Украинцы станут есть меньше, а олигархи - нет

Прем'єр Арсеній Яценюк хоче приватизації 1.200 державних підприємств, які згідно чинного законодавства приватизації не підлягають. Серед них є ті, які навіть за часів Януковича відносилися до якщо не сакральних, то близьких із недоторканими – точно. Мотивація зрозуміла: грошей у держбюджеті катма, а його потрібно чимось наповнювати.

Ось власне, і відповідь на критику уряду, який, мовляв, думає лише про те, як скоротити видатки державного бюджету, замість того щоб думати як його наповнити.

От тільки оминається один важливий момент, про який лідер НФ чомусь мовчить.

Так, у наскрізь корумпованій державі, якою і є Україна, будь-які надходження до бюджету стають об'єктом різноманітних схем, метою яких є "освоєння" цих коштів через:

– непрозорі тендери;
– рефінансування банків, які належать тим, хто має ефективне лобі у владі;
– списання боргів підприємствам, що належать тим же "акціонерам" парламенту, кабміну, наближеним до президента, прем'єра, міністрів, депутатів та чиновників високого рангу;
– дотації, які використовуються зовсім не для забезпечення потреб регіонів, галузей чи підприємств, котрим офіційно спрямовуються.

Таким чином, без докорінного реформування економіки, реального викорінення корупції та виведення фінансових потоків із тіні ми отримуємо такий собі кругообіг.

Спочатку держава розпродує національне майно – той же державний сектор у вигляді понад тисячі держпідприємств. Кошти надходять у держбюджет.

Проблема в тому, що ніхто з нас із вами, простих смертних, не має можливості купити ці підприємства або частку в них. Таку можливість мають структури і особи, які володіють значним капіталом. Часто він здобутий зовсім нечесним шляхом. Нескладно передбачити, що найбільшими акціонерами в цьому випадку стануть представники груп Приват, РосУкрЕнерго (РУЕ), СКМ та інші "хазяїни життя".

Потім гроші, які надходять, начебто, у державу, з неї йдуть у кишені тих самих фінансово спроможних суб'єктів.

Це в тому випадку, якщо приватизація буде здійснюватися за цінами хоча б наближеними до ринкових, у чому є об'єктивні причини сумніватися.

Далі вони через тендери, котрі виграватимуть структури Коломойського, Ахметова, Пінчука, "тендерних королів" Єрємєєва і Яценка, рефінансування банків, списання боргів підприємств та дотації, як, наприклад, дотувалися збиткові шахти Ахметова, потраплять у кишені тих же самих щасливих власників ще вчора державного майна.

Такий собі кругообіг. Яке місце українців у ньому? Ніяке.

Хоча – ні! Своє місце в цій схемі знайдеться для кожного з нас.

Так, на українців ляже тягар наповнення держбюджету. Напевне, усі кому не лінь, говорили й писали про "третину Яценюка", яку уряд хоче змусити платити всіх, чиї витрати перевищуватимуть доходи.

Про реальність реалізації цього задуму говорити не доводиться, проте варто ще раз наголосити на суті затії. А полягає вона в тому, що уряд замість того, щоб виводити економіку країни з тіні, – просто карає громадян за те, що вони тяжко заробляють копійки в тіньовому секторі, адже держава не дозволяє зробити цього легально. А потім ще й карає нас за те, що ми не помираємо з голоду, а виживаємо в умовах, де це офіційно не можливо.

Особливо потужного удару ця ініціатива завдає заробітчанам та їхнім сім'ям, які, власне, витрачають в Україні кошти, котрі їм пересилають родичі з-за кордону. В 2013 році ця сума склала 9 мільярдів доларів. А тепер, грубо кажучи, влада хоче отримати майже 3 мільярди просто за те, що громадяни їх витрачають.

Велика несправедливість полягає в тому, що Яценюк не став доповнювати передвиборчу програму НФ пунктом про запобігання формуванню середнього класу в Україні або про фіскальний геноцид. Адже зрозуміло, що при збереженні діючої системи корупції, "полегшення" настане хіба що для фіскальної служби та тих, хто осідлає чергову корупційну піраміду. Чомусь про такі "реформи" у агітаційних роликах НФ не йшлося.

Недавно в соцмережах пригадали старий анекдот:
Дочка каже батькові:
– Тату, горілка подорожчала. Ти тепер будеш менше пити?
– Ні, доцю. Тепер ти будеш менше їсти.

Це до того, що українці опиняються в позиції того, хто буде менше їсти. Натомість представник великих фінансових груп у ній не опиняться.

Скасуванню стипендій, урізанню інших соціальних виплат, додатковому фіскальному тиску, що пропонує уряд, є альтернатива. Проте, уряд усе одне йде на скорочення бюджетних соціальних програм та субсидій, зменшення бюджетних видатків на освіту та охорону здоров'я.

Замість того щоб відбирати останнє в студентів, пенсіонерів та прибиральниць у державних установах, влада може почати процес виведення економіки з тіні, усунення бар'єрів для малого та середнього бізнесу, створення конкурентного середовища та, відповідно, демонополізацію економіки, знизити фіскальний та адміністративний тиск на той самий малий і середній бізнес.

Крім того, також можна запропонувати податки на елітну нерухомість замість податку на перевищення витрат простих громадян над їх доходами, запровадження прогресивної шкали оподаткування, аналоги якої діють у Європі.

Здається, що вся країна розуміє адекватність таких заходів та їх необхідність, проте цього не розуміє влада.

Що залишається простим українцям?

Усе це можна опротестувати на вулиці. Але ж учасники таких протестів відразу стануть носіями ярлика "агенти Кремля": "Не можна протестувати, бо це вигідно Путіну", "Ідіть на фронт". Ну й так далі.

Автор сподівається, що за популізмом назви цього тексту потенційний читач роздивиться його суть та свій інтерес у тому, щоб такий порядок речей змінити. Це в першу чергу інтерес кожного громадянина.

На фоні ініціатив Яценюка, активізувалися противники Майдану, які вже традиційно пов'язують падіння національної економіки з Революцією Гідності. Ці люди, певно, забули, що в жовтні 2013 року, за місяць до Майдану, державний бюджет уже пустував. Не платили заробітну платню бюджетникам. Держава накопичувала мільярдні борги по зарплатах.

Проте, замість того щоб цю спадщину ліквідувати, Яценюк усе більш наполегливо доводить нам свою послідовну ідейну симпатію до стилю державного управління свого попередника.

І він має всі шанси його перевершити.

Олександр Солонько, спеціально для УП