Имеет ли Крым право выбора?

26 серпня голова ЦВК Михайло Охендовський заявив, що у зв’язку з прийняттям закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" голосування на мажоритарних округах Криму не відбудеться.

Мовляв, нормативний акт чітко встановлює, що вибори на окупованій території проводити неможливо. І хоча ця інформація взагалі не відповідає дійсності, бо в законі немає жодного рядка про вибори на півострові, рішення вже прийнято.

Отже, у Верховній Раді бракуватиме 12 парламентарів. Тобто матимемо не 450, а лише 438 депутатів.

Уже за два тижні після першої заяви голова ЦВК повідомив, що й на Донбасі вибори можливо провести лише в 13 з 32 округів. Таким чином, якщо найближчим часом ситуація не зміниться, у майбутньому парламенті сидітиме не 450, а 419 депутатів з мінімальним представництвом східний областей і взагалі без Криму.

Тобто без урахування лідерів кримськотатарського руху, яких символічно включили до президентського списку.

Виникає логічне запитання: чому влада не хоче забезпечити право громадян на вільний вибір політичних представників у Верховній Раді? Звісно, за кілька днів електронну систему для голосування не впровадиш, але відсутність "виїзних ДВК" для окупованих територій – це безпосередня провина депутатів.

ДВК для Криму можна було б створити в Києві та Херсонській області, для Донбасу – у Харківській та Дніпропетровській областях або в контрольованих українською армією містах Донеччини й Луганщини.

Але жодного кроку в цьому напрямі не було зроблено.

Конституція України з її гарантіями рівності прав між громадянами вже давно перестала бути законом вищої сили, тому парламент і ЦВК дозволяють собі на власний розсуд вирішувати, хто отримає змогу проголосувати, а хто ні.

Чи криється тут злочинний намір – питання відкрите. Та однозначно можна стверджувати, що в цій авральній виборчій кампанії політики просто перестали звертати увагу на такі дрібниці, як забезпечення політичного представництва всіх регіонів держави.

Дарма…

Проросійський політичний опозиційний блок, чи то блок Медведчука, зробить усе, щоб провести своїх найодіозніших вадимів колесніченків до парламенту по мажоритарним округам, які контролюються сепаратистами. Розуміючи це, Київ повинен користуватися  будь-якою нагодою, аби зменшити представництво "руського міра" в Раді.

Річ у тім, що за "припинення вогню" на Донбасі Україна гарантувала здійснення децентралізації влади в регіоні. Зрозуміло, яка саме "децентралізація" може бути реалізована в найближчій перспективі – передача донбаських округів представникам сепаратистських організацій.

Навіть якщо зараз мажоритарні вибори на Луганщині й Донеччині не відбудуться, лояльні до терористів політичні кола рано чи пізно піднімуть питання щодо необхідності делегування до парламенту своїх мажоритарників. Як відомо, в Україні Донбас має почути кожен.

Саме тому важливо надати кримчанам можливість узяти участь у парламентських виборах на материку.

12 депутатів, які систематично підніматимуть проблему повернення півострова й відстоюватимуть єдність України, – це потенційна противага сумнівним "діячам", яких оберуть до Ради на Донбасі. Оскільки в нас немає окремого міністерства справ окупованих територій, такий баланс у парламенті життєво необхідний.

Та очевидно, що ніхто не збирається перейматися виборчими правами громадян України, які мешкають у Криму. Якими аргументами пояснюють таку байдужість депутати, громадські активісти й навіть журналісти?

Найпоширеніший: якщо кримські вибори проходитимуть, наприклад, на спеціальних ДВК у Херсонській області, то переможуть кандидати, які зможуть привезти на дільниці найбільше людей з пропискою в АРК. Буцімто це будуть не вибори, а чистий аукціон.

Дивно, та саме такої думки дотримується більшість поважних вітчизняних експертів та журналістів. Дивно тому, що, наприклад, Олесь Довгий балотується від мажоритарного округу на Кіровоградщині, до якого не має, й ніколи не мав, жодного стосунку, працюючи з електоратом за відомою схемою "соціальних фондів".

Якась абсурдна ситуація: де-юре в державі можливий безкарний опосередкований підкуп виборців. Той самий аукціон політичної підтримки, якого всі так бояться на Херсонщині, просто зараз відбувається в центральній Україні. Тільки в значно більших масштабах.

Утім нова українська влада не хоче навіть обговорювати можливість виборів мажоритарників від Криму, хоча може застосувати адмінресурс і збільшити число штиків у фракції "Блоку Порошенка".

Немає технічного рішення для таких виборів, адже легітимність народного депутата, за якого проголосують 500-1000 осіб, буде знаходитись під питанням.

Це взагалі не аргумент. Парламент цілком міг би дозволити формат "попереднього" голосування. Тоді б спеціальні чергові дільниці для кримчан працювали б не тільки в день виборів, а й ще, скажімо, протягом місяця.

Так можна було б забезпечити більшу явку й провести через процедуру голосування всіх біженців з півострова, а їх зараз близько 20 тисяч.

Щоб поїхати з окупованого півострова на вибори у Верховну Раду, треба бути по-справжньому хороброю людиною. Таких сміливців у Криму більше, ніж здається на перший погляд. Відбирати у них право голосу – просто злочин.

Навіщо взагалі потрібні депутати з Криму, якщо вони однаково не зможуть працювати з місцевими виборцями?

Звісно, на окупованій території українські парламентарі безсилі. Але ініціативна група з 10-12 осіб могла б ініціювати активні дії Верховної Ради щодо кримського питання.

Нагадаємо, що з часу анексії півострова минуло вже півроку, а в державі досі не створено міністерства справ окупованих територій, ніхто не проводить інформаційну роботу серед українських громадян півострова, тощо.

Кримські депутати могли б стати саме тією групою, яка б зрушила справу з мертвої точки.

Не проводячи вибори на півострові, Україна втрачає дорогоцінний час. Коли всіма своїми діями необхідно підтримувати претензію на Крим, влада буксує в елементарних речах.

АРК має бачити, що хоча б символічно залишається в політичному процесі України, що існують представники, до яких можуть звернутися українські громадяни півострова, а таких нині близько 2 мільйонів.

Боротьба за свідомість мешканців окупованої території починається саме з виконання гарантованих державою персональних прав. І поки що команді, що сьогодні керує Україною, це вдається погано.

Володимир Нетребенко, для УП