Донецк – не-Донецк

Як "розвели" донецьких. Могло б бути смішно… Урок третій із серії "Якби ми вчились так, як треба"

Почнемо із сумного.

Пригадуєте історію збитого над Донбасом російськими військовими пасажирського літака? А пригадуєте, як СБ України згодом доповіла, що план був зовсім інший: збити такий же літак, але з росіянами, щоб мати привід під виглядом розслідування й таке інше – офіційно зайти на нашу територію.

Про морально-етичний бік цієї справи ми не говоритимемо. Нема про що. Нема ні моралі, ні етики. Нагадаємо лише, що, для повноти задуманого, російський збитий літак ще й мав упасти на територію, підконтрольну українській владі, а не терористами. Хоч, може, у випадку, коли літаки все-таки переплутали, факт падіння на незаплановану й підконтрольну "своїм" територію, трохи підсолодив смак гіркої пілюлі для Росії.

Можна, звичайно, було б саме в цьому місці сказати: якби російські військові вчились так, як треба, то не заблукали б у "трьох соснах", маючи перед собою найдетальніші карти місцевості та отримуючи конкретні вказівки.

Але це трохи не той випадок. Бажання самостійно розібратися з тим, чого Росія дожилася до того, що посилає своїх "неуків" на виконання таких надважливих завдань, чесно кажучи, дещо спантеличило, але пролило світло на дану проблему.

Росіяни не винні – йдеться лише про те, що переплутали населені пункти. Однозначно!

Детальне вивчення мап України – робилося це за Атласом УССР 1983 року та Атласом автомобільних шляхів України 1997 року – нагадало відому фразу з одного радянського кінофільму: "Кто так строит?!"

Отже, за Атласом 1983-го населених пунктів із назвою Пєрвомайскоє – а саме через нього сталася плутанина – є вісім. Крім того, існують: Пєрвомайск – 4, Пєрвомайский – 1, і навіть одна Пєрвомаєвка.

В Атласі автошляхів, певно, через детальніший масштаб, населених пунктів Пєрвомайскоє – аж одинадцять!

Слід зазначити, що російським спецам ще "пощастило". Уявіть собі, який конфуз міг би статися, якби російське керівництво дало команду на вибір бойової позиції, наприклад, у населеному пункті Першотравневе, і хтось би зробив автоматичний переклад "травня" на "май"!

Мабуть, мало хто навіть з українців здогадується, що в нас є ще 11 населених пунктів, і один із них у тій же Донецькій області, із назвою Першотравневе, два – з назвою Першотравенськ, одне – Першотравенко й три – з назвою Перше-Травня...

Не зрозуміло, чому наша СБУ повідомила про те, що російські терористи заблукали в двох Пєрвомайских, коли, насправді, їх у Донецькій області, як і сосен, три: Пєрвомайскоє в 10 кілометрах від Донецька на північ, Пєрвомайскоє в 100 кілометрах від Донецька на південь і десь в 60 кілометрах від Донецька на схід біля Тореза й Сніжного ще одне Пєрвомайскоє, а зовсім поруч із ним – Пєрвомайский, біля гори Савур-Могила.

Запитаєте, до чого вся ця географічна математика?

Дуже просто: сьогодні ми спробуємо розібратися ще з одним уроком історії – бо, якби мешканці Донецька вчились так, як треба, то, імовірно, не утворювали б у себе ніякої ДНР, і, очевидно, не перебували б зараз у зоні війни, чи, як прийнято казати, у зоні АТО.

* * *

Ми вже розповідали про досвід утворення в 1918 році більшовиками маріонеткового територіального регіону на землях України з центром у Харкові, який дістав назву Донецько-Криворізької Радянської Республіки.

Нагадаємо також, що назва утворення була дещо не рівнозначна: Донецька – стосувалося регіону, названого за головною водною артерією Сіверським Донцем, а Криворізька – від назви міста; письмова згадка про Кривий Ріг існує за 1734 рік, хоч офіційною датою заснування вважається 1775-й, у 1857 році місто стало центром Криворізької волості, з 1919 року Кривий Ріг має офіційний статус міста.

Якщо порівняти мапи тодішньої Д-КРР і теперішніх ДНР і ЛНР, то помітне значне зменшення території, інфікованої сепаратизмом, і не лише за рахунок відібраних Росією Таганрозького і Шахтинського повітів, за які, власне, зараз і мали би боротися Єфремов, Губарєв, Пономарьов, Ахмєтов та інші "-ови -єви", прагнучи торжества справедливості та збільшення своєї вотчини.

ДНР і ЛНР, дякувати Богу, втратили також – у порівнянні з Д-КРР – Сумщину, Катеринославщину, Харківщину, Херсонщину, Запоріжжя і Кіровоград.

Крім того, відбувся поділ на два формування – Донецьку й Луганську НР, які, маючи під контролем доволі незначні території, не об'єднали свої сепаратистські "еліти" із метою підсилення можливостей, навпаки, демонструють неприховане протистояння між собою.

Звичайно, Донецьк, що давно вважається столицею Донбасу, має певні преференції на першість. Але ж, як ми вже знаємо, Луганськ був центром Донецької губернії в 1919-1920 роках, і тому теж має "столичні" амбіції. Не думаємо, що "сценаристам" усього того, що зараз відбувається на Донбасі, було потрібно таке територіальне та адміністративне дроблення. Мабуть, це відбулося, знову ж таки, через незнання причетних до подій людей.

Ба більше – усе мало відбуватись зовсім не там.

Давайте спробуємо поступово з усім розібратися. І було б добре, якби сумлінний читач озброївся географічною мапою України.

*   *   *

Отже, УСРР, після 1937-го УРСР – форма державності, що існувала в Україні 1917-1991 роках, яка виникла в умовах соціальної й національної війни, що розгорнулася в Російській імперії після падіння самодержавства, і являла собою сурогат національної державності, як про це повідомляє "Довідник з історії України", Ґенеза, 2001 рік видання.

Зробивши декілька невдалих спроб із захопленням росіянами України, у тому числі й через створення Д-КРР, радянська влада вдалася до більшої гнучкості в "збиранні" імперії, ніж білогвардійська. Тому вже в січні 1919-го була проголошена назва захопленої більшовицькими військами території Української Держави – УСРР, а в березні того ж року вона отримала свою Конституцію. Тоді ж, нагадаємо, і відбулося територіальне адміністрування.

Зараз нас цікавить Донецька губернія, утворена 1919 року з назвою від річки Сіверський Донець і з першим центром губернії – містом Луганське.

Давайте ще раз поглянемо на склад Донецької губернії. Але назвемо десять її повітів не в алфавітному порядку, а спробуємо за центрами повітів описати, за годинниковою стрілкою, приблизну конфігурацію території губернії:

Старобільськ – найпівнічніша точка
Луганське
Шахти – зараз у Росії, була найсхіднішою точкою
Таганрог – у Росії
Маріуполь – найпівденніша точка
Гришине – найзахідніша точка
Слов'янськ

Ще три центри повітів розміщуються в середині описаної окружності:

Бахмут – тепер Артемівськ
Дебальцеве
Юзівка – тепер Донецьк

Тобто, з Луганськом більш-менш зрозуміло, а от із Донецьком – не дуже: не було його!

З офіційного сайту Донецька дізнаємося, що ДОНЕЦЬК отримав свою назву в 1961 році. Раніше до 1924 року й під час німецької окупації 1941-1943 років називався Юзівкою, на честь засновника.

Дореволюційна Юзівка ділилася на Англійську колонію – район переселенців із Великої Британії та Новий світ – район мешкання чиновників і ремісників. Архітектура та планування міста відчуло значний вплив англійської культури. У 1924 році місто отримало назву Сталіне (Сталіно, Сталін) і носило його до 1941-го та з 1943-го по 1961 рік. Слід зазначити, що назва Сталіне була пов'язана не з іменем вождя Йосипа Сталіна, як це може видатися на перший погляд і як трактується переважною більшістю, а на честь сталеварної промисловості, яка активно там розвивалася.

Виходить, ті, хто стверджує, що Донецьк – споконвічно російське місто, м'яко кажучи, говорять неправду: не було тоді Донецька, або мова йшла про зовсім інше місто Донецьк.

Продовжимо пошук і наведемо цитату з публікації Анатолія Сігалова в газеті "Україна молода" за 26 червня 2014 року: "У Росії є місто Донецьк. У Ростовській області, раніше називалося Гундоровка. (…) І Ленін був не проти, аби йому "нарізали" територію аж до Каспію. І ніхто з поважних політологів, як у нас, так і в них, не запитає себе: "Стривайте, а до чого тут український Донецьк, який при Леніні носив ім'я Юзівка, при Сталіні – Сталіно, а Донецьком став лише 1961 року?.."

Тепер стає зрозумілим, що відбирання від Донецької губернії російськими більшовиками Шахтинського й Таганрозького округів було викликане бажанням "нарізки" території до Каспію, а разом і до Азовського й Чорного морів.

Зрозуміти, про що йдеться, дуже просто, побачивши мапу України за 1910 рік.

Поштова листівка видавництва "Вісті з Запоріжжя", Львів, 1910 рік, репринтне видання журналу "Нумізматика і Фалеристика"

Із приведеної цитати стає ясно, що коли мова йде про Донецьк із прив'язкою до лєнінських ідей – то це жодним чином не стосується нашого теперішнього обласного Донецька, а може стосуватися населеного пункту Донєцк – міста обласного підпорядкування в Ростовській області Росії з населенням на 2010 рік 50,2 тисячі чоловік, міжнародного пункту контролю на кордоні з Україною в 20-ти кілометрах від Ізварине.

Перевіримо й цей факт.

Знову прочитаємо офіційний сайт Донєцка: місто засноване донськими козаками в 1681 року як станиця Гундоровская, з 1951 року – місто Гундоровка, в 1955-му перейменоване в ДОНЄЦК від назви річки Сіверського Донця. У 2004 році до складу міста включене с.м.т. Гундоровскій.

Як бачимо, хоч російський Донєцк з'явився на 6 років швидше від українського Донецька – але й він не годиться на головну роль у нашій, майже детективній, історії.

Спробуємо шукати від зворотного.

На карті України в потрібному нам регіоні знаходиться ще два цікавих для нас населених пункти: Донецьке й Донецький.

Про перше, крім того, що це село десь у 30 кілометрах на північний схід від Слов'янська, більше нічого не відомо. А про Донецький сказано, що це селище міського типу поблизу Слов'яносербська – колишній центр однойменного повіту, який увійшов до складу Донецької губернії 1919 року, але втратив статус повітового; зараз – це районний центр Луганської області.

Селище Донецький розташований строго на захід від Слов'яносербська, орієнтовно в 30-ти кілометрах.

Імовірніше всього, саме це селище Донецький і є тим Донецьком, якого ми шукаємо через ленінські бажання "прирізати" його до Росії.

Щоб остаточно впевнитися в досягнутому результаті, поцікавимося ще доволі дивною назвою міста Слов'яносербське.

Отож, Слов'яносербія, за "Довідником з історії України" – адміністративно-територіальна одиниця в Україні в 1753-1764 роках. Об'єднувала ряд поселень, розташованих на берегах річок Лугані, Сіверського Донця, Бахмута – територія сучасних Луганської й Донецької областей. На її території були розміщені сербські військові переселенці, які мали вести військову службу й охороняти південні кордони Російської імперії. Із цією метою укріплювалися містечко Бахмут і Білевська фортеця.

Слов'яносербія безпосередньо підлягала владі Військової колегії. Відповідно до планів російського уряду, із числа новоприбулих мало бути сформовано два полки в складі 16-ти рот кожен загальною чисельністю дві тисячі чоловік; у 1764 році було 1264 військовослужбовців. Командирами формувань були призначені Живан Шевич та Райко де Перадович. Згодом сербські офіцери стали великими землевласниками.

1764 року Слов'яносербія й Нова Сербія – аналогічне утворення в північно-західній частинні Запорожжя, за офіційною версією для оборони Півдня України від нападу турків і татар, а, фактично, для приборкування запорожців; заснована 1751 року з 218 сербських та угорських емігрантів до України з Австро-Угорщини, згодом додалися болгари, волохи й греки з Туреччини – були ліквідовані й включені до Новоросійської губернії.

Саме з того періоду веде свою офіційну історію й місто Слов'яносербське, яке виникло на місці колишнього села Підгірне, заснованого 1754 році.

Усе б нічого, якби не маленька деталь: село Підгірне в 1784 році перейменоване на місто…ДОНЕЦЬК.

І було таким до 1817 року, коли його знов перейменували, але вже в Слов'яносербське. Можливо, це перейменування було викликане безпосередньою близькістю згадуваного нами селища Донецький, але, оскільки нам не вдалося знайти ніяких історичних відомостей про нього – остаточно стверджувати не беремося.

А от те, що при "нарізці" земельки до Російської імперії Лєнін міг користуватися мапою 1817 року, де було вказане саме це місто Донецьк – цілком імовірно. Такої впевненості нам додає вивчення способів прокладання міждержавних кордонів. Пропонуємо разом спробувати це зробити, враховуючи всі відомі нам факти та тодішні інтереси:

– якщо ви від Таганрога на березі Азовського моря підніметеся перпендикулярно вверх, то потрапите в місто Красний Луч;

– далі вверх із ледь помітним відхиленням вправо, на схід, знайдете згадуваний Слов'яносербськ, той самий, що був Донецьк;

– знову перпендикуляр угору виводить нас на місто Новоайдар, розташований на річці Айдар;

– продовжуємо рух лінією річки Айдар і дістаємося до Старобільська;

– ще вище проти течії Айдару на мапі без проблем знаходимо Ровеньки.

Таким чином, майже пряма вертикальна лінія кордону, яка "нарізала" необхідну Росії територію, і гарантувала прямий вихід і до Каспію, і до Азовського та Чорного морів – готова.

Тут треба зробити, правда, деякі уточнення: коли, прямуючи з Таганрога, ви шукатимете Красний Луч, то це має бути той Красний Луч, який біля міста Антрацит, а не Красний Луч, який біля міста Стаханова. Шукати Антрацит треба поряд Ровеньків.

Але Ровеньки – це не ті, у які ви маєте потрапити по описаному нами маршруту, – а ті, які поряд Сніжного й Тереза.

Бо ті Ровеньки, які є кінцевим пунктом описаного нами маршруту – то не Ровеньки, а Ровєнькі Російської Федерації...

І хтось після цього не погодиться з тим, що "Восток – дєло тонкоє"?!

…А далі буде.

Борис Дрогомирецький, спеціально для УП