Правомерна ли мобилизация?

За підсумками нещодавнього засідання РНБО українців чекає ще три хвилі мобілізації, починаючи з січня 2015 року.

В суспільстві розпочалась дискусія, а інтернетом прокотилась хвиля публікацій з приводу того, що мобілізація в умовах АТО є неправомірною. Адже формально не оголошено воєнний чи надзвичайний стан, юридично не визнано факт війни.

Питання набуває особливої актуальності з огляду на те, що вже є судові рішення про притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від призову за мобілізацією.

Дійсно, Конституція встановлює обов’язок захищати Вітчизну. Відповідно до законодавства цей обов’язок розпочинається з моменту оголошення мобілізації.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. То ж, звернемося до законів, які регулюють питання проведення мобілізації.

Перший – "Про оборону України". У статті 4 йдеться про таке: "у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну, Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії".

А воєнний час за цим законом настає не тільки після оголошення стану війни, а взагалі з моменту фактичного початку воєнних дій.

Це означає, що президент має право оголосити мобілізацію по факту початку воєнних дій або загрози нападу.

Крім того, зі статті 11 закону випливає, що призов за мобілізацією можливий як під час воєнного стану так і без нього.

Другий закон – "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". В ньому зазначено таке: "мобілізація – це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу".

Виходить, що формально в тексті закону мобілізація не пов’язується безпосередньо з оголошенням воєнного або надзвичайного стану.

Ба більше, в тексті закону терміни "мобілізація" і "воєнний стан" вживають в альтернативній конструкції. Тобто – "мобілізація чи введення воєнного стану", що тлумачиться як альтернатива, а не взаємопов’язані дії.

Тож, хоч здоровий глузд підказує, що спочатку мусить бути оголошений воєнний чи надзвичайний стан, а потім проводиться мобілізація, прямої вказівки на це в законах немає.

Таким чином, законодавство передбачає наступні умови оголошення мобілізації – збройна агресія проти України, загроза нападу на країну.

Якщо звернемося до текстів двох існуючих указів президента про часткову мобілізацію, то побачимо наступне – в травневому указі, справді, немає належного обґрунтування для мобілізації, але в липневому, на рівні з загрозою тероризму, з’являються передбачені законодавством підстави мобілізації, а саме, загроза нападу, небезпека для державної незалежності України та мета забезпечення оборони держави.

Таким чином, друга хвиля мобілізації відбулась з дотриманням формальних вимог законодавства.

Очевидно, що третя хвиля буде аргументована тими самим підставами, що й друга, бо обставини не змінились, а отже, буде відповідати вимогам законодавства.

Збиває всіх з пантелику лише офіційна назва "АТО". І якщо юридично указ про мобілізацію можна підігнати під законодавство, то надихнути вояків на захист вітчизни такою назвою неможливо.

Адже досвід багатьох війн показав, що активність бойових дій військового, багато у чому, залежить від ставлення до війни та її цілей.

Образ війни у свідомості військового обумовлений успішністю бойових дій та підтримкою населення своєї держави. Саме від того, який образ реального конфлікту створюється в суспільній свідомості залежить мотивація військових до активних бойових дій.

Тому питання – "АТО чи війна", має першочергове значення навіть не для виправдання мобілізації, а для перемоги.

Ганна Маляр, для УП