Второй фронт

Окрім війни на Сході, не можна забувати про ще один фронт – економічний. Експерти розповідають, що Україна може мобілізувати до 10 мільйонів людей. Але їх теж треба навчити, одягнути, озброїти, забезпечити бронетехнікою. Яку потрібно заправити пальним і боєкомплектом.

Одним словом, потрібні гроші. Сотні мільйонів, мільярди.

Так, функцію забезпечення тилу взяли на себе прості громадяни України, які об'єднались у волонтерські організації й забезпечують фронт усім необхідним: від систем переливання крові до важкої техніки. Якщо перші волонтери везли посилки на передову власними легковими автомобілями, то тепер вони відправляють на фронт колони "фур".

Більшість цих активістів – самі підприємці. І, паралельно допомозі армії й добровольчим батальйонам, вони теж ведуть війну на економічному фронті. Ситуація на якому погіршується.

І головна причина цього – відсутність реформ.

Війна, навпаки, може сприяти розвитку економіки: починають отримувати держзамовлення підприємства ВПК та тисячі їхніх суміжників. Держава, керуючись законами військового періоду – не має значення, оголошено військовий стан, чи ні – наступає на горло корупційним схемам, які вимивають шалені гроші із країни на безіменні рахунки в офшорних зонах. Адже це вже питання виживання, а не співпраці з олігархами, як у мирний час. На внутрішньому ринку з'являються гроші для розміщення державних замовлень.

Країна вмикає верстати й починає виробництво продукції для фронту. У тому числі, високотехнологічної.

Ті, хто кажуть, що в нас немає таких можливостей, помиляються. Нагадаю, що український "Су-25" в зоні бойових дій було підбито ракетою з інфрачервоною системою наведення українського виробництва.

А що, впродовж півроку, заважало українським компаніям налагодити масований випуск якісних бронежилетів? За такої кількості металургійних комбінатів, які розміщені не лише на Донбасі, а й у Дніпропетровську, Кривому Розі, у Київській області, і які можуть виготовляти броне-пластини високої якості?

Цей шлях за кілька тижнів пройшли ті ж самі волонтери, які знайшли й потрібні підприємства, і зібрали гроші, і організували пошиття тканинної частини, і перевірили якість бронежилетів на полігонах і у військах, відстрілюючи їх із різних типів зброї.

Невже в членів уряду повноважень і можливостей менше, аніж у звичайних активістів?

Крім того, в Україні залишається велика армія "силовиків", які продовжують спеціалізуватись на "вибиванні" грошей із бізнесу. Це справжня внутрішня армія, яка ніколи не буде воювати на фронті. Вони воюють із підприємцями.

Схема "наїздів" відпрацьована й відшліфована за багато років до досконалості. Основні бойові прийоми цих "військових" – обшуки в офісах, виїмка документів, зупинення роботи комерційних компаній, порушення кримінальних справ.

І ще можна було б зрозуміти, якби бізнес "трусили" заради наповнення державного бюджету. Але, після силових дій, як правило, наступає момент вимагання хабара.

Один із директорів комерційної компанії, який нещодавно звернувся до журналістів по допомогу, заявив, що за закриття інспірованої кримінальної справи проти нього, вимагають "відкупні" в сумі 500.000 доларів. Думаєте, ці гроші підуть на бронежилети і тепловізори для тих, хто воює? Як пишуть у соцмережах: тричі ха-ха!

Щоб дати відповідь на це питання, треба поспостерігати, на яких машинах приїжджають на свої "бойові операції" звичайні капітани й майори міліції, слідчі відділів по боротьбі з економічними злочинами.

До речі, тилові службовці силових структур на автомобілях бізнес-класу й бізнесмени, які полишили власну справу й змінили "Лексуси" на БТР-и в зоні бойових дій – ще одна ознака сьогоднішнього часу. І нам усім треба буде дати відповідь на питання, що робити із цією непропорційною, з точки зору соціальної відповідальності, історією?

Коли закінчиться війна, і підприємці змінять камуфляж на футболки й джинси, армія "силовиків", які не нюхали пороху, але живуть у гарних маєтках, так само буде ставити їх на коліна й збирати "данину"? Звісно, суспільство дасть на це відповідь. Але цей момент істини, часто стихійний і далеко не завжди правовий, відкладається до моменту перемоги над зовнішнім ворогом. А це все – час, якого наша багатостраждальна економіка не має.

З розмов з економістами оприлюдню найголовніше: єдиним серйозним поясненням подальшої економічної стагнації й падіння економіки, є відсутність реформ.

Подальше падіння гривні Нацбанк може скільки завгодно пояснювати політичними подіями минулого тижня, неправильними сигналами щодо реальної вартості гривні й заспокоювати твердженням, що "у разі стабілізації військової й політичної ситуації в країні на ринку пануватиме перевищення пропозиції іноземної валюти над попитом на неї".

Тобто, якщо швидко переможемо, курс гривні втримаємо. А якщо війна на сході затягнеться, що тоді? Яким буде курс і падіння ВВП?

Про податкові зміни скільки років говоримо?

Добре, давайте на цифрах: ви – директор товариства з обмеженою відповідальністю. І вам потрібно платити гроші своїм працівникам. Тут математика така: щоб заплатити зарплату, наприклад, у 8 тисяч гривень, ваше підприємство, разом із податками, сплачує трохи більше 11-ти тисяч. Але працівник при цьому отримує на руки лише 6 із половиною.

Можете порахувати фінансове навантаження компанії, у штаті якої – кілька десятків людей. Тобто, кілька десятків робочих місць. І це – лише офіційна частина, без так званого "корупційного податку", яким підприємця обкладають різні контролюючі органи.

У більшості випадків такі математичні роздуми з калькулятором у руках закінчуються видачею зарплат у конвертах. Не патріотично? Тим більше, в умовах війни, коли бюджет треба наповнювати?

Але існує ще одна реальність: підприємець готовий витрачати гроші на допомогу армії, пораненим, біженцям, лікарям, купуючи все необхідне на ті ж самі, виведені з-під оподаткування гроші й передаючи їх із рук у руки тим, хто потребує. Йому дуже важливо, що ці гроші не будуть вкрадені з бюджету й не "висітимуть" місяцями на рахунках міністерств, в очікуванні організованих чиновниками тендерів.

Як ви думаєте, чому підприємець готовий купувати для фронту бойову машину піхоти, радіостанції й прилади нічного бачення, але відмовляється "здавати" гроші чиновнику чи міліціонеру на "Мерседес"?

Тож, можливо, прийшов, нарешті, час змінити систему, яка за довгі роки становлення корупційного класу в країні, просто згнила?

Суворі часи, які переживає Україна, можна розглядати як ще одну можливість якісно змінити країну. Запустити механізми створення сучасної, ефективної, інноваційної економіки та нової, очищеної від корупції, політичної системи – недаремно активісти "проштовхують" новий виборчий закон.

І якщо, навіть війна не змусить нас змінити парадигму власного життя, тоді...

Утім, про це краще навіть не думати. Цього просто не можна допустити.

Для перемоги потрібен інший спосіб мислення й конкретні, швидкі дії. Ліпше зрозуміти, що в нас є шанс, і його треба використати.

Дмитро Тузов, журналіст, спеціально для УП