Перспективы России, или Когда "серые" станут "коричневыми"

Хоче хтось цього чи ні, – але те, як буде розвиватися ситуація в Україні, неминуче вплине на те, що відбуватиметься з Росією, і навпаки.

Активізація та підтримка масового психозу в Росії по відношенню до України, впродовж останнього року, разом із тотальною мілітаризацією масової свідомості та підвищенням рівня ненависті в суспільстві неминуче призведуть Росію – а по суті вже привели – до цементування військової диктатури.

Після розвалу Радянського Союзу, Росія пройшла шлях від несміливих спроб втілити адаптовану форму демократії до повернення до традиційного авторитарного укладу.

Нічого дивного – це є типовим випадком для держав, що живуть на ренту від експлуатації природних ресурсів. Такі країни абсолютно не зацікавлені в розвитку інших форм соціального та політичного устрою, адже це неминуче призведе до проблем для правлячого режиму. Путін намагається експлуатувати дискурс "особливого" шляху Росії, змішавши в одну купу сталінізм із консервативним православ'ям, риторику "великої держави" із прогресуючою архаїзацією суспільства.

Це можна було б назвати цікавим експериментом у дусі постмодерну – якби його результати не були настільки сумні та руйнівні.

Однією з поширених характеристик Путіна, як типового представника КДБ, була "сіра" особистість. "Сірі особистості" – найбільш небезпечні. Їхня небезпека полягає в прагненні всіх зробити такими самими. Але оскільки особистість сірою бути не може за визначенням, то в системі, яку побудовано "сірими", місця особистостям теж бути не може.

Тому так припала до душі кремлівським діячам ідея "мовчазної більшості", яка стала домінувати в останні роки в Росії. І це абсолютно закономірний процес, оскільки "мовчазна більшість" – це підґрунтя будь-якого авторитаризму. Тому нічого іншого, крім повернення до міфів і технологій радянської епохи, у путінського режиму й не могло бути.

З урахуванням можливостей сучасних технологій впливу на масову свідомість, яким би позаздрив навіть Геббельс, можливості путінського режиму стали безмежні. Необхідно лише постійно зменшувати раціональність і критичність населення, і контролювати допуск еліт до "годівниці". Щоправда, колишній ГУЛАГ замінили на "гуманну" імміграцію – внутрішню або зовнішню.

Тоталітарні тенденції разом зі зростаючою мілітаризацією суспільства нічого іншого, крім фашизму, народити не можуть. Відповідно, для маскування новонароджуваного "фашизоїдного" режиму, кісельовська пропаганда почала кричати про фашистів навколо.

Значну частину історії Росії – чи то у вигляді імперії, чи то у вигляді СРСР, – нею правив особливий прошарок "сірих". Опричнина, охранка, НКВС, КДБ – це лише формалізація цього прошарку відповідно до соціально-історичного контексту. Але суть залишалася все та ж: придушення й нещадна експлуатація країни, спираючись на пряме насильство.

Уся соціальна система Росії, а потім і Радянського Союзу будувалася на компенсаторних механізмах – "принижених і ображених".

І якщо перше використовувалося перш за все як механізм влади, то друге – ще і як інструмент маніпуляції. Адже "ображеність" дозволяє включити ще й моральний імператив, який створює ілюзію нічим не підтвердженого почуття переваги над іншими, або "особливого шляху".

Якщо розглядати Росію в контексті ідеології "зони", або як назвав її Андрій Мовчан, "Зони в кільці Вільних Поселень", – то багато речей, що здавалися абсурдними, дійсно стають на своє місце.

По-іншому російське суспільство можна інтерпретувати в термінах психології примітивної групи. Такі групи існують у тотальній недовірі один до одного, "війні всіх проти всіх".

Примітивна група не займається складними творчими процесами, її результат не залежить від ефективних дій членів групи. Тому свобода й розвиток суспільства не тільки не потрібні, але і є головною небезпекою. Відповідно, цінуються два основних параметри – сила й лояльність, що і є фундаментом тотально ієрархічного суспільства. Добре поставлена машина із промивання мозків і "вичавлювання" будь-яких альтернатив завершують цементування такої системи.

По суті, архаїзація російського суспільства виявилася такою швидкою й успішною завдяки реанімації основних архетипів "радянської" людини.

Виявилося, що за минулі два десятиліття радянська ментальність не тільки нікуди не поділася, а й ще зміцнилася на ґрунті ностальгії й руйнування звичних моральних норм. Більше того, ті обмежувачі й рамки, які існували в Радянському Союзі, були повністю зруйновані диким капіталізмом, що переміг у Росії.

"Совок" – це явище ментальне, пов'язане, насамперед, з набором психологічних характеристик патерналізму, аморфності, масової "знеособленості" і рабської покори. На думку керівника Центру Левади Льва Гудкова, істотною рисою російського homo sovieticus є його деморалізація: знищення моралі необхідне для "підтримки в населенні стану апатії та байдужості, без яких авторитарні режими, на кшталт путінського, не можуть існувати".

Деструктивні процеси в Росії вже запущені. Їх неможливо зупинити.

З урахуванням прогресуючої архаїзації, "примітивізації" суспільства й зростанням рівня тотальної агресії й дискурсу війни – катастрофа стає неминучою. Політичні репресії, економічний колапс і соціальний вибух – це ціна, яку Росія заплатить за розв'язану війну в Україні й спроби відбудувати імперію.

Існуючий режим у Росії ще не досяг свого "дна". Він ще туди тільки йде й тягне за собою все суспільство. У боротьбі за своє виживання путінський режим буде все більше "фашизувати" російське суспільство, тим самим знищуючи всі амортизатори, які могли б пом'якшити наслідки катастрофи.

Сумно, що "вигодонабувачем" нинішнього режиму є лише корумпована частина еліти. А розплачуватися буде все населення – і Росії, і сусідніх країн.

Олексій Полегкий, спеціально для УП