Министерство диалога?

Останнім часом точиться активна дискусія навколо Міністерства інформаційної політики. Виразною особливістю цієї дискусії є її надмірна емоційність.

Цей факт та інші організаційні обставини не дають можливість об'єктивно та всебічно проаналізувати розгорнену ініціативу по створенню нової міністерської структури. Причому, кожен з учасників дискусії може назвати і аргументи "за" і аргументи "проти".

Найцікавішим і парадоксальним є те, що такі аргументи будуть обґрунтованими.

Та цього парадоксу вдається уникнути, якщо ситуацію розглянути не з минулого досвіду – а з майбутніх очікувань.

Як уявити собі майбутнє? Це – великий суспільний простір інститутів громадянського суспільства, який створено в країні. До нього входять правозахисні, екологічні інші моніторингові організації, у тому числі й ЗМІ, що мають вагомий соціальний капітал і потужну переговорну силу.

Виникають природні питання:

До кого мають апелювати такі інститути?

Хто має бути інструментом сприяння втіленню їх ініціатив?

Через кого інститути громадянського суспільства реалізовуватимуть законодавчі ініціативи, окрім депутатів, над якими тяжіє партійна доцільність?

За визначенням Світового банку, громадянське суспільство, ГС – це інститути, а ніякі не люди, через які здійснюється діалог між домогосподарством, з одного боку, і владою, бізнесом, суспільством, з другого. Відтак, основним завданням ГС є догляд за діалогом в країні, який здійснюється між домогосподарством та владою, бізнесом і суспільством.

Зазвичай, це питання того, як уявлення людей про справедливість втілити у законності, та як досягти здійснення законності.

Якщо головним завданням міністерства буде визначено сприяння розвитку такого діалогу, розширенню його бази, на пріоритетах достовірності та довіри, то оцінка такого міністерства "з майбутнього" може бути лише позитивною.

Якщо ж оцінювати це міністерство "з минулого", тобто існуючого досвіду, то це міністерство набагато краще ніж інші, бо ще не має своєї "історії". Хоча ця обставина не заважає йому вже збирати "реп'яхи" попередників.

От і потрібно цю нову історію нового міністерства писати разом. І не боятися цього. Більшість оголошених у дискусіях страхів походять від дезорієнтації суспільства, повної відсутності уявлення того, чого ж ми прагнемо.

Автор головну функцію нового міністерства уявляє собі, як сприяння зміцненню довіри у діалозі суспільства, бізнесу і влади.

Кожна влада намагалася впливати на інформаційну політику – чи то темниками, чи то вказівками, чи то побажаннями. Зараз ми маємо можливість вивести таку комутацію в публічну площину.

Не потрібно боятися можливих зловживань і надмірного адміністрування – усе залежить від нас, і такі спроби ми маємо досвід долати. Не забороняємо ж ми виробництво машин на підставі того, що під їх колесами можуть покалічитись люди. Ця загроза вирішується впровадженням ПДР.

Ми повинні чітко сформулювати свої очікування від Міністерства інформаційної політики і вимагати їх втілення. І вимоги ці, бажано, формувати "з майбутнього".

Зараз в країні виникає потужний простір суспільних ініціатив та солідарних дій. Розвиток цього простору має стати пріоритетом міністерства. Цей простір повинен отримати сприяння своєму розвою, а міністерство має неформальні очікування його ініціатив і дій доводити до законів і норм. Але, радше, забезпечувати такий "ліфт".

В кінці 50-х років минулого століття в США вибухнув медіаскандал навколо телевікторини "21". В ній два учасники змагалися в ерудиції. Сам скандал був пов'язаний з тим, що відповіді на питання були заздалегідь відомі претендентам на грошовий приз. Нічого не нагадує?..

Реакцією на скандал була заборона Конгресу на проведення сфабрикованих телевікторин.

Я більш ніж впевнений, що у нас в Україні є достатньо компетентних фахівців, які можуть чітко сформулювати ознаки "фабрикації". Але, яка у цих експертів переговорна сила, щоб довести свої висновки до закону і норми? А закон і норма потрібні, щоб ні в кого не виникли лукаві звинувачення в упередженості, вибірковості та цензурі.

З позицій "майбутнього", з точки зору переходу від відомчого до функціонального управління країною, Міністерство інформаційної політики має надзвичайно продуктивну перспективу.

Головне, щоб не вийшло "як завжди". Але це вже залежить від нас самих.

Слід усвідомлювати, що усі підозри щодо міністерства в сенсі цензури, регуляторної політики тощо можуть реалізуватися і без наявності міністерства, якщо громадянське суспільство залишатиметься кволим. Тому, головне навколо чого мають бути зосереджені зусилля, – це зміцнення інститутів ГС, їх соціального капіталу та переговорної сили. Це і має бути предметом догляду міністерства.

Окремо слід сказати про свободу слова.

Свобода слова – це "вершки", які забезпечують постійний пошук і поступ цивілізації. Але вони нерозривно пов'язані з "корінцями", якими є потужні соціальні процеси, спонтанні порядки, що виникають на основі довіри.

Якщо ми усвідомимо цей нерозривний зв'язок, то зможемо вірно формувати оцінки складним фактам суспільного життя. До прикладу, можна розглянути трагічні події, що виникли з приводу карикатур в газеті "Шарлі Ебдо".

Коли ви бачите людину на милицях, ви ж не глузуєте над нею. Віра – це ті ж "милиці" для людини, тільки духовні. Вона допомагає "обіпертися" людині в цьому світі. Зрозуміло, що, якщо кульгавий каліка почне кидатися своїми милицями в перехожих, то це треба припинити й засудити. Але тільки щодо до конкретного факту, а не до всіх кульгавих калік. Рівно так само це стосується й віри.

Тому, якщо в оцінках даного факту попереду питання про свободу слова ми поставимо питання про зміцнення довіри в суспільстві, то стане очевидною відповідь "Ні". І це "Ні" стосуватиметься як появи карикатур, так і жорстокої реакції на них.

Але, головний висновок має бути таким: конфлікти неминуче виникають там, де концепти свободи слова і довіри розглядаються виокремлено, штучно розщепленими.

Цей фундаментальний момент повинен лягти в основу роботи нового міністерства.

Апологетам нестримного поширення свободи слова слід розуміти, якщо така гіпертрофована експансія призведе до дезорієнтації суспільства, то зникне довіра.

Разом з нею зникнуть концепти усіх свобод: економічних, політичних, приватних. В тому числі зникне і концепт свободи слова.

Натомість впровадиться сваволя грубої сили. Це подібне до того, якби під риторику про "свободу підприємницької ініціативи" на ринок вийшли неякісні й шкідливі товари, фінансові піраміди тощо. Такий ринок вмить би розпався або обвалився в кризу.

Можна пропонувати багато запобіжників від такого розвитку подій – "сторожів". Але усі вони будуть локальними, стосуватимуться окремого товару, послуги, фінансиста, окремого журналіста чи видання.

Та слід розуміти, що є універсальний механізм – це моральний закон. Якщо ми всі будемо дотримуватися його настанов, то не потрібно буде шукати "сторожа до сторожа". Бо мудрі люди кажуть: "Кінець Світу настане тоді, коли сторожу знадобиться сторож".

На цих засадах має бути сформована діяльність міністерства.

Політику можна визначити, як стан власності в країні, процедуру її капіталізації, та стан діалогу між суспільством, владою, бізнесом. Якщо ми прагнемо змінити політику в країні, то зрозуміло, від кого вимагати змін у інституційно-нормативній базі.

Але відкритим залишається питання: хто ж буде опікуватися діалогом?

Саме Міністерство інформаційної політики і повинно взяти цю функцію на себе.

Його найважливішим завданням має стати розширення бази діалогу і збереження та зміцнення в ньому довіри. Це означає, що головним у роботі міністерства має бути збереження інформаційного простору як суспільного блага.

Інформаційна політика це не лише діяльність ЗМІ. Їх діяльність – це окрема розмова з глибокою наукою, важкими історичними екскурсами і колоритною екзотикою. Інформаційна політика – це і розмова на базарі, в окопах, на жаль, в офісі, в аудиторії, в цеху і в полі, біля туристичного багаття, на подвір'ї біля церкви і її відображення в законах і нормах.

В такому підході ми отримаємо шанс здобути для країни нове майбутнє, відмінне від "перспектив", які здавалися неминучими ще рік тому.

Найпродуктивніше, що ми можемо зробити зараз – це сформулювати побажання щодо функцій міністерства. Нині – час компетентної полеміки. А час критики прийде з першими справами нового міністерства, коли кожен в його діях побачить втілення своїх очікувань або не побачить їх.

P.S. Автор навмисне не торкався питань війни, що відбувається на сході країни, інформаційної в тому числі. Логіка війни – це нігілізм. Їй ми повинні протиставити логіку нашої перемоги та поступу.

Ворог хоче розсварити нас, дезорієнтуючи суспільство і невротизуючи людей. Протиставити йому ми маємо єдність, зосереджений спокій і піклування, які наповнять діалог в суспільстві добрими словами і добрими справами.

Валентин Ткач, Чернівці, спеціально для УП