Потребность в молитве, но не только

За останній вже майже рік наш нарід молився.

Віруючі люди радо і з переконання, переймали заклики своїх Церков чи релігійних організацій і молилися. Не перестали молитись і сьогодні.

Церкви та релігійні організації не перестали молитись, закликати до молитви і навіть до покаянних практик такі як піст. Вони при різних нагодах дальше моляться і закликають до щирої молитви.

Це свідчить, що наш нарід, який в своїй більшості складається із віруючих людей щиро переконані, що в тих обставинах в яких ми сьогодні знайшлися є конечним спілкування з Господом Богом, бо саме цим є молитва.

Крім молитви в останніх місяцях стала дуже явною ще одна побожна прикмета, а саме благодійність.

Через воєнні події дуже зросло число потребуючих допомоги. Потреби громадян в дуже різних секторах знайшли готовість їм допомагати. Годі перечислити усі ділянки, в яких та готовість пожертвувати, поділитися з кимсь, підтримати, зрозуміти ближнього широко по цілій нашій країні проявляється. Ця готовість допомагати, це крім молитви, прекрасне свідчення духовності нашого народу.

Авторові цих рядків, який захоплений готовістю співгромадян молитися і помагати ближнім здається, що все ж таки залишається ще дуже багато до такого стану душі, який буде можна уважати вповні задовільним.

Майдан (Революція людської гідності) збудив свідомість багатьох людей, що можна і потреба завести великі зміни в нашому особистому, громадському, державному житті. Але, повторяю, перед нами ще довга дорога. Хоча не одне вже зміняється, зміна буває дуже часто ще занадто поверховою.

Ось вам примір: ЗМІ повідомляють про воєнні дії у східних областях України, про агресію зі сторони Росії і також про прямо героїчні заходи боронити свою країну. Крім того, закликають ставати в ряди рідного війська та його у всякий можливий спосіб підтримувати. Цілком оправдано можна з щирою вдячністю приймати таке патріотичне служіння. Але з другої сторони, чи можна беззастережно твердити, що наші ЗМІ завжди передають правду, цілу правду і нічого іншого як тільки правду?

Молитися треба, робити добро також треба, але крім тих треба також чинити правду і справедливість.

Подібно як про ЗМІ на жаль можна говорити і про інші ділянки суспільного життя.

І так чи політичні діячі на будь якому рівні завжди і без винятків дбають про загальне благо, а не про свої особисті чи чиїсь інтереси? Чи оте злочинне лихо – корупція, вже перестало розкрадати державне добро? Чи чиновники та урядовці від найвищих до найнищих рівнів гідно і чесно сповняють свої завдання? Чи багаті люди, у яких багато різних можливостей, мудро, чесно та корисно для багатьох інших господарювати стараються це робити?

Постарайтеся, шановні читачі, на ті питання відповісти. Чи не залишилось ще дуже багато до направлення, заки будемо могти говорити про духовно здоровий народ.

Дозвольте звернути увагу на ще одну справу.

Немає найменшого сумніву, що для докорінного оздоровлення нашого народу мусять заперестати по вищезгадані моральні вибрики. Їх треба рішуче позбуватись усіма можливими засобами.

Але хочу звернути увагу, що треба іти крок дальше.

Є дуже багато людей, яких спокійно можна називати порядними, але треба поставити собі питання: чи вони стараються усіма силами піднести рівень суспільного життя, бо у процесі Революції людської гідності неможна зупинитись на половині дороги. Кожний громадянин нашої держави мусить докладати ще багато зусилля, щоби позбутися недбальства, халацтва, непошани ближнього та інших подібних суспільних недуг.

Майдан зі своєю Революцією людської гідності поставив перед нами дуже високу моральну планку. Її треба досягнути.

Те що кажемо тут сьогодні, каже, Богу дякувати, вже багато інших. Чуємо про програму змін про дорожню карту, про стратегію на найближчих кілька років і треба надіятись, що наше суспільство взагалі і кожний громадянин зокрема серйозно до того всього поставляться.

Маємо різні назви, які ми повище згадали на оте основне – духовне відродження нашого народу.

До отих, вище цитованих програм, хотів би я додати ще одну, покликуючись на слова нашого Господа і Спасителя: "Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять" (Мт 7, 13-14). Над цими словами нашого Господа треба застановитись, бо без Божої помочі будемо правцювати (блукати).

Щоб ступати правильним шляхом, нам треба іти з Богом.

Десятками років ми годились жити та діяти в суспільному неладі. Сьогодні війна заставляє нас справді духовно піднестися.

Перед нами великий шанс бути справді великою та всесторонньо нормальною державою. Треба молитися, щоб ми не проґавили прекрасної нагоди піднестись до висот, але молитву треба доповнити щирою стовідсотково чесною працею.                   

+ Любомир, Архиєпископ–емерит