Почему президент блокирует реформу прокуратуры

Українська прокуратура – орган, який майже не змінився з радянських часів. Ще в 1995 році Україна взяла на себе зобов'язання перед Радою Європи його реформувати, яке досі не виконала. Прокуратура залишається структурою, яка практично керує кримінальним процесом, тисне на суди, вибиває гроші з бізнесу, заплющує очі на катування, на що не раз указував Європейський суд із прав людини.

Остання спроба почистити авгієві стайні була восени 2013 року. Заради асоціації з ЄС був розроблений законопроект про прокуратуру, проголосований у першому читанні. Його схвалили українські експерти й Венеціанська комісія, але через демарш Януковича в сторону Росії закон не був прийнятий.

З того часу Майдан змінив владу. Однак нові обличчя в нових м'яких кріслах знову не хочуть реформувати прокуратуру. Вони гарячково намагаються зберегти собі побільше повноважень часів Януковича.

Цей матеріал стосуватиметься дуже простих речей – індикаторів ефективності нової владної верхівки в її (не)прагненні змінити Україну.

Одразу скажу, що аргументи на кшталт "спочатку у війні переможемо, а потім займемось налагодженням мирного життя" давно вже віддають лицемірством. Адже очевидно, що військовий конфлікт може затягтися й перерости у фазу тривалого протистояння. Але подібні лозунги підніматимуть на прапор чиновники-корупціонери, яким у хаосі війни й тривоги простіше продовжувати вимивати гроші з бюджету чи провертати старі схеми отримання вигоди чи впливу.

Отже, щодо індикаторів.

Візьмемо за приклад гідну мексиканського серіалу історію законопроекту про прокуратуру, який забезпечує докорінне реформування "ока государєвого". Саме так за Петра І називали прокуратуру; до слова, саме прокуратуру за моделлю Петра І ми маємо зараз в Україні.

Цей документ схвалений як міжнародними, так і українськими експертами, отримав позитивний висновок Венеціанської комісії, має беззаперечну підтримку громадянського суспільства та іноземних партнерів. Законопроект пройшов перше читання в листопаді минулого року, адже був однією з вимог "списку Фюле".

Але вимога так і залишилась невиконаною, бо друге читання законопроекту пройти ніяк не вдається.

Не варто бути великим експертом у питаннях прокуратури, аби здогадатися, що перший ворог будь-якої реформи – це сама система, яку прагнуть реформувати. Про те, яким є тепле й затишне крісло генпрокурора – кожен, хто його займає, дізнається дуже швидко.

Для прикладу, виконуючий обов'язки генпрокурора Олег Махніцький одразу після свого призначення обіцяв докладати максимум зусиль для реформи органів прокуратури. А от вже через місяць сором'язливо заявляє: "Звичайно, реформування потрібне, але чи вже сьогодні воно на часі, мені важко сказати".

Новопризначений генпрокурор Ярема, який до того заявляв про необхідність термінових реформ, дуже швидко став висловлюватись більш лояльно щодо реформи – зокрема, заперечувати можливість серйозної чистки рядів прокурорів, як це було зроблено в Грузії.

Причин для такої "переоцінки" позиції є досить багато.

Якщо законопроект №3541 про реформу прокуратури буде прийнятий, генпрокурор перестане бути всесильним і всемогутнім.

По-перше, він втратить повний контроль над призначенням, просуванням по службі, переміщенням і звільненням всіх прокурорів. За новим законопроектом, ці повноваження переходять кваліфікаційно-дисциплінарній комісії, де більшість складатимуть науковці, адвокати й правозахисники.

По-друге, у генпрокурора не буде можливості ініціювати перевірки будь-якого органу влади, підприємства, установи чи організації. Отже, перевірки з боку прокуратури, які багато років "кошмарили" бізнес, зникнуть як явище.

По-третє, генпрокурор більше не зможе ініціювати чи брати участь у будь-якому судовому процесі. Згідно із законопроектом, захист здійснюватиметься лише щодо неповнолітніх. Для всіх інших працюватиме система безоплатної правової допомоги.

По-четверте, відміняється "телефонне право": генпрокурор більше не зможе в телефонному режимі керувати усіма прокурорами. Після реформи вказівки можуть бути лише письмові, щоб зберегти "сліди" можливих злочинних наказів.

По-п'яте, маніпуляції зі структурою й чисельністю прокуратури завершаться, перелік прокуратур і кількість прокурорів визначено в законопроекті. Взагалі було б оптимально скоротити кількість прокурорів утричі, з 15 тисяч до 5 тисяч – така зміна зазначена в пропозиціях депутатів до другого читання.

По-шосте, завершаться маніпуляції із присвоєнням класних чинів прокурорам – чини ліквідовуються як такі.

По-сьоме, рівень оплати праці, доплат, премій прокурорів буде чітко визначений у законі й не залежатиме від рішення керівництва прокуратури.

Припустимо, що з генпрокурором усе ясно: не кожен активний учасник Євромайдану здатен пройти випробування владою, а тим паче фактично необмеженою прокурорською. Крім того, Віталій Ярема ще й генерал міліції, що накладає відбиток консерватизму, а подекуди навіть плісняви на його позицію як очільника ГПУ.

Але що заважає президенту, гарантові Конституції, нарешті привести прокуратуру у відповідність до Конституції – сприяти ухваленню нового закону?

Хоч м'яч тут на полі парламентарів, але ні для кого не секрет, що політична воля президента здатна досить швидко сформувати політичну волю народних депутатів. Так, до прикладу, сталося під час голосування за призначення Віталія Яреми на посаду. "За" дружно голосували як коаліціянти, так і позафракційні й навіть регіонали.

Чому ж Петро Порошенко так вперто не хоче дати зелене світло реформі прокуратури?

Давайте проаналізуємо, що втрачає президент після ухвалення нового закону про прокуратуру.

Він більше не зможе пропонувати парламенту на посаду генерального прокурора невідому кандидатуру, "кота в мішку". Для цього буде передбачений попередній конкурс претендентів, як це рекомендує Венеціанська комісія.

Він не зможе звільнити генпрокурора на власний розсуд. Для цього, згідно з європейськими стандартами, потрібні будуть достатні підстави, визначені законом. До того ж, президентські зміни до Конституції пропонують навіть парламент усунути від процедури звільнення генерального прокурора.

Він не зможе давати прокуратурі доручення, вказівки про проведення перевірки, "з'ясування обставин", "виявлення винних" тощо. Єдиними документами для реагування будуть заяви про вчинення кримінального правопорушення й дисциплінарні скарги на певного прокурора.

Він не буде присвоювати прокурорам класні чини державного радника юстиції першого, другого чи третього класу. Це є спосіб маніпуляцій і залежності нинішнього керівництва прокуратури.

Він не буде визначати централізований порядок транспортного й матеріально-технічного забезпечення прокуратури, п'ята частина 52-ї статті чинного закону про прокуратуру.

Тобто, ідеться про втрату Президентом контролю над керівництвом і фінансами прокуратури, а також мінімізацію впливу на її діяльність. Не дуже райдужна перспектива для Президента, який планує "розділяти й володарювати"?

"Порошенко не такий, він із нової когорти політиків, давайте дамо йому шанс", – скажете ви. Але ж докорінна зміна тотально корумпованої й працюючої лише на самовідтворення прокурорської мафії – це неабиякий шанс проявити себе як реформатора й рішучого політика.

Що ж відбувається натомість із довгоочікуваною реформою – давайте пригадаємо.

Перше. У день голосування в парламенті за проект закону про прокуратуру – він відкладається, натомість голосується кандидатура генерального прокурора.

Друге. Відбуваються постійні маніпуляції з порядком денним – то законопроект виключають із порядку денного в ніч перед днем голосування, то включають, але пересувають на 41-шу позицію, а встигають проголосувати менше 20. Посли США і ЄС заздалегідь вітають з голосуванням за реформу – а самого голосування не відбувається.

Третє. Парламентський комітет на відкритому засіданні 4 червня голосує за проект в одній редакції, а вже 27 червня на закритому засіданні голосує за змінену на вимогу генпрокуратури редакцію законопроекту. Але, мабуть, і такий варіант не подобається керівництву прокуратури.

Законопроект про прокуратуру – мабуть, найбільш близька до ухвалення системна реформа із часу роботи оновленої влади. Щодо неї є консенсус у суспільстві, позиція експертів, повністю підготовлений до голосування текст, позиція парламентських фракцій. Але реформа прокуратури щоразу зривається з гачка.

Може, українській владі вже час перестати займатися окозамилюванням Європи й нарешті зробити те, за що, серед іншого, виходив Майдан?

Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини, спеціально для УП