Манипуляция "миром" убивает государственность

Среда, 24 сентября 2014, 09:47
кандидат юридических наук, эксперт-криминолог

У війнах творяться нації. Марк Фон Гаген

У світі налічується близько двох тисяч етносів і лише близько двохсот держав. Тобто, далеко не всі народи мають таку розкіш, як власна держава.

Але державу, як найвище надбання народу, яке дозволяє йому бути вільним, сьогодні в Україні підміняють іншими цінностями. Зокрема – "миром".

Наше суспільство вже звикло до конституційного визнання людини та її життя – найвищою соціальною цінністю. Ми живемо в епоху небувалого розвитку інституту прав людини. У результаті виросло покоління егоцентричних громадян, які бачать державу лише крізь призму зобов'язань цієї держави по відношенню до себе.

Цим світоглядним егоїзмом та нерозумінням цінності держави зараз і користуються українські політики з колишньої команди Януковича. У своїх полум'яних агітаційних виступах вони на перше місце ставлять "мир будь-якою ціною".

На жаль, таку саму риторику підхопила й діюча влада. Адже саме прагненням миру вона виправдовує ті свої рішення, які активно критикує суспільство.

Але війна – це не відносини в системі "особа – держава". Таке протиставлення можливе лише в мирний час. Якщо ж під час війни громадяни на перше місце ставлять власне право на мирне життя, а не збереження державності, – вони просто опиняються в рабстві агресора.

На війні особа й держава мусять стати єдиним цілим, а пріоритетом стає питання збереження держави.

Так, ми всі хочемо миру, ніхто не хоче гинути або втрачати на війні близьких. Але зменшення кількості смертей повинно вирішуватись за рахунок професіоналізму командування – а не за рахунок втрати територій!

Ми вже "зберегли мир" в Криму – він там і зараз панує. Але ж Україна втратила Крим, будемо відвертими. Чому? Тому що була хибна мета.

Кінцевою метою мусить бути не мир, а збереження незалежної української держави. Боронити свої кордони – це і є боротьба за мир.

Наша незалежність – це дар історії.

Чи дозріли ми як нація, аби зберегти цей дар?

Чи бачимо ми далі власної витягнутої руки?

Чи готові творити історію держави, а не своє особисте короткотривале життя?

Якщо так, то нам не потрібен мир ціною втрати суверенітету.

Анна Маляр, спеціально для УП