Верховная Рада v.8: перезагрузка системы

Партії повинні використовувати європейський досвід взаємодії із суспільством, щоб передвиборні програми стали інструментом змін.

Багато хто пам'ятає іконку на екрані старого комп'ютера "Program error" – сигнал, що нормальна робота перервана – система "зависла".

Хороша програма – запорука успішної роботи будь-якої системи, у тому числі політичної. Їй теж притаманні програмні помилки. З тією відмінністю, що тут користувачем виступає кожен громадянин.

Досі жодне оновлення складу Верховної Ради не приводило до виправлення ключових помилок у партійних програмах, а виборці так і не навчилися правильно використовувати цей інструмент. У результаті система часто "зависає", як старий комп'ютер...

Події останніх місяців дозволяють сподіватися, що Верховна Рада v 8.0 буде якісно іншою. І система державного управління, нарешті, почне працювати як новітня комп'ютерна програма, у якій за непотрібністю навіть не передбачена іконка "Program error".

Власне дострокові парламентські вибори, які президент Петро Порошенко оголосив 26 серпня, були вперше в Україні ініційовані не політиками, а суспільством. Але на які політичні сили покладають свої надії українці? Якими критеріями керуються при здійсненні вибору? Чого чекати від нових депутатів? Усі ці питання залишаються без відповіді.

Їх можна було б отримати, вивчивши передвиборні програми партій, проте в Україні відсутня культура й традиції складання комплексних програм.

Суспільство звикло не зважати на обіцянки політиків, заздалегідь не вірячи в їх виконання. Партії, у свою чергу, ставляться до передвиборчої програми як до необхідного атрибуту власної реклами або піару. Але не як до керівництва до дій, про результати яких належить відзвітувати перед електоратом на наступних виборах.

Біполярна система координат у політиці зруйнована

Надія на зміни пов'язана, у першу чергу, з тим, що цього разу є шанс побачити абсолютно новий вид передвиборної гонки.

Протягом останніх 10 років виборцю пропонувався вибір у біполярній системі координат: за "владу" або за "опозицію". Вибір часто здійснювався емоційно, з орієнтацією на свої симпатії-антипатії; на телевізійний образ того чи іншого лідера партії; на те, який регіон представляє партія.

Зараз вплив усіх емоційних чинників мінімізовано.

Фактори, що поділяли партії на "своїх та чужих" – зникли, а людям потрібні чіткі відповіді на найскладніші й життєво важливі питання, які можуть бути викладені в передвиборних програмах.

В умовах високої конкуренції кожен голос має значення

Не варто, усе ж таки, перебільшувати вплив передвиборчих програм на вибір громадян. Не більше 3-5% виборців поставлять галочку в бюлетені, орієнтуючись виключно на цей документ.

На президентських виборах кілька відсотків не настільки значні для переможця. На парламентських вони можуть стати вирішальним чинником, від якого залежить, чи подолає партія виборчий бар'єр, скільки мандатів отримає фракція й чий вплив буде сильніший при делегуванні кандидатур в уряд.

Суспільство створює власні структури політичного контролю

Експерти відзначають, що українське суспільство – небувало активне. Соціальні зв'язки, що виникли ще в період Майдану й розвивалися на тлі наступних подій, трансформуються в структури справжнього громадянського суспільства. Люди об'єднуються в громадські організації, щоб контролювати політиків.

Водночас у країні з'являється все більша кількість проектів і організацій, які ретельно стежать як за якістю підготовки політичних програм, так і за їх виконанням. У числі таких "громадських контролерів" – "Градус соціальної довіри" на каналі Україна; проект "СЛОВО і ДІЛО"; громадський рух "ЧЕСНО", громадянська мережа "ОПОРА" та інші.

Громадські об'єднання не лише контролюють політиків, але й виступають у якості своєрідного майданчика для широкого публічного обговорення ініціатив та проектів, просто й зрозуміло пояснюють усьому суспільству суть передвиборчих пропозицій.

За даними соціологічних досліджень, що проводились напередодні виборів 2012 року, більше 12% громадян робили свій вибір на основі інформації, яку надавали громадські організації. Можна лише здогадуватися, на скільки виріс цей показник за останні 2 роки.

Саме так дослідження партійних програм громадськими об'єднаннями створює дієвий механізм прямого впливу якісності програми на рейтинг політичної сили.

Імпровізацію в політиці доведеться замінити європейськими стандартами

В ЄС звичне поняття "передвиборчої програми" відсутнє. Прийнято оприлюднювати "політичний маніфест" – від англійської Election manifestos – або "політичну платформу".

На перший погляд, такі документи мало чим відрізняються від українських: загальні заяви, а не вказівка, конкретні законодавчі ініціативи; розбиті на блоки ідеї та цілі.

І все ж, між західними маніфестами та вітчизняними передвиборними програмами існує значна відмінність.

У першу чергу, на Заході давно встановлені стандарти, які передбачають охоплення всіх напрямків діяльності й соціальних сфер. Партія, яка не згадає у своєму маніфесті блок про культуру чи освіту, викличе різку критику своїх політичних опонентів та суспільства в цілому.

В українських передвиборчих програмах буває багато прогалин. У документ традиційно вносять лише найбільш "продавані" позиції.

Аналіз програм, оприлюднених у ході президентської передвиборної кампанії навесні цього року, показав, що жоден із кандидатів не надав власне бачення розвитку країни в усіх сферах.

Відсутність комплексного підходу в передвиборчих програмах породжує проблеми для всієї країни: до управління державою може прийти політик чи партія, у яких є, наприклад, чіткі зовнішньополітичні та оборонні плани, але немає жодного уявлення про розвиток медицини та освіти.

Українцям потрібно навчитися читати, а не тільки слухати

Нехай у європейських країнах вплив передвиборчих маніфестів переоцінений, але варто погодитися, що він значно сильніший ніж в Україні. Прикладом може стати дослідження результатів виборчих кампаній в 7 країнах Європи – Швеція, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Великобританія, Данія та Іспанія – за період більше 35 років.

З'ясувалося, що передвиборні програми вплинули на вибір 7-9% виборців, а якщо мова йшла про опозиційну політичну силу, то рівень впливу зростав в окремих випадках до 20%. Для США із двопартійною політичною системою цей показник ще вищий, оскільки предметом суперечок стають ідеї, викладені в політичних маніфестах, а не політичні бренди.

В Україні ситуація зовсім інша.

Несистемне ставлення до передвиборчих програм пояснюється тим, що досі якість і зміст викладених у них ідей мали сумнівний вплив на результат волевиявлення громадян.

Вважається, що на парламентських виборах 2012 року вплив передвиборчої програми становив 34-37% у голосуванні за ту чи іншу партію. Однак цей показник не є релевантним, оскільки українське суспільство плутає поняття передвиборної програми з і політичними заявами та гаслами, які представлені в "листівках".

Своє уявлення про політичний маніфест виборці найчастіше підміняють власними асоціаціями, пов'язаними з телевізійним брендом і особистістю лідера. Так, згідно з даними опитування експертів Фондом "Демократичних ініціатив імені Ілька Кучеріва" перед парламентськими виборами 2012 року лише 6% , або 3 з 50-и експертів, зазначили, що для перемоги на виборах партіям необхідна хороша передвиборча програма.

Немає попиту – немає й пропозиції.

Але в такій системі в суспільства не було й права вимагати від народних обранців слідувати визначеному політичному курсу. Адже не за курс і не за програму дій голосували на виборах.

Чим більш прагматичний розрахунок, тим приємніший результат

Електорат західних партій, здійснюючи прагматичний, а не емоційний вибір, має можливість порівняти обіцянки політиків з їх реальними діями.

Наприклад, у ході передвиборчої кампанії 2005 року британська Лейбористська партія заявила про свої плани на медичну реформу, чітко вказавши: до кінця 2008 року час між зверненням пацієнта до лікарні й проведенням необхідної йому операції становитиме не більше 18 тижнів. Через 5 років британці уважно перевірили, чи виконано обіцянку: проводились спеціальні дослідження.

На базі ідей, викладених у передвиборчих програмах партій, можна не тільки сформувати уявлення про запропонований політичний курс, але й скласти прогноз розвитку економіки після виборів.

Наприклад, аналітичний центр "The Central Planning Bureau" напередодні останніх парламентських виборів у Нідерландах зміг скласти цілком обґрунтований економічний прогноз із зазначенням плану основних змін, а також впливу кожної з них на макроекономічні показники країни.

Питання про те, чи можливо таке прогнозування в Україні, є явно риторичним. Наше суспільство не було налаштоване перевіряти, чи виконують партії свої передвиборчі обіцянки.

За даними Фонду "Демократичних ініціатив імені Ілька Кучеріва", тільки 4% громадян вважають відповідальність партій за виконання своїх передвиборчих програм після обрання запорукою побудови демократичної системи партій.

Цей показник раніше міг свідчити хіба що про наявність в українському суспільстві ідеалістів та оптимістів. Але тепер до них приєдналися ділові й прагматичні громадяни, які готові зробити мрію реальністю.

Громадські організації та бізнес-асоціації можуть стати джерелом ідей для передвиборчих програм

У цивілізованому суспільстві програма партії – це не рекламний продукт, що створюється досвідченими політтехнологами за декілька місяців до виборів, а комплексний план, ретельно вивірена й узгоджена послідовність дій із гарантією реалізації, під якою може поставити свій підпис кожен член партії. Це – найвищий рівень відповідальності.

Тому на Заході при розробці такої програми проводяться серйозні дослідження та опитування громадської думки, залучаються провідні експерти, недержавні організації та галузеві спільноти. Кожне слово має бути на своєму місці, адже кожну обіцянку доведеться виконувати, досягаючи анонсованих результатів.

В Україні сьогодні вперше складається ситуація, коли люди очікують подібного від вітчизняних політиків.

Зрозуміло, що зараз немає вже ні часу, ні ресурсів для складання програм, які можна порівняти із західними зразками. Але мета, усе ж, досяжна – за умови, що партійні лідери відмовляться від колишніх традицій і почнуть тісну кооперацію із громадськими організаціями та асоціаціями, які напрацювали реформаторські пропозиції практично в кожній сфері життя держави.

Така взаємодія дозволить наповнити програму партії чи блоку продуманим планом дій, яких очікує й схвалює суспільство, і які можуть залучитися підтримкою нової Верховної Ради.

Значить, до наступних виборів партія, яка представила такий план, зможе відзвітувати про його виконання. І розраховувати на усвідомлену, а не емоційну підтримку виборців.

Наприклад, політичним партіям варто звернути увагу на ініціативу одного з найвпливовіших експертно-активістських об'єднань – "Реанімаційний пакет реформ" – що зібрало на своїй платформі групи аналітиків, які розробляють системні плани реформування країни по 20 окремих напрямках.

До того, як ЦВК закінчить прийом документів партій і кандидатів по мажоритарних округах "Реанімаційний пакет реформ" представить свої рекомендації та пропозиції з найбільш актуальних ініціатив не тільки для включення партіями у свої передвиборчі програми. Команда РПР планує підписати з учасниками парламентської гонки меморандум про підтримку "Дорожньої Карти Реформ для майбутнього парламенту".

Політичним партіям доведеться витримати нелегку конкуренцію із громадськими активістами, щоб представити альтернативні моделі вирішення суспільних проблем, або публічно пообіцяти впровадити пропозиції й домовитися про співробітництво відкриту співпрацю з експертами. Це саме по собі означає новий формат відносин влади й суспільства.

Представники РПР збираються не лише презентувати свої пропозиції щодо реформ політикам, а й предметно обговорювати важливість реформ у національних та регіональних ЗМІ, таким чином формуючи суспільний запит на конкретні новації в політичних програмах партій.

Більш того, активісти гарантують не тільки публічне висвітлення політичного діалогу з партіями в рамках перевиборної гонки, але й контроль за взятими на себе обіцянками після обрання до Верховної Ради.

Таким чином, спільна робота з активістами, експертами та громадськими діячами дозволить парламентським партіям припинити бути постійними об'єктами критики, натомість перетворитися на справжнього партнера й представника інтересів громадських структур – недержавних організацій, об'єднань і бізнес-асоціацій.

Така система встановить міцні взаємозв'язки між суспільством та його представниками у владі, дозволить якісно переписати програми, виключивши збої системи й давши державі імпульс на розвиток без потрясінь і "зависань".

Ярослав Желєзняк, експерт Реанімаційного Пакету Реформ, спеціально для УП