Конфликт интересов или их совпадение?

Війна українців із Путіним іде на різних фронтах. Хтось зі зброєю в руках захищає нашу землю від диверсантів-терористів. Хтось об'єктивно висвітлює цю боротьбу в ЗМІ. Хтось фінансово підтримує й тих, і інших.

Однак завжди знаходяться такі, які, зловживаючи службовим становищем, наживається й на громадській, і на державній, і на міжнародній допомозі й фінансуванню.

Корупція сьогодні є найголовнішим ворогом не лише нашої армії, але й кожного українця особисто. І разом із тим, вона – головний союзник Путіна. Це основний стовп влади у вибудуваній ним і його попередниками Системі. Тому боротьба з корупційною системою – один із фронтів війни за незалежність України.

У нашій країні є цілий ряд організацій, що займаються боротьбою з корупцією. І більшість із них об'єднались в спільній робочій групі по розробці антикорупційного законодавства – Реанімаційний Пакет Реформ. Нещодавно на розсуд громадськості та на обговорення експертів був представлений проект закону про основи попередження та протидії корупції.

Новий законопроект передбачає створення спеціального превентивного антикорупційного органу, який контролюватиме питання протидії конфлікту інтересів чиновників. Такий колегіальний орган складатиметься з п'яти членів, які здійснюватимуть контроль за діями держслужбовців. Крім цього, законопроект передбачає санкції за надання переваги приватному інтересу над обов'язками публічного службовця.

Згідно з новою редакцією законопроекту, всі декларації держслужбовців подаватимуться онлайн. Чиновники декларуватимуть не лише майно та статки, а й свої інтереси. Зокрема, указуватимуть — членами якої політичної сили вони являються, якими акціями володіють, де раніше працювали, з ким мають зв'язки тощо. Усі ці дані будуть доступні для великого загалу.

За неподання декларації чи брехню передбачена адміністративна відповідальність: кілька тисяч гривень штрафу й дисциплінарні стягнення, включаючи можливість позбавлення роботи. Усі декларації перевірятимуться.

Хто чинитиме найбільший опір у його ухваленні? Напевне, ті, хто вже має цей конфлікт інтересів.

Закон "Про засади запобігання і протидії корупції" визначає конфлікт інтересів як суперечність між особистими майновими, немайновими інтересами особи чи близьких їй осіб та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.

Виходить, чиновник відчуває конфлікт інтересів щоразу, як йому пропонують хабара. Як думаєте, який інтерес переважує?...

А чи не краще було би унеможливити конфлікт інтересів взагалі? Та й чи можливо це? Давайте поміркуємо, хто й чому йде працювати на державну службу.

Найбільше чиновників ідуть працювати на державу тому, що мають своїх "протеже" – родичі, куми, свати, друзі, коханці тощо. Вони йдуть на низькооплачувану роботу свідомо, адже знають, що їм забезпечене кар'єрне зростання як мінімум до рівня своїх покровителів, знають, що ця робота стабільна, і знають, на чому вони зможуть "заробити" неофіційно. Секрети професії їм завжди підкажуть їх "старші товариші".

Другою категорією чиновників є підприємці. Вони, після того як на своїй шкурі відчують свавілля держапарату, розуміють, як можна заробити на тій чи іншій посаді, купують її – і в повній мірі зловживають службовим становищем, щоб відбити занесені за крісло гроші.

Громадські активісти та ідеалісти. Вони йдуть на держслужбу для того, щоб служити державі, приносити користь суспільству, впроваджувати корисні реформи та ініціативи. Їх не купиш за гроші – хіба що за дуже великі. Їхня мотивація полягає переважно в славі та визнанні. Таких дуже мало.

Давайте будемо відвертими. Чи вистачить нам ідеалістів для того, щоб зайняти всі, або хоча би більшість посад у державі? – Навряд. Навіть якщо брати лише найголовніші, без яких рішення не прийматимуться й не виконуватимуться.

Чи зможемо ми зі стовідсотковою впевненістю знати, що людина, яка претендує на певну посаду, є ідеалістом і не братиме хабарів? – Ні.

Тоді давайте відверто рівнятись не на них, а на тих, чия мотивація полягає в першу чергу у фінансовому питанні.

Тож, як зробити так, щоб чиновники, які йдуть заробляти гроші, не брали хабарів?

Найпоширенішою думкою є "підняти всім зарплати й посилити покарання". Однак на ділі виходить, що цей спосіб не працює. Скільки не підвищували зарплат чиновникам, вони все одне продовжують брати. А з підвищенням покарань, підвищується й "такса", адже зростає "ризик"…

Чому поняття "корупція" присутнє лише в державній сфері, і відсутнє в приватній? Тому що приватний власник зацікавлений у отриманні прибутку, і він цього не приховує. Для цього він наймає менеджерів не за родинною спорідненістю, і не за фінансову винагороду – а за професійними якостями. Адже ці управлінці мають заробляти йому гроші й примножувати його прибутки.

Найнадійніший спосіб побороти корупцію, на мою думку, це, по-перше – прив'язати винагороду чиновника до результатів його роботи.

Якщо на обслуговування державного апарату буде передбачена не фіксована сума, а відсоток від дохідної частини бюджету, чиновники будуть зацікавлені в зростанні цієї частини. Якщо в державі буде лише один єдиний податок, наприклад, 10% від доходу громадянина, – державний апарат буде зацікавлений у зростанні доходів громадян.

Тоді з'явиться потреба в ефективних менеджерах, адже тільки вони зможуть заробляти гроші для держави. Тоді зникне проблема роздутих штатів, бо платитимуть лише тим, хто реально виконуватиме роботу, і без кого її неможливо буде зробити.

По-друге, зробити публічною всю інформацію про використання державних фінансів, зокрема, і про доходи державних службовців. Прозорими мають стати всі реєстри власності.

Тоді зникне надмірна бюрократизація процесів. Держава відмовиться від зайвих функцій, а отже, і від дозволів, довідок, реєстрацій, міжкабінетного футболу та інших штучних бюрократичних перепон. Усе це стане непотрібним, адже будь-яке зловживання неможливо буде приховати, тому й заробити на цьому більше не вийде.

По-третє, повністю перейти на безготівкову форму розрахунків. Цей крок дозволить прослідкувати будь-яку фінансову операцію й уникнути будь-яких фінансових злочинів.

У цьому разі неможливо буде ухилятись від оподаткування. Це стане кінцем "тіньової" економіки. Біла економіка стане вигідною, а її правила – усім зрозумілими. Вести власну бухгалтерію й дотримуватись фінансової дисципліни будуть не лише всі підприємства, але й усі домогосподарства.

По-четверте, варто забезпечити конкуренцію контрольних органів. Але не так, як пропонується в презентованому законопроекті, коли конкурують між собою органи влади з аналогічними контрольними функціями. За конкретну роботу отримуватимуть гроші платників податків лише одна конкретна структура чи людина – без жодних дублювань.

Конкурувати повинні державні контрольні органи із громадськими. Вони паралельно повинні моніторити використання бюджетних коштів. І в тому разі, якщо робота громадської ініціативи буде ефективнішою, ніж державної, її менеджмент необхідно запрошувати на роботу замість керівництва існуючого органу. Доступ до інформації у всіх буде однаковим, однак державна структура матиме достатнє фінансове забезпечення для системної роботи.

Громадські ініціативи не матимуть бюджетного забезпечення, можливо, навіть працюватимуть на добровільних началах або самостійно шукатимуть фінансування своєї діяльності – однак матимуть достатньо мотивації для своєї роботи. А всі результати розслідувань матимуть однакову юридичну силу з офіційним державним органом.

По-п'яте, варто забезпечити виборність суддів, прозору судову систему, широке застосування судів присяжних, а також громадських судів. Це завершальний акорд у побудові Системи без корупції.

У наступному матеріалі спробую розповісти, які кроки необхідно зробити, аби забезпечити функціонування такої системи.

Дмитро Сінченко, спеціально для УП