Реформы. Этап №0

"Втілення адміністративно-територіальної реформи: поставити в центр уваги людину, її інтереси та потреби".

Даний уривок, як це не дивно, не з виступу президента чи його заступника по реформам, і не з виступу віце-прем'єра Володимира Гройсмана, відповідального за децентралізацію. Цей пасаж належить віце-прем'єру з питань адміністративно-територіальної реформи Роману Безсмертному, і озвучений він був 9 років назад.

Дежавю?

Так. Відчуття того, що історія повторюється, найбільше приходить з аналізом реформаторської політики чинної влади. Після 8 місяців діяльності прем'єра Яценюка та 5 місяців президента Порошенка можна стверджувати, що курс реформ – це збільшення кількості та якості паперових продуктів у вигляді концепцій, законів, планів, стратегій тощо, які незначно перевищують напрацювання помаранчевої команди 2005-го року.

У цьому контексті можна й прогнозувати подальшу долю реформ: прийняті закони не будуть виконуватись, курс реформ застряне в політичних чварах, а децентралізацію замінять консолідацією нової й старої влади.

Чи не ці тенденції ми спостерігаємо вже сьогодні?..

Хтось скаже: чекайте, а як інакше? Перший етап реформ – це напрацювання проектів законів та стратегій, другий – їх прийняття, а третій – реалізація. І це повністю співпадає з тим, що робить влада – як у 2005-му, так і сьогодні.

Можу тільки додати, що всі ці кроки є правильними й логічними. Єдиний недолік – це відсутність етапу №0, а саме формування суспільних інтересів самих реформ.

Етап №0

Відсутність уваги до суспільних інтересів указує на дві методологічні помилки, які здійснює будь-яка влада в Україні.

Перша полягає в тому, що всю відповідальність за реалізацію реформ вона покладає на себе. Тоді, як насправді, головним учасником кожної реформи є відповідна суспільна група, яка й має використовувати зміни здійснені владою. Можна створити найсприятливіші умови реєстрації бізнесу, але якщо бізнес не буде цим користуватись, то реформа виродиться в бутафорію.

Друга помилка полягає в тому, що влада щиро вірить у природний інтерес суспільства до реформ. Однак, насправді, українці хочуть хорошого життя, а не реформ.

Різниця між першим і другим полягає в тому, що українці у своїй більшості хочуть платити низькі тарифи на гарячу воду, але не хочуть для цього встановлювати бойлер. Бізнесмену, який отримує чималі прибутки завдяки корупційним внескам, дуже важко пояснити далекі переваги рівних правил для всіх, і коли він каже, що хоче жити як у Європі, то зовсім не умови ведення бізнесу має на увазі.

Етап №0 має вирішити ці помилки й зробити процес реформ незворотним.

Формування суспільних інтересів передбачає детальне і усвідомлене розуміння реформи в конкретній цільовій групі. Сільські й міські голови є цільовою групою реформи децентралізації: виключно від них залежить, чи буде ця реформа підтримуватись суспільством, чи буде вона втілюватись, і чи не виженуть Гройсмана з Вінниці, як свого часу Безсмертного з рідного села.

Звісно, що виконання Етапу №0 не стільки завдання влади, скільки громадянського суспільства. Однак, в Україні воно дуже слабке, а ті кращі його представники витрачають усі сили, щоб формувати інтерес змін у головах політиків. Саме тому, і ця функція лягає на плечі влади, але як ми побачимо нижче, у цьому є багато важливих переваг для успіху.

Ключові кроки реалізації Етапу №0 передбачають:

1. Посилення самоорганізації та реорганізації існуючих професійних організацій.

У кожній цільовій групі за підтримки влади мають розпочати формування нові ініціативні організації та активні осередки. Асоціації бізнесу, сільських та міських голів, учителів, лікарів тощо, мають стати реальними платформами для обговорення та вироблення підходів до реформ. У цих же організаціях мають почати формуватися публічні спікери і адвокати реформ.

Водночас, важливо, щоб це не були бутафорні атрибути влади, де все підтримують – а навпаки, спроможні до критики та відстоювання своїх інтересів організації.

Президент оголосив понад 60 реформ – приблизно стільки ж має з'явитись всеукраїнських організацій.

2. Потужна цільова інформаційна робота й навчання.

Про реформи треба говорити не "взагалі", а конкретно. Зробити це можливо виключно у відповідному середовищі. Тому чиновники, експерти й співавтори реформ, не із прес-конференцій мають говорити – а на зустрічах відповідних зацікавлених груп, шляхом відповідних презентацій та навчань.

3. Адвокатування реформ.

Сформовані організації й спікери повинні стати адвокатами реформ у суспільстві. Ніхто краще в селі не пояснить реформу децентралізації, ніж голова села. Ніхто краще не пояснить вигоди від дерегуляції, ніж бізнесмен своїм колегам. І в цій фазі, влада здобуває важливу допомогу у вигляді суспільної довіри до своїх дій.

4. Контроль і тиск із реалізації реформ.

Отримання об'єктивної картини щодо реалізації реформ ключовий фактор вчасного реагування на виправлення помилок. Однак, отримати її через самі ж органи імплементації законів неможливо, через особисту зацікавленість керівників. Тут на допомогу приходять зацікавлені представники цільових груп, які викриватимуть будь-які спроби саботування реформ.

5. Нові кадри.

Ключовою вимогою до нових кадрів у питанні реформ має бути не стільки професійність і фаховість, а саме мотивація. Представники фахових середовищ, мотивовані досягнути змін, є безцінним ресурсом нових кадрів для імплементації змін.

*   *   *

На презентації "Стратегії 2020" Дмитро Шимків, відповідаючи на питання про причини невдачі попередників, назвав основною брак політичної волі. І з цим варто погодитись.

Єдине, треба пам'ятати, що будь-яка політична воля може розбитись об байдужість, нерозуміння, та відсутність запиту збоку суспільства.

Віктор Андрусів, кандидат політичних наук, автор книги реформ "Змінити майбутнє", спеціально для УП