Опыт борьбы с коррупцией. Сингапур

Невелика влада, надана людям, які не можуть гідно прожити на свою зарплату, створює стимули для її невірного використання. Лі Куан Ю

Ми часто намагаємося вигадати унікальні реформи. Нарікаємо на недосконалість законодавства, відсутність фахівців чи системність проблеми, що унеможливлює її вирішення.

Україна сьогодні не є передовою державою, а її проблеми далеко не є унікальним. Ми не є першопроходцями, яким потрібно вигадувати оригінальні рішення. Історія інших країн, буквально, на тарілочці дарує нам успішні практики тих, хто пройшов цей шлях багато років тому. Успішних досвідів багато: скандинави, Грузія, Сінгапур. 

Хочеться зупинитись саме на сінгапурській історії і їхній практиці протистояння корупції. Наведений нижче текст базується на короткому конспекті з мемуарів прем'єр-міністра Сінгапуру з коментарями та висновками.

Виклик епідемії

На революційній хвилі в Азії до влади приходять націоналістичні азіатські лідери, які не спроможні жити озвученими ідеалами. Учорашні борці за свободу народу стали грабіжниками держави.

У 1955 році партія Народної Дії – ПНД – отримала три місця з 32-х у Законодавчих зборах. В 1959-му, напередодні наступних виборів, партія вирішила обрати курс на боротьбу з корупцією.

Як зазначає у своїх мемуарах генсек партії Лі Куан Ю: "Ми побоювалися за результат виборів, тому що відчували себе непідготовленими й недостатньо організованими, щоб боротися з комуністами, які, у разі нашої перемоги на виборах, стали б боротися з нами. Але залишити цю групу негідників при владі на наступний п'ятирічний термін означало б заразити корупцією й тих державних службовців, які, у цілому, були чесними людьми. Якби це сталося, ми б уже не змогли управляти державою. Ми вирішили боротися за перемогу".

На виборах у 1959 році ПНД виборола 84% місць у Законодавчих зборах.

Основною задачею, що була досягнута з перших днів перебування ПНД при владі стало те, що кожен долар, який надходив до бюджету, був належним чином врахований і доходив до своїх одержувачів до єдиного цента, не прилипаючи по шляху до чиїхось рук.

Із самого початку було приділено особливу увагу тим видам діяльності, де владні повноваження могли бути використані для отримання особистої вигоди, і посилено контроль за тим, щоб цього не відбувалося.

Практичні кроки

Головним органом, який займався боротьбою з корупцією, було Бюро з розслідування корупції, БРК – Corrupt Practices Investigation Bureau.

Увага БРК була зосереджена на серйозних корупціонерах у вищих ешелонах влади.

Дрібні прояви корупції, на думку Лі Куан Ю, зникли б одразу після спрощення процедур прийняття рішень і ліквідації законодавчих колізій, що унеможливило б двоякості трактування тих чи інших норм. Яскравими прикладами таких кроків стали відміни ліцензування не пріоритетних сфер.

Впродовж року був змінений застарілий, 20-річний "Закон про боротьбу з корупцією" – розширили визначення хабара так, що воно стало включати будь-які блага, що мали якусь вартість.

Поправки до законів дали широкі повноваження слідчим, включаючи пошук, арешт та дослідження банківських рахунків і банківських документів підозрюваних та їхніх дружин, дітей і агентів. Відпала необхідність доводити, що хабарник дійсно мав можливість надати необхідну послугу. Податкові інспектори зобов'язані були надавати будь-яку інформацію, що стосувалася підслідного.

Основна зміна в законі давала можливість судам трактувати той факт, що підозрюваний жив не у відповідності своїм офіційним доходам, чи володів благами, яких він не міг придбати за свій дохід – як підтвердження того, що підозрюваний отримував хабарі.

До речі, саме даний принцип ліг в основу статті 20 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, прийнятої резолюцією 58/4 Генеральної Асамблеї у 2003 році.

Наступним кроком стало підвищення максимальних штрафів за корупцію в 10 разів.

Дача завідомо неправдивих свідчень по справах у корупції стала злочином, що карався тюремним ув'язненням і високим штрафом. Суди були уповноважені проводити конфіскацію отриманих у результаті корупції доходів.

Зловживати стало не вигідно, дорого й страшно.

Яскравим аргументом серйозності намірів боротися з корупцією стало притягнення до відповідальності кількох міністрів.

Окрім кримінальної відповідальності для корупціонерів, важливу роль відігравало психологічне несприйняття корупції народом. Було важливо викорінити ставлення до хабарництва, як чогось звичайного. Уряду ПНД вдалось досягнути того, що суспільство сприймало корупцію в уряді як загрозу для народу.

Лі Куан Ю говорив, що розпочати із проповідування високих моральних принципів, твердих переконань і найкращих намірів викоренити корупцію – легко. А от жити згідно із цими добрими намірами – важко. Для цього потрібні сильні лідери й рішучість боротися з усіма порушниками, без усяких виключень.

Службовці органів, що борються з корупцією, повинні мати повну підтримку політичного керівництва, щоб діяти без страху й відповідно до закону. Жоден прокурор не наважиться відкрити справу на того, за кого вже через годину він може отримати догану від вищого керівництва.

Без забезпечення цього жодні люстраційні процеси в Україні є неможливими.

Результат

Інститут розвитку управління, The Institute of Management Development у своєму щорічному огляді конкурентоспроможності країн світу за 1997 рік, "World Competitiveness Yearbook 1997", ранжував усі країни світу за рівнем корупції в них, використовуючи десятибальну шкалу.

Країна, у якій корупція повністю була відсутня, отримувала 10 балів. Сінгапур виявився найменш корумпованою країною Азії й отримав 9.18 балів.

За даними "Транспаренсі інтернешенел", Сінгапур і понині займає лідируючі позиції серед найменш корумпованих держав світу.

Тезові аксіоми

1. Необхідною попередньою умовою для існування чесного уряду є те, що кандидатам на урядові пости не потрібні великі гроші, щоб домогтися обрання, інакше вони приводять у дію порочне коло корупції.

Висока вартість виборів була і є прокляттям багатьох країн. Витративши значні кошти на виборчу кампанію, переможці повинні не тільки повернути витрачені гроші, але й накопичити кошти для наступних виборів. Ця система відтворює себе знову й знову.

2. Для отримання підтримки виборців, партіям не обов'язково викидати шалені суми коштів на виборчі кампанії. Значно дешевшим способом отримати підтримку є створення робочих місць, забезпечення шкіл, створення сучасних лікарень та громадських центрів.

3. Не варто переоцінювати значення ЗМІ в боротьбі з корупцією. У той час, коли ЗМІ мають власника, вони можуть бути елементами потенційних корупційних систем, що вибудовуються їхніми власниками. Не достатньо писати про корупцію – потрібна політична воля на її знищення.

4. Прагнення отримати схвальні оцінки від народу штовхає уряд до популістичних кроків. Зменшення заробітних плат вищим чиновника завжди отримує схвальні відгуки суспільства – але на фоні псевдожертовності залишається не поміченим левова частка витрат на обслуговування та пільги таких "співчуваючих народу" лідерів країни.

5. Уряд може залишатися чистим і чесним тільки в тому випадку, якщо чесні й здібні люди будуть проявляти бажання боротися на виборах і обіймати офіційні посади.

Для цього необхідно платити їм заробітну плату, яку можна порівняти з тією, яку людина, що володіє їх здібностями й чесністю, міг би заробити, займаючи посаду керуючого великою корпорацією, або займаючись приватною практикою. Дискусія навколо заяви Мустафи Найєма про зарплату народного депутата продемонструвала неготовність українського суспільства до такого підходу.

6. Приведення до відповідності заробітних плат членів уряду та парламенту має стати гідною винагородою за сприяння виходу країни із кризи. Після отримання незалежності зарплата міністрів Сінгапуру була заморожена. І лише після подолання безробіття збільшена на 45%. А отже, заяви Мустафи є передчасними.

Успішна модель повинна передбачати створення прямої залежності рівня зарплат держсектора від рівня податків сплачених від доходу отриманого приватним сектором.

7. Чесність і порядність повинні стати невід'ємними рисами першого покоління реанімаційної влади.

Піддаючи своє життя небезпеці, домагаючись влади не для того щоб розбагатіти, а для того щоб змінити суспільство – людина спроможна на безкорисливу віддачу. Але створити подібних людей не можна, бо не можна відтворити ті умови, у яких люди стають такими.

8. Створена антикорупційна система повинна проектуватися в тому числі й на її авторів. Можливість притягнення до відповідальності тих, чиє дітище спрацювало проти його автора, є найкращим гарантом ефективності.

Перед законом усі єдині!

Дмитро Ткачук, спеціально для УП