Маргинализация сторонников "второго государственного"

Російська мова, її роль та статус у суспільстві була і є одним з основних "меседжів" політиків з "біло-блакитного" табору. Представники цього середовища полюбляють спекулювати на цьому питанні, як на базовому, на їхню думку, для "єдності країни".

Втім, дані соціологів, та особливо результати виборів – демонструють, настільки маргінальною нині стала ідея запровадження офіційної двомовності.

Серед списку з 21 кандидата, що брали участь у дотермінових президентських виборах, російська мова як друга державна присутня в програмах комуніста Петра Симоненка, висуванця від партії регіонів Михайла Добкіна, а також колишніх регіоналів, а тепер самовисуванців Сергія Тігіпка, Валерія Коновалюка, Юрія Бойка.

Результати апологетів двомовності на цих виборах більш ніж скромні: Тігіпко – 5,23%, Добкін – 3,03%, Симоненко – 1,51%, Коновалюк – 0,38% і Бойко – 0,19%. Разом – 10,34%.

Звісно, що до аж такого падіння прихильників двомовності свій вклад внесла й російська окупація Криму й Севастополя, зрив виборів на Донбасі, заяви Симоненка про "зняття з виборів", тощо.

Але в цілому, усі ці фактори, хоча й важливі, але принципово ситуацію вже не змінюють.

У розрізі регіонів прихильність до кандидатів, що задекларували прихильність до другої державної російської має такий вигляд:

У жодному з регіонів України прихильники другої державної російської не спромоглися здобути більшість!

Найближчими до цього вони були на Харківщині – 38,2%. У Донецькій та Луганській областях прихильників двомовності біля третини – що приблизно відповідає етнічному складу цих регіонів за переписом 2001 року й тенденціям, що зафіксовані соціологами в опитуваннях.

Якщо в південно-східних регіонах ідея другої державної російської мови підтримується бодай чисельною меншістю, то в центрально-західних областях ця позиція вже є цілком маргінальною. Підтримка орієнтованих на ці ідеї політиків складає від 8,3% в Сумській до 1% в Івано-Франківській.

На цьому фоні досить дивними виглядають позиції деяких опонентів "біло-блакитних", які доволі необдумано розкидаються обіцянками на мовному ґрунті.

Тут варто згадати й неоднозначний "Меморандум порозуміння і миру", котрий передбачає "гарантування статусу російської мови" і за який проголосувала більшість депутатів із фракцій "Батьківщини" та УДАРу.

Загалом, склалась доволі парадоксальна ситуація: Україна в сфері мови й досі послуговується законом "Про засади державної мовної політики", законом, одним зі співавторів якого є відвертий українофоб Вадим Колесніченко, який після окупації Криму Росією не лише не засудив, а всіляко підтримав це рішення, і з нетерпінням очікував на російський паспорт.

Чи є правильним, що нова Україна продовжує жити за законами українофобів?

Чи справді більшість має виконувати забаганки меншості, яка маргіналізується?

Хіба це не риторичні запитання?..

Василь Бабич, спеціально для УП