В Европу – прочь от Москвы!

27 червня Україна підпише в повному обсязі Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Так буде виконана обіцянка, яку крізь зуби видавили з Віктора Януковича.

Тепер мало хто пам'ятає, що після того 29 листопада, коли попередній президент у Вільнюсі відмовився від підписання цього історичного документу, під тиском протестів в уряді пообіцяли повернутися до питання протягом 2014 року.

Але ми добре пам'ятаємо про Небесну сотню – хлопців, які пролили свою кров, першими в історії України заплативши власним життям за повернення своєї Вітчизни до Європейського світу.

Упевнені, що пам'ятатиме про них і президент Петро Порошенко, коли в Брюсселі поставить підпис під цим документом.

Невідомо, чи готові проливати кров за європейські цінності мешканці інших країн ЄС – але ми, мешкаючи на кордоні демократичної цивілізації, маємо для цього шанси й тепер.

Розширення ЄС ще не відбулося й Україна ще не стала повноправним членом Євросоюзу, ідеться лише про Асоціацію та Угоду про зону вільної торгівлі – а Росія вже впала в істерику. Бо ж маємо розуміти, що війна на сході – насправді битва з Росією за Україну і її європейське майбутнє.

Ще в 20-ті роки український публіцист, харків'янин Микола Хвильовий висловив кармічне для України гасло – геть від Москви! Відтоді пройшло майже сторіччя, а воно лишається актуальним і тепер, бо Росія нічого не змінила у своєму ставленні до України.

Або залежна Україна в складі імперії, чи під впливом Росії – або незалежна Україна в складі Євросоюзу.

Або загнивання в наскрізь корумпованому минулому й погано прихована зневага влади до власних людей – або нещадна боротьба з хабарниками та корупціонерами, однакові закони для всіх і влада підконтрольна народу.

Чи не вперше за останні роки луснула нав'язана з Москви міфологема, що розкол України відбувається по мові й через ставлення до Степана Бандери. На Революцію Гідності вийшли й україномовні, і російськомовні, і східняки, і західняки. Ми збережемо пам'ять про вихідців з усіх регіонів серед тих, хто загинув.

Не розкол України – у нас є різні погляди. У тому числі на вступ до Євросоюзу. Але це не можна називати недоліком – це наша перевага й ознака демократичного ладу в країні. У східних тоталітарних сусідів опозиція або сидить у в'язниці, або скоро може сісти, а тому говорить тільки тоді, коли їй дозволяють.

Такою сумною й відсталою є не лише Росія.

Не відрізняється від неї Казахстан, де старіючий Нурсултан Назарбаєв намагається передати владу своїй рідні. Живе, як у клітці тоталітарний Узбекистан, де Іслам Карімов люто переслідує опозицію навіть на території інших країн. Дивує світ Туркменістан, де Сапармурата Ніязова, якому ставили позолочені статуї, замінив його наступник Гурбангули Бердимухамедов, що навіть не намагається щось змінити в диктаторському стилі керівництва.

Світ має визнати – Європа справді закінчується на нас. Якраз по східному кордону України, де зараз палає війна. Східніше є тільки маленька та горда Грузія – наш єдиний союзник у просуванні демократичних цінностей та поваги до прав і свобод людини.

27 червня 2014 року закінчиться майже 219-річний період вилучення більшості земель України з європейського розвитку. В 1795 році Правобережну Україну посіла Росія, повністю знищивши республіку, у якій ми тоді розвивались – Річ Посполиту.

У сучасній Україні мало хто знає, що польська назва Rzeczpospolita є дослівним перекладом латинського вислову res publica, "спільна справа". Пам'ятають виключно про визискування кріпаків, які, до слова, складали лише частину серед українців у тій республіці. Але не знають нічого про українську шляхту, про нащадків княжих родин, про тисячі вільних поселень і сотні українських міст, багато з яких отримали Магдебурське право.

Цього не вчили в радянській школі, бо російська пропаганда вбивала пам'ять про європейський період розвитку земель України.

Нас хотіли привчити до думки, що ми нащадки не вільних козаків та шляхтичів, а поголовно залишки вічно принижених та битих рабів-кріпаків. Що в нас не було минулого в Європі, а наша історія починається виключно з возз'єднання зі старшим братом "великим російським народом".

Втім, ці нав'язувані кліше так і не змогли вбити прагнення українців до волі, до демократії, до свого європейського майбуття.

Ми повертаємось до Європи. Геть від Москви.

Віктор Уколов, спеціально для УП