Кардинальная ошибка Яценюка

Чергова заява прем'єр-міністра про те, що кількість чиновників буде скорочена в 2 рази, не дивує. Але й не надихає.

Скорочення в 2 рази відбувається все-таки не всіх чиновників – а тільки тих, що здійснюють контролюючі функції, з 1032 функцій до 680. Тому просто зробимо висновок, що піарники прем'єра попрацювали добре, щоб підібрати привабливий тег для анонсів. Ще один анонс – після оголошення про скорочення кабмін має намір презентувати програму відродження країни.

От навкруг цього сполучення двох новин, яке журналісти об'єднали в одну, я спробую поспекулювати.

Можна було б пробачити бажання прес-служб попіарити шефа на популістичних гаслах, адже цим займаються всі уряди, незалежно від стану економіки. Проте проблема є надто серйозною й недооціненою, щоб на неї закривати очі, навіть в умовах війни.

Відразу скажу – я категорично проти того, щоб ставити завдання скорочення кількості держслужбовців, я проти того, щоб це записувалося в передвиборчі програми політиків.

Тобто, я не проти того, щоб мати менші витрати на утримання державних органів, але проти завдання кожного нового уряду "скоротити кількість". Відчуваєте різницю? Якщо ні, то поясню. У будь якій програмі підготовки менеджера класикою є схема реалізації проекту:

1. Визначення місії

2. Встановлення цілей

3. Аналіз внутрішніх можливостей

4. Аналіз зовнішнього середовища

5. Аналіз альтернатив та вибір стратегії

6. Проектування організаційної структури

7. Реалізація стратегії

Як ми бачимо, питання персоналу з'являється вперше на третьому етапі втілення проекту у вигляді частини – "аналіз внутрішніх можливостей", тобто аналіз ресурсів організації, до яких відносяться також фінанси й інше. Потім є етап 6 – "проектування організаційної структури", де теж частину займає проектування кадрів та вибір кадрової політики.

Отже, у практиці управління будь-яким процесом, "скорочення персоналу" першим пунктом ніколи не йде – яким би неефективним не був проект. Для того щоб зробити такий висновок, потрібно спочатку пройти всі етапи проекту, з першого по шостий.

Повторення Яценюком дуже небезпечних помилок усіх урядів – розумним і патріотичним прем'єром, харизматичним, тепер уже бувшим міністром економіки, ну й, мабуть, більшою частиною політиків і експертів, що займаються економікою та державним управлінням – я не можу віднести до злого умислу або незнання.

Вони – патріотичні, багато хто з них навчався в престижних бізнес-школах і в інших закладах, де викладають-таки основи менеджменту. Скоріше за все, усі вони є рабами ідеологічного штампу щодо того, чим є державна служба в Україні. Вони вважають, що вона є уособленням зла та концентрованим вмістилищем корупціонерів. І тому вважають апріорі, без аналізу: потрібно цю структуру ліквідувати як неефективну й непотрібну.

Добре, нехай так. Є багато випадків у житті кризових менеджерів, коли вони радять такий проект закрити, іноді негайно. В американських компаніях можна отримати конверт із винагородою й пропозицією про звільнення всіх працівників за два місяці.

Але повернемося до основ управління.

Для того щоб звільнити 10%, 30%, 50%, чи абсолютно всіх, потрібно пройти класичні 6 етапів реалізації проекту. А потім на сьомому етапі сказати, що проект закривається, чи ущільнюється, чи навпаки – розширюється!

Так-так, і в державній службі – уявіть собі! – після нормального аналізу може виявитися, що кількість службовців треба десь збільшити. Це нормально. А не функціональні/непотрібні/неефективні – ліквідувати, скоротити тощо.

Але коли симпатичний академік, чи активіст, чи бізнесмен – ми бачимо за ці роки різних людей на міністерських і прем'єрських посадах – на другий день після призначення заявляє, що він доб'ється великих висот, бо скоротить 10%, 30%, 50% персоналу, – це не викликає нічого іншого, крім здивування, жалю й смутку.

Мене важко звинуватити в тому, що я захищаю честь бюрократичного мундира. Я 15 років займався власним бізнесом, наймав і звільняв сотні людей, починав і закривав багато проектів.

Я також був 3 роки на державній службі. І, можливо, тому більше від моїх друзів та колег-бізнесменів і консультантів розумію, що не може чиновник високого рівня говорити про тотальне скорочення персоналу без пояснення цілей організації, і яким саме чином виконання сьомого етапу втілення проекту "реалізація стратегії" пов'язане з тотальним скороченням.

Я наведу також приклад, який, мабуть, буде зрозумілим не тільки управлінцям.

Усі ми стикаємося з лікарями й за замовчуванням вважаємо, що вони – корупціонери. Хтось бере цинічно й вимагає грошей за лікування, хтось взагалі може спонукати людину до непотрібної операції. А деякі чекають, що клієнт заплатить із жалю, бо неможливо прожити на 2 тисячі гривень спеціалісту, який усе життя вчився, щоб нас із вами рятувати.

По аналогії з рішеннями щодо держслужбовців, можу запропонувати, не задумуючись, скорочувати лікарів на 10%, 30%, 50% – а потім підвищувати зарплату тим що залишилися.

Страшно? І мені теж.

Ті, хто був хоч якось дотичний до пілотних проектів медичної реформи в Україні, стикалися саме з такими фактами, хоча задумка, начебто, була правильна.

Отже, з лікарями ви пропонуєте почати з аналізу. Правда? Бо близько до тіла? Ок. Але ж вони апріорі не принесуть прибутку, як можуть, наприклад, зробити чиновники з економічних та галузевих органів влади – звичайно, якщо працюють ефективно.

Ви скажете – так це ж наше здоров'я й життя! Отож...

Щодо життя, то, мабуть, найяскравіший приклад – скорочення й знецінення наших військових. Майже кожен міністр пишався: "Який я реформатор, подивіться тільки, скільки я скоротив". От прийшла загроза нашій свободі й життю – і без добровольців нема кому нас захищати!

А пам'ятаєте постулат щодо скорочення армії й зупинки модернізації озброєння? – "На нас ніхто не збирається нападати". Міф обернувся трагедією.

Міф про те, що можна взагалі обійтися без держави, – є таким же небезпечним. А це максима ідеї щодо тотального скорочення, яка, без жартів, дуже популярна навіть серед окремих спеціалістів.

За скорочення треба братись не на початку, а як наслідок запропонованого ними аналізу поточної ситуації/напрямків розвитку/інструментів розвитку/ресурсів необхідних і потім – потім уже! – як однієї зі складових ресурсів (НR) штатної структури.

Я підтримую електронне управління й спеціально займався з естонськими компаніями заведенням проектів в Україну – але я дивуюся серйозним експертам, які розвивають цю гарну естонську ідею e-government до рівня фантастичної матриці, де всі чиновники зникають самі по собі.

На закінчення про ще один міф: "Скільки ти не дай зарплату чиновнику, він буде завжди красти".

Хто керував держслужбовцями, знає, що серед них є різні, як і серед працівників приватних фірм. Огульна думка про їхню корупційність і тупість, як і думка про тотальну злодіюватість ваших підлеглих у компанії – хибна. Це банальність.

Висновок же, що робить суспільство – "Платити не треба, і так вкрадуть" – це совок, колгосп. У фірмах, які планують існувати довго, слідкують за рівнем зарплати в порівнянні з ринком і вимірюють мінімальну зарплату, при якій людина може працювати.

Кожен бізнес-курс навчає, що коли починається криза в компанії й починається економія на зарплатах, то фірма спочатку втрачає не станки, а кращих людей, які йдуть першими.

Криза збуту і якості продукції поглиблюється через те, що кращі вже не приносять клієнтів і не подають ідеї по вдосконаленню. Тотальне звинувачення всіх без винятку та паралельні скорочення – без визначення цілей, без тестування кадрів (мотивація + компетентність), без одночасного підняття зарплат – призведе до того, що кращі підуть, а корупціонери та нездари залишаться.

Вони так вмонтовані у свої крісла – одні корупційним доходом, їм не потрібна зарплата, інші безнадією, – що їх щипцями не віддереш. Вони нікому не потрібні на ринку.

Я три роки бачив, як у загальній системі бідності та зневаги йшли кращі, саме кращі. Сіра маса продовжує імітувати роботу, починаючи тотально красти – і в один момент станки вартістю в мільйони перетворяться в звалище брухту.

Я не хочу, щоб Україна перетворилася в звалище брухту.

І тому кажу прем'єру – займіться підпорядкованим Вам персоналом! Це Ваша команда, вірніше, поки що залякана група попутників. Створіть команду, а не кажіть, що Ви всіх виженете на вулицю, чи відправите на Донбас – і все само собою розквітне.

Володимир Панченко – керівник економічних програм Фонду "Відкритий діалог", спеціально для УП