О Киплинге, политиков-страусов и смерть в Париже
Більше століття тому Редьярд Кіплінг написав свою класичну фразу: "Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох, допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог".
Що в цій фразі більше – конфлікту чи простої констатації факту – кожен може дати власну відповідь.
Час від часу ми стаємо свідками продовження середньовічних традицій "релігійних війн". Чергове підтвердження цьому – нещодавні трагічні події у редакції журналу Charlie Hebdo.
Французи, а ще перед цим – данські журналісти, надрукували карикатури на пророка Мухаммеда. Радикальні ісламісти вирішили, що їхні релігійні почуття образили і помстилися у кривавий спосіб.
При цьому кожен обстоює за собою правду та істину в останній інстанції. Одні посилаються на свободу слова, інші – на захист віри і проти святотатства.
І тут знову варто перечитати вислів Кіплінга. Те, що для європейця – прийнятно, для пересічного мешканця Ірану чи Саудівської Аравії – шок, що переходить в ненависть.
Ситуація ускладнюється через те, що "пересічний мешканець Ірану", чи іншої мусульманської країни, уже давно живе у передмістях Парижа-Лондона-Дюссельдорфа.
Щоб краще зрозуміти трагедію з журналістами Charlie Hebdo, варто подумати, чому таке могло статись саме у Франції.
Справа в тому, що у Франції вже більше століття діє принцип "лаїцизму" – від грецького "мирянин". Відповідно до нього держава і церква оголошуються відділеними повністю і абсолютно.
У 2003-2004 група європейських політиків і науковців підготували проект Європейської Конституції, яка стала б базовим документом для ЄС. Одними з найбільших суперечностей у ній були питання релігії.
Французи на чолі з головою робочої групи соціалістом Валері Жискар д’Естеном наполягли на тому, щоб у документі були відсутні будь-які натяки на християнську ідентичність європейських народів.
Тоді як держави-католики – Польща, Португалія та Італія категорично не погоджувалися з таким підходом. Зрештою, Конституція успішно пішла в небуття.
Політика "лаїцизму" у Франції подекуди доходила до абсурду, часом вона нагадувала боротьбу із християнськими традиціями та власною релігійною спадщиною.
У той же час духовні лакуни успішно заповнювалися іншими релігійними практиками. Адже погодьтесь, релігія – занадто святе місце, щоб бути порожнім…
Лише наприкінці ХХ століття європейці і зокрема французи зрозуміли, що беззуба політика "лаїцизму" – це всього лише ширма, за якою ховаються політики, які не хочуть бачити реальних речей.
З цього часу почалася боротьба з хіджабами та іншими релігійними символами, включно з християнськими.
Але тоді як більшість християн, виховані в ліберальному середовищі, до явища заборон у сфері релігії поставилися, скажімо так, з розумінням, ті ж мусульмани почали бити європейців їхніми ж методами – наголошуючи на правах людини.
У Франції три роки тому Верховний Суд змушений був визнати "релігійною дискримінацією" звільнення мусульманки з приватного дитячого садка через те, що вона відмовилась зняти хіджаб. Навіть президент Олланд визнав, що "це вже занадто" і публічно висловився за розширення сфери заборони хіджабу на приватний сектор.
Згадана боротьба поширилась навіть на архітектуру. На референдумі в 2009 році 57,5% швейцарців висловилися за заборону будівництва в країні мінаретів при мечетях, оскільки це "спотворює традиційну архітектуру країни".
Ще у 2009 я написав статтю про кризу релігійного "мультикультуралізму" у Франції. Мусульмани апріорі не можуть органічно інтегруватись у західне суспільство – насамперед з огляду на власну релігійну ідентичність, від якої вони не збираються відмовлятися. Приказка про свій устав і чужий монастир – не для цього випадку.
Смерті у редакції французького журналу, швидше за все, стануть приводом до збільшення антиісламських настроїв у Франції і в Європі загалом.
Зрештою, вже зафіксовані випадки обстрілів французьких мечетей. Що, в принципі, абсолютно неправильно. Бо найлегше роками ховати голову в пісок від очевидних проблем, а потім звалювати вину на будь-кого – але не на власні прорахунки.
Крім карикатур на пророка Мухаммеда, журналісти Charlie Hebdo публікували карикатури і на представників інших релігій.
Скажімо, в одному з номерів журналісти в доволі "дохідливій" формі описали "правдиву історію немовляти Ісуса", переказувати яку мені як християнину також образливо.
Однак християни не пішли через це бити художників і журналістів. А ісламісти-фанатики пішли.
Питання: якщо свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої, де закінчується свобода слова? Невже ніде?
Один із способів уникнути таких трагедій у майбутньому – не тільки ще раз перечитати фразу Кіплінга, а й зрозуміти, що Схід і Захід не зійдуться воєдино лише ментально.
У, скажімо так, географічному вимірі вони вже давно зійшлись. За деякими оцінками, в ЄС проживають більше 20 мільйонів мусульман, їхня кількість невідворотно збільшується щороку.
Активно діє низка мусульманських організацій: "Союз ісламських організацій Європи" в Німеччині, "Федерація ісламських організацій" у Франції, Ісламська рада Європи у Великобританії.
Але найактивнішими є транснаціональні об’єднання – як правило, фундаменталістського та радикального спрямування, які культивують серед європейських мусульман відчуття ісламської солідарності, спільності інтересів і культури, закликаючи до загальномусульманської єдності у боротьбі проти ворогів ісламу.
І вони будуть боротися за свою ідентичність до останнього. На європейській землі.
Позиція страуса з головою в піску зіграла з європейськими урядами злий жарт. Питання успішної інтеграції мусульманських громад у русло європейської політичної культури і толерантності залишається все ще актуальним, але вікно можливостей звужується щороку.
Богдан Сологуб, для УП