його діяльністю з боку держави і суспільства. Стосовно діяльності ДБР вона включатиме, зокрема:

– діяльність підрозділів внутрішнього контролю і нагляд прокуратури;
– дисциплінарну комісію ДБР і Раду громадського контролю при ДБР;
– щорічний письмовий звіт про діяльність ДБР, який подається президенту, Верховній Раді та уряду, а також оприлюднюється в ЗМІ;
– можливість кожного вільно одержати інформацію про діяльність ДБР.

Очікується, що до складу ДБР увійдуть переважно представники нової генерації. Під час початкового формування підрозділів ДБР встановлюються і повинні бути дотримані квоти, згідно з якими формування слідчих підрозділів забезпечується за рахунок: осіб, які раніше обіймали посади слідчих прокуратури та інших державних органів – не більше ніж на 49%; інших осіб, які мають відповідний стаж роботи в галузі права – не менше ніж на 51%.

І наостанок.

Чи можемо ми обійтись без створення ДБР? Можемо.

Тільки тоді треба повернути залежні від влади на обласному і центральному рівнях УБОЗи, знову наділити один і той самий орган – прокуратуру – функціями розслідування злочинів і нагляду за самим собою, відмовитись від незалежного розслідування фактів катування підслідних, погодитись із тим, що для розслідування замовних вбивств і п'яних бійок повинні залучатися фахівці однакового рівня, сліпо довіритись у сфері боротьби з корупцією лише одному органу.

Навряд чи суспільство з цим погодиться.

Микола Хавронюк, експерт Реанімаційного Пакету Реформ, доктор юридичних наук, Центр політико-правових реформ, спеціально для УП